Розділ 10

Коли авто зупинилося біля кованих масивних воріт, моє серце почало стукати в прискореному ритмі. Скільки я не була вдома? Рік, трохи більше. Останній візит з приводу ювілею тата був коротким і закінчився суперечкою з мамою. Вона наполягала на моєму поверненні додому.

— Даніело, ну що тобі робити в тій столиці? Ти хотіла там навчатися, добре. Але навчання закінчилося, все награлася, досить. Тут ми допоможемо знайти нормальну роботу, в нас є знайомі... — мама говорила так впевнено, ніби її думка була єдино правильною, в принципі, як завжди.

— Мамо, в мене вже є робота...

— Яка? Прислуговувати на зустрічах? Це ти роботою називаєш? Емілія сольні концерти дає, вона провідна...

— Я не прислуговую, як ти висловилася, а організовую ці самі зустрічі, — перебиваю маму, бо не хочу слухати вчергове про свою нікчемність в порівнянні з сестрою.

— Даніело, виконувати чиїсь вказівки не означає бути організатором. Ти у організатора на підхваті, невже тобі подобається бути на побігеньках у когось? Повертайся, тато домовиться, і тебе візьмуть до них у фірму. — Мама не бажає мене слухати, мої доводи для неї пустий звук. Але і я її не слухаю.

Від цих спогадів важкість на душі. Я тоді поїхала раніше, ніж планувала, не витримавши повчань, критики, порівнянь.  Не можу це виносити, ніколи не могла. Але зараз, на щастя, я вже не маленька і маю вибір. Я хочу жити своїм життям, хочу сама вирішувати, що для мене добре, а що ні. Чому це так складно прийняти?

 Виходимо з авто, і я помічаю, як Максим здивовано дивиться на будинок. Мені стало трохи смішно, мабуть, він думав, що моя сім’я мешкає в якійсь пошарпаній хатинці з туалетом на вулиці. А тут гарний двоповерховий будинок, охайний двір в бруківці, по периметру паркан з каменю. Мої батьки не багатії, але дохід в них непоганий. Батько — провідний інженер у великій будівельній компанії, мама — викладач вокалу, досить відома в нашому місті. Вона працює в консерваторії, а також дає приватні уроки.

Я могла б жити з нами і користуватися всіма цими благами. А натомість винаймаю маленьку квартиру з подругою в спальному районі. Але я не шкодую, свобода того варта.

Коли ми увійшли до будинку, першою в коридорі з’явилася сестра. Побачивши нас, вона щасливо посміхається, після чого буквально кидається мені в обійми. Я скучила за нею, шкода, що ми так рідко бачимося.

— Дано, нарешті! Ти б ще завтра приїхала! — її докір якийсь добрий, так вміє тільки Лія.

Вона переводить погляд на Максима, який стоїть позаду, спостерігаючи за нами.

— Емілія, сестра Дани, а ти, я так розумію, Максим? Рада познайомитись. — Лія посміхається Маску, після чого обіймає його.

Мені в голову прийшла дурна спонтанна думка: Емілія мого хлопця вже обіймала, а я ще ні — парадокс.

— Я теж радий знайомству, — Максим не зводить очей з Емілії, він, як і всі, вражений її красою.

Чомусь мені прикро від цього усвідомлення. Що за дурня? Мабуть, я просто хвилююся, що Макс запоре нашу виставу. Якщо він витріщатиметься на мою сестру, навряд чи хтось повірить у його щирі почуття до мене.

Ми проходимо у вітальню, куди якраз з кухні заходить мама. Побачивши нас, в її очах з’являється щось схоже на радість.

— Мамо, привіт, — я перша вітаюся, підходжу і обіймаю її.

— Ми на тебе чекали раніше? — знову докір.

— Так вийшло, знайомся, це Максим, мій хлопець. Макс, це моя мама, Вікторія Богданівна, — відрекомендовую їх один одному.

— Дуже приємно познайомитись, пані Вікторія! Тепер бачу, в кого Дана така гарна, — Максим робить мамі комплімент, видно, намагаючись заробити додаткові бали.

Ховаю посмішку, бо мамі було б приємніше, якби її порівняли з Емілією. Що, до речі, правда — вони між собою схожі. Я ж, як знайда, ніби не з цієї сім'ї. Ані зовні, ані характером не схожа на представників своєї родини. Може, мене справді підкинули, чи в пологовому підмінили?

Поки моя голова зайнята дурницями, у Макса з мамою зав’язалася розмова. Здається, він їй сподобався, ще б — негідник вміє пускати пилюку в очі.

Після короткої розмови, обміну люб’язностями, мама запропонувала:

— Ви підіймайтеся на гору, я підготувала для вас кімнату Даніели. Трохи відпочиньте з дороги. Нам з Емілією потрібно ще деякі організаційні моменти узгодити. Якщо ви голодні, їжа в холодильнику.

Блін! Я навіть не подумала, що нам доведеться ділити одну кімнату на двох, от халепа. І нащо я вплуталася у все це?