Розділ 8

— Мені подобається, в цій сукні ти ходячий секс.

Аня показує великий палець догори, вподобавши черговий лук. Піддавшись на її вмовляння, я погодилася відвідати цей дорогезний бутик у пошуках плаття. До весілля залишилося менше тижня, а я зовсім не готова. Тому вимушена витрачати вихідний на вештання по магазинах з безкінечними примірками, від яких мене вже починає нудити.

Дивлюся на себе у дзеркалі і не можу зрозуміти, що викликало захват подруги. Образ, як на мене, ризикує переступити тонку межу між сексуальним і вульгарним. Яскравий бордовий колір, який мушу визнати, мені пасує, але у поєднанні з глибоким декольте і закороткою довжиною виглядає занадто. До того ж, сильно обтягує фігуру. Я, звісно, хочу виглядати ефектно, але не настільки.

— Та ну куди? В цій сукні я виглядаю як ескортниця, принади, правда, скромнуваті, — кошу поглядом на свої невеликі груди.

— Ні, ну якщо ти хочеш на монашку змахувати, он в тому кінці я бачила кілька балахонів. — Чую в голосі Ані нотки роздратування, бо я забракувала вже з десяток нарядів, які їй приглянулися.

— В ідеалі мене б влаштувало щось середнє між монашкою і ескортницею, — кажу і знову зникаю за ширмою примірочної кабінки.

Поки переодягаюся, уявляю, що було б, якби на шопінг з нами пішла Уляна. Від картинки, яку згенерувала моя уява, стає смішно. Дівчата, напевно, не припиняли б сперечатися. Вони в мене такі різні, що деколи дивуюся, як мені вдається дружити з обома. Мабуть, я, як з прикладом про ідеальний лук, щось середнє між Анею і Уляною.

Аня — весела, запальна, харизматична дівчина, яка намагається вижати з життя по максимуму. Вона обожнює шик, мріє про люксове життя з брендами, закордонними поїздками, тусовками. І робить усе, щоб втілити цю мрію. Чоловіки є хоч не єдиним, але важливим інструментом досягнення цієї амбітної мети.

Уля ж зовсім інша справа. Її не можна назвати ні феміністкою, ні зошницею, ні еко-активісткою в прямому розумінні. Але її система цінностей побудована таким чином, що перекликається із усіма цими течіями.

Уляна твердо налаштована досягти всього сама, без чиєї б то не було допомоги. Вона топить за здорове харчування, не в плані їсти одну травичку, ні. Все за наукою: білки, жири, вуглеводи, мінімум цукру, алкоголь у виключних випадках, ну і, звісно, жодних шкідливих звичок. В якійсь мірі я їй маю дякувати за те, що кинула палити. Уляна роками капала мені на мізки з цього приводу.

Попри таку правильність, в мене язик не повернеться назвати Уляну нудною. Екземпляр вона рідкісний, не всім зрозумілий, але неймовірно цікавий. Згадати хоча б історію нашого з нею знайомства. Зараз це вже перетворилося на живий анекдот.

Перший день навчання у ВНЗ, я після пари зайшла в кафе, аби щось перехопити. На великій перерві кав’ярня була вщент забита студентами, які, як і я, хотіли підкріпитися. Вільних столиків не було, зате був один, за яким самотньо сиділа дівчина. Я вирішила підсісти до неї.

— Привіт, не зайнято? — питаю і, не чекаючи відповіді, сідаю за столик.

— Неа, — уважно дивиться на мене великими карими очиськами.

 Мовчки їм свій круасан з кавою, нікого не чіпаю, раптом незнайомка звертається до мене.

— Т утки?

— Що? — витріщаю на неї очі. — Ти часом не офігіла? Яка я тобі утка?

— Ни  утка, а утки, — спокійно пояснює дівчина. Я не розумію, вона знущається з мене, чи, може, в неї якісь проблеми?...

— Які утки? Що за прикол? — щиро обурююся я, готова йти в бій.

— Ко ся прикалуе? Пак звідау уткісь? — дивиться на мене так, ніби це в мене щось з головою.

Я розгубилася, а зі мною таке не часто. Ну от що вона від мене хоче? Я не розумію, що ця дивачка говорить. Не розумію, навіть,  вона обізвала мене качкою, чи “утки” — це щось інше? Дівчина, побачивши мій вираз обличчя, розсміялася.

— Розслабся, це в мене експеримент такий. Хочу перевірити, скільки таких, що розуміють мене. Всі так цікаво реагують на мій говір, тож не можу втриматися.

— Це взагалі по якому? — питаю, бо вона мене зацікавила.

— Це діалект, закарпатський. Невже ніколи не чула? — питає здивовано.

— Про діалект, звісно, чула, але як він звучить — ні.

Як виявилося, “т утки” означає “ти звідки”, а фраза “ко ся прикалуе? Пак звідау уткісь” — “Хто приколюється? Питаю, звідки ти?”

Ось так ми з Уляною познайомилися, а потім і здружилися. І зараз, якщо потрібно, можу перекладати закарпатський діалект. Уля постаралася. Тепер, коли я чую красномовне “лечо ти в писок” (це щось типу “щоб тебе”), розумію, Уляна не в дусі. Вона, до речі, бездоганно володіє українською мовою, журналіст, як не крути, але й коріння не забуває.

В роботі вона така ж принципова, як і у всьому іншому. Я деколи боюся за неї, і це не безпідставно. Уляна працює в місцевій газеті, не надто популярній поки, але хто зна. Минулого місяця вона написала статтю про економічні злочини в одній фірмі. Влаштувалася туди на роботу, є поліцейським під прикриттям, а Уляна в мене журналіст. Після цієї статті їй погрожували, але вона залишилася при своєму.

Ось такі в мене чудові подруги. Шкода, що одна одну вони терпіти не можуть. Разом в одній компанії більше п’яти хвилин не витримують.