Розділ 18

Максим

Намагаюся приборкати роздратування, під'їжджаючи до будинку мами. Божевільний деньок, на роботі завал, дядько опирається нововведенням у нашу маркетингову політику. І дарма я розпинаюся, що потрібно йти в ногу з часом. Консерватор, блін. Ще й мама зі своєю невідкладною розмовою, яка не терпить до вихідних. Уявлення не маю, про що мова, сподіваюся, недарма мушу пертися після роботи в інший кінець міста.

Заходжу до вітальні, де на мене вже чекає мати, зчитую її незадоволення, перш ніж привітатися.

— Привіт, що сталося?

— Я сподіваюся, це ти мені поясниш, що сталося. Максе, ти знову взявся за старе? Ти що, маленький хлопчик, не розумієш, які наслідки...

— Мамо, про що ти говориш? — роздратовано перебиваю її повчання, намагаючись зрозуміти суть претензій.

— Про твою безвідповідальну поведінку, — свердлить мене поглядом. — Максе, я знаю, що ти з Давидом знову заклався на якусь дівку. Про що ти тільки думав? Коли Олег дізнається, перше, що зробить, — викреслить тебе з заповіту. Та що там заповіт, він ніколи не довірить тобі керівництво фірмою.

— Так стоп! Що за маячня? З чого ти це взяла?

Намагаюся з’ясувати, що саме їй відомо, а головне — звідки. В середині починає підніматися хвиля злості, яку я намагаюся опанувати. Такий розклад не вписується в мої плани і обіцяє неприємності.

— Не повіриш, про це всього-навсього пліткує пів офісу. Ти мало того, що фігнею продовжуєш страждати, то ще мізків не вистачає приховати це. Мо-ло-де-ць! — роздратовано розводить руками мама, пропалюючи мене поглядом.

Блін, почуваюся недолугим підлітком, який мусить виправдовуватися за те, що накосячив. Думки плутаються в голові, бо не можу догнати, як інформація випливла на зовні. Невже Дана? Крім неї про пару нікому не відомо. Ну, я тобі влаштую!

— Мамо, не знаю, хто і що тобі наговорив, але все це не більше, як пусті безпідставні чутки. Я не збираюся виправдовуватися. А тобі раджу змінити інформатора, бо твій, очевидно, не обтяжує себе тим, щоб хоч трохи відфільтрувати інформацію.

— От тільки мудрувати зі мною не треба, — роздратовано цідить мама. — Красномовство своє прибережи, знадобиться, коли дядько залишить тебе голим і босим.

— Мамо, не драматизуй. Я дорослий хлопчик, розберуся, — кажу твердо, даючи зрозуміти, що тема закрита.

— Ну звісно, розберешся, тільки спочатку пустиш нас по світу, як колись твій батько, — огризається, підвищуючи тон.

Я мимовільно стискаю руки в кулаки, порівняння з батьком — це заборонений прийом. Я так і не зміг пробачити йому, мама, власне, теж, у цьому ми з нею єдині. Мушу визнати, в її словах є доля правди, і це до біса злить. Дядько дійсно може залишити мене ні з чим. Не хочу навіть думати, що буде, якщо ці кляті чутки дійдуть до нього, а вони дійдуть.

В свої 65 Марчук планує потроху відходити від справ, поступово передавши управління фірмою. Мені він сказав прямо: якщо найближчим часом я не доведу, що на мене можна покластися, про посаду генерального директора можу забути. На це місце він призначить Мишкова, нашого фінансового директора, той ще індик. Але дядько йому довіряє. Ні, цього допустити я не можу.

— Я вже вжила заходів, щоб врятувати ситуацію, — своїми словами мама повертає мене до реальності.

— Ти про що? — насторожуюся, відчуваючи, що мені не сподобається.

— Потрібно не словами, а діями показати Олегові, що ти взявся за голову. Заодно перебити ці дурні плітки, поки вони не встигли зробити свою брудну справу.

— І як ти збираєшся це зробити? — питаю з підозрою в голосі.

— На вихідні я запланувала щось на кшталт званої вечері, — робить паузу, дивлячись мені в очі. — Там ми оголосимо Олегу про твої стосунки з Крістіною.

— Що? Які стосунки? Мамо, ти себе чуєш? Між нами з Кріс нічого нема і бути не може, — на емоціях зриваюся, підвищуючи тон.

— Крістіна — хороша дівчина, вихована, з чудовою освітою, родина порядна. Гідна партія. Тим паче вона давно до тебе не рівно дихає. Я вже поговорила з нею і умовила...

— Що ти зробила? Мамо, ти при своєму розумі? Я не дозволю втручатися в своє особисте життя, не вистачало, щоб ти дівчат мені вибирала. Я сам з усім розберусь.

— Я бачу, як ти розбираєшся, — мама так само підвищує тон. — Максе, мені набридло жити в принизливому становищі, в яке нас загнав твій батько. Ці нещасні три копійки дивідендів не задовольняють навіть базові потреби. Я вимушена щоразу принижуватися, випрошуючи подачку в Олега. А ти своїми дурними вчинками скоро знищиш наш шанс на нормальне життя.

— Мільйони людей в країні мріяли б жити на ці три копійки, тож не перебільшуй. Я сам все вирішу, не втручайся.

— Охолонь і подумай добре. Я пропоную тобі реальний вихід. Твій дядько буде щасливим, якщо почує, що ти взявся за розум і завів серйозні стосунки.

У відповідь я нічого не кажу. Хоч гнів в моїй крові бушує з невиданою силою, мушу визнати, в словах мами є сенс. Ситуація лайно! Я тільки що кидав в обличчя матері, що сам все владнаю, але як не маю жодного уявлення. Діяти потрібно негайно, плітки ширяться швидко. Відчуваю майже на фізичному рівні, як мене заганяють в кут.

— Дозволь нагадати, синочку, що не тільки мої витрати не вписуються в наш скромний дохід. Ти забув, хто купив тобі квартиру? І не тільки квартиру, до речі. На одну зарплату не розгуляєшся. Тож подумай, дуже-дуже добре. На твоєму місці я подякувала б за допомогу. — Мама знає, куди бити, її докори потрапляють прямо в ціль.