Розділ 14

Дана

Нарешті всі офіційні церемонії позаду. Залишилося пережити процес святкування. Як людина, що займається організацією різних заходів, відзначаю ряд прорахунків в плануванні свята. І хоч весілля не мій сегмент, принципи, на яких базується організація будь-якого заходу, схожі. Потрібно враховувати інтереси всіх гостей, а не акцентувати увагу на частині аудиторії. 

Розважальна програма спирається на класичну музику, що, в принципі, непогано. Особливо зважаючи на те, що багато гостей є колегами Емілії і працюють у консерваторії. Але не всі присутні є поціновувачами високої музики. Частина гостей відверто нудилася, їм бракувало драйву — я їх чудово розумію. Хто хоче послухати класиків, сходить на концерт. Невже не можна було якось це все врівноважити? 

Ресторан облаштований кількома залами, чому нікому не прийшло в голову орендувати ще один для танців? Все ж так просто. Ні, ми краще змусимо добру половину гостей позіхати під акомпанемент піаніста.

Добре хоч Максим сьогодні поводиться зразково. Жодних проколів, принаймні поки що, справжня лапочка. Тримається поряд, мило посміхається всім, хто трапляється нам на очі. Відпрацьовує на дев’яносто дев’ять, може, на премію якусь розраховує, чи просто вчорашні гріхи спокутує. Хай там як, я задоволена.

Більшість знайомих кидають на нас косі погляди: хтось здивовані, а хтось відверто заздрісні. Я перестала шкодувати, що притягла його за собою. Присутність поряд цього красеня звільнила мене від купи недоречних запитань і дурних припущень. А в очах оточуючих, як власне і рідних, я більше не виглядаю невдахою. Але щось всередині неприємно коле, нагадуючи, що все це лише пилюка в очі. Я ж то знаю правду, від чого в роті з’являється гіркий присмак.

Мій погляд спрямований на молодят, які танцюють свій перший танець в такт мелодії. Лія виглядає такою щасливою, її очі прикуті до Артура, сяють коханням, його, до речі, теж. Я ніяк не можу розібрати своїх почуттів. Вкотре від учора ставлю собі запитання, чим є мої почуття до Артура. Єдине, що вдалося зрозуміти — це не кохання. Але і не байдужість.

Все проходить досить непогано до моменту, поки, цокаючи височенними шпильками в напрямку молодят з велетенським букетом, не прямує одна особа. Ніка, бачити цю змію мені точно не хочеться. Невже Емілія настільки наївна, що досі тримає її поряд? Дарма.

Я відзначаю трансформацію, яка сталася з Нікою, зовнішню, звісно. Тепер її волосся підозріло нагадує волосся Емілії, тільки штучне. Фігура доведена до досконалості: струнка талія, пружна попа, мабуть, зроблені груди. Обличчя теж добре пропрацьоване: нарощені вії, підкачані губи, ефектний макіяж. Вона явно прийшла сюди, аби викликати фурор і нарешті посунути з олімпу Лію. Ця гадюка завжди заздрила сестрі, а та, наївна, не помічала. На Артура в неї теж були плани, вилася біля нього, як барвінок. Саме за це я її зненавиділа ще в школі, вона мене теж. Боюся, як би ця подруга підлянку яку сестрі не влаштувала. А ще боюся, щоб мій благовірний не почав думати одним місцем, бо такі, як Ніка, в його смаку. Чимось нагадує мені Лерочку.

Десь за пів години Ніка підходить, вигинаючи стегнами, до нас з Максимом. Масний погляд її хижих очей ковзає по хлопцю з ніг до голови. Губи розпливаються в фальшивій посмішці.

— Дано, скільки років, рада бачити. Ти зовсім не змінилася, — розумію, що це не комплімент, а натяк.

— Чого не скажеш про тебе, — красномовно проходжуся по ній поглядом.

— Може, познайомиш? — її увага прикута до Макса, що стоїть поруч, вона безсоромно пускає йому бісики.

Максим же, мушу віддати йому належне, поводиться пристойно. Він не роздягає Ніку очима, як я боялася, вираз обличчя спокійний, без жодних емоцій. Про себе хвалю його, перш ніж познайомити їх з Нікою.

— Максим — мій хлопець, а це шкільна подруга Емілії, — кажу сухо.

— Дуже приємно, — мурликає дівчина. — Неочікувано бачити Дану з хлопцем. З її характером складно... Заздрю вашій витримці.

Боже, як сильно мені хочеться поставити на місце цю нахабу. Але Максим неочікувано робить це за мене. Він обіймає мене за талію, після чого легенько торкається скроні губами. Я відчуваю мурахи по тілу від його дотику.

— Дана в мене дійсно з характером, і саме це я в ній люблю. Не виношу прісність в стосунках, — Максим дивиться на мене так, що я на долю секунди забулася і піддалася його чарам.

Ніка ж, розуміючи, що її задум не вдався, втратила запал. Видно, розраховувала на зовсім інший ефект.