Розділ 19

Йду до машини через двір швидкими, різкими кроками. Мене аж трусить від злості. Злості на себе, на матір, на дядька з його ідіотськими умовами, на ситуацію. За що мені все це? Невже мало було цирку з весіллям?

Коли емоції трохи вщухають, я починаю думати, як вибратися з цієї дупи. Як не дивно, але план мами починає видаватися мені найбільш ефективним. Принаймні, поки нічого кращого в голову не приходить. Мати в мене жінка прагматична, вона завжди вміла знайти вихід із ситуації. Тільки в цьому плані є одне “але”. А саме — Крістіна Мельниченко. Ми з Кріс знайомі більшу половину життя, колись навіть непогано спілкувалися. Все змінилося після спроб дівчини перевести наші стосунки в іншу площину. Зараз ми з Кріс бачимося рідко, і стосунки між нами досить напружені. Вона досі ображена на мене через те, що колись відштовхнув її.

Не те щоб дівчина була не в моєму смаку, швидше навпаки. Кріс сміливо можна назвати красунею, мій типаж. Висока білявка з виразними рисами обличчя і просто бомбезною фігурою. Про таку можна тільки мріяти. Вся біда в тому, що ми з нею хотіли різного. Крістіна — стосунків, а я — ні. Саме тому  тримав дистанцію, розумів, що Мельниченко не з тих, з ким можна закрутити інтрижку. Вона — дівчина для стосунків, а мені дорога моя свобода.

Мама ж завжди хотіла бачити Крістіну частиною нашої сім’ї. Дочка відомого ресторатора в якості невістки — не найгірший варіант. Нічого не скажеш, матуся дочекалася слушного моменту, щоб притиснути мене до стіни.

Мушу визнати, її задум може спрацювати. Серйозні стосунки — що може бути кращим доказом того, що гульвіса взявся за розум? Є тільки один маленький, малюсінький нюанс: я не хочу ніяких стосунків.

Так, треба відволіктися, бо голова зараз закипить. Набираю Давида, мені потрібна порада.

— Привіт, не зайнятий?

— О, наша пропажа, привіт. Для тебе час завжди знайдеться, — чую в трубку бадьорий голос.

— Треба зустрітися.

— Ок, через півгодини в барі, — каже і скидає дзвінок.

Бар, чудово, мені не завадить зараз випити чогось. Блін, я ж за кермом.

Не дивлячись на те, що сьогодні середина робочого тижня, бар забитий вщент. Тут як завжди гамірно, не найкраще місце для розмов. Давида помічаю майже відразу, фліртує біля бар-стійки з якоюсь милою дівчиною. Підходжу ближче.

— Здоров, — плескаю його по плечі в знак привітання.

— Віскі? — підіймає свій стакан, бачу, без мене Давид мав чим себе розважити.

— Ні, я за кермом.

— Залишиш машину на стоянці, в чому проблема? Хіба вперше? — знизує плечима.

— Завтра на роботу, не хочу зайвих проблем собі створювати, у мене їх і так немало.

— Ооо! Слухаю, що цього разу? — в голосі друга суміш інтересу із насмішкою.

— Пам’ятаєш парі, яке ти минулого разу запропонував?

— Пам’ятаю, що вирішив прийняти виклик? — в очах заблищали азартні вогники.

— Та йди ти! В мене через те кляте парі купа проблем.

Я розповідаю Давиду все по порядку, починаючи з шантажу Дани, закінчуючи витівкою мами. Давид слухає, час від часу вставляє недоречні репліки, глузуючи з мене. Але я більше не маю з ким про це поговорити.

— Влип ти, звісно, — констатує друг.

— Не те слово. А все через твою ідіотську пропозицію. Уявлення не маю, як виплутатися. — Несвідомо барабаню пальцями по поверхні бар-стійки. Завжди так роблю, коли нервую.

— Може, просто погодитися на план Маргарити Бориславівни — пропонує Давид, відпиваючи чергову порцію віскі.

— Не хочу втягувати Кріс. Ти ж знаєш, з нею або серйозно, або ніяк.

— Ну ти ж не мусиш одружуватися відразу. Трохи потусуєтеся, потім розбіжитесь, в чому проблема?

— Використовувати дівчину підло, тим паче, вона давно не рівно дихає до мене. Не хочу давати  марних сподівань.

— Може, просто домовитися з нею? Ну, як з тією Діаною, розіграйте маленький спектакль. — пропонує Давид, крутячи в руках стакан.

— Даною, — на автоматі виправляю його.

— Та яка різниця? Дана — Діана.

Дійсно, ми зазвичай не особливо напружували пам’ять, щоб згадати ім’я дівчини. Але це я навряд чи колись забуду.

— Що тебе так розвеселило? — перериває мої думки друг.

Тільки зараз усвідомлюю, що посміхаюся, згадуючи скажену шантажистку, яка змусила мене танцювати під свою дудку...

— Блін, точно, чувак, ти геній, — стукаю Давида кулаком в плече.

— Я, звісно, геній, це без сумніву, — шкіриться самовпевнено. — Але що тебе так порадувало? Ще хвилину тому скиглив, як мала дитина, а зараз сяєш яскравіше герлянди.

— Здається, я знаю, як виплутатися з цієї павутини.