Розділ 15

Повільно розплющую повіки, бо безжальний сонячний промінь світить прямо на мене. Голова важка від недосипу, а ще від випитого вчора шампанського. Намагаюся поворухнутися, але щось заважає. Мій мозок ще не прокинувся, тому не можу допетрити, в чому справа. Щось важке і водночас гаряче притискає мене до матрацу. Насилу повертаю голову. Та ну... Кліпаю, може, глюк? А що з будуна буває — мабуть. Ні, все-таки не глюк!

На подушці поруч зі мною рівномірно дихаючи спить Максим. Мимовільно я залюбувалася: що не кажи, а негідник гарний. Одна рука лежить у мене на спині, інша випрямлена вздовж тіла. Не можу втриматися — мій погляд ковзає по оголеному торсу, затримуючись на широких плечах, міцних грудях, вкритих чорним волоссям, плоскому животі. Не думала, що в нього є кубики — це так сексуально... Блін, куди мене занесло? Я взагалі не маю думати про нього в такому контексті.

І чому це він на моєму ліжку? Ще й голий, принаймні до пояса. Я ж виділила для нього крісло, на якому зараз розкладений, точніше, скинутий наш з ним одяг. Та що тут у дідька відбувається? Невже ми?.. Ні, цього бути не може. Так, Дана, згадуй!

Але для початку треба вибратися з ліжка, не розбудивши при цьому хлопця. Не хочу стикатися з ним, поки все не пригадаю. Ще раз дивлюся на Максима, аби переконатися, що спить. Ніби так, обличчя розслаблене, від чого його риси здаються більш м’якими. Важко відірвати погляд. Та що зі мною таке?

Опинившись у ванній кімнаті, зачиняю за собою двері і нарешті видихаю. Напружую пам’ять, і в голові оживає перша яскрава картинка: танцмайданчик, музика, танго. Зачепившись за цей яскравий образ, згадую все в деталях.

 Вечір проходить добре, без форс-мажорів. Максим за свою відмінну гру міг легко стати номінантом на премію Оскар. Даремно я переймалася, що він все зіпсує. Такий ввічливий, уважний, милий.

Я постійно ловлю погляд мами, яка уважно спостерігала за нами. Вперше за багато років я бачила на її обличчі схвалення. Та що там схвалення — гордість. Від цього усвідомлення в роті з’являється гидотний присмак. Я вкотре за вечір намагаюся змити його ковтком шампанського. Здавалося б, чим мені бути незадоволеною? План спрацював на всі сто, гра виправдала себе. Невдахою мене точно ніхто не вважає. Де ж радість? Хіба не цього я хотіла? Схвалення матері, заздрісні погляди присутніх, особливо колишніх недругів...

Я дійсно не відчуваю себе невдахою, я відчуваю себе нікчемою. Весь цей фарс тільки підкреслив прірву між мною і рідними. Докотилася: власна мати єдиним приводом для поваги до мене вважає підходящого мужика поруч. А мужик — всього лише жертва обставин.

Мене охопило бажання підвестися і крикнути на весь зал: “Хвилинку уваги, я хочу зробити оголошення. Це все розіграш, насправді Максим не мій хлопець. Ми бачилися кілька разів у житті і терпіти один одного не можемо. Я змусила його шантажем вдавати кохання. Насправді він насилу мене виносить і вважає істеричкою, до того ж не привабливою.” Уявляю, який фурор викликало б це зізнання: розчарування, насмішки, зловтіха...

Аби трохи себе опанувати, виходжу на терасу. Нічна прохолода і трохи тиші дещо допомагають впоратися з емоціями. Різні почуття мені доводилося переживати, але огиду до самої себе відчуваю вперше. З протилежного кутка тераси до зали повертається один з гостей. Коли він проходить повз мене, звертаюся до нього:

— Цигарки часом не буде?

— Часом буде, — чоловік протягує мені пачку, і я дістаю одну цигарку. Він мовчки підпалює її, після чого йде до зали.

Я трималася без цигарок більше місяця, але сьогодні нерви на межі. Все навалилося на мене, як снігова лавина. Єдиний чоловік, якого я кохала, одружується із моєю сестрою, мати, незнайомого хлопця приймає краще за рідну доньку, бойфренд фальшивий.

Встигаю зробити одну затяжку, перш ніж чую кроки за спиною. Не обертаючись, я знаю, хто порушив моє усамітнення — впізнаю запах його парфуму. Підійшовши впритул, хлопець забирає цигарку з моїх рук.

— Палити шкідливо, — каже тихо біля мого вуха.

Його подих торкається моєї шиї, викликаючи мурашки. Я нічого йому не відповідаю, просто дивлюся вдалечінь на небо, рясно всипане зорями. Чомусь тут, на терасі, у напівтемряві, його близькість викликає недоречні дивні відчуття. Я майже забуваю, що це той самий нахаба, який мене дратує. Як не дивно, але його присутність зараз не обтяжує мене, швидше навпаки.

— За цілий вечір ми жодного разу не потанцювали. Думаю, це дивно, як для закоханої пари, — вимовляє так само тихо.

— Ти прийшов запросити мене на танець? — повертаюся обличчям до Макса, наші погляди зустрічаються. Вкотре відзначаю, які в нього все ж гарні очі, неймовірні.

— Угу.

Він простягає мені руку в знак запрошення. Кілька секунд, повагавшись, я все ж приймаю пропозицію. Коли ми повернулися до зали, ще лунає вальс, і кілька пар кружляють в танці. Буквально пів хвилинки, і мелодія закінчилася, змінившись іншою. Танго! Я запитально подивилася на Максима, у відповідь він самовпевнено усміхнувся.

Я, хоч і не ідеально, але вмію танцювати танго. Мама наполягала колись на бальних танцях для нас із сестрою. Попри те, що мені не подобалося цим займатися, все ж змушена була відвідувати заняття.

Це було неймовірно! Максим впевнено вів мене в танці, наші ноги спліталися в складних візерунках, кожен рух був наповнений енергією. Його руки міцно, але ніжно тримали мене за талію, я ж обвила руками шию хлопця.