Розділ 3

Решту дня, замість того щоб працювати, я ламаю собі голову, намагаючись знайти спосіб провчити того нахабу. Парі він вирішив укласти. Нічого, я тобі покажу парі. Поки не знаю як, але обов’язково покажу.

Після роботи я домовилася про зустріч з Анею, вона має забрати мою флешку, заодно розпитаю її про цього Максима. Може, вдасться дізнатися щось, що допоможе мені поставити його на місце. Заради цієї благородної мети я погодилася навіть пригостити подругу вечерею в одному з найдорожчих ресторанів міста. На жаль, у звичайні кав’ярні Аня більше не ходить. Бо на одному з онлайн-інтенсивів типу “як зустріти гідного чоловіка” їй вбили в голову, що потрібно відвідувати дорогі статусні заклади. І Анічка старанно дотримується цієї рекомендації, шкода, що цього разу за мій рахунок.

Можна було б, звісно, на квартирі зустрітися, але винаймаю я її не сама. А в Ані з іншою моєю подругою і за сумісництвом сусідкою Уляною стосунки не дуже. З обома я знайома з першого курсу, але дівчата, на жаль, від початку не знайшли спільної мови. Вони вже тривалий час уникають одна одну. Тому Аня категорично відмовляється заходити до мене в гості, крім випадків, коли Уля їде до батьків.

Офіціантка приносить замовлену мною каву, поки я без особливого інтересу скролю стрічку Facebook. Зал вщент забитий відвідувачами, і це не дивлячись на захмарні ціни. Особисто мене цей заклад не вражає, забагато пафосу, хоч мушу визнати, їжа тут смачна.

— Привіт, давно чекаєш? — Аня сідає за столик напроти мене.  
— Привіт, хвилин десять, ти сьогодні на диво пунктуальна, — хмикаю, бо для Ані це майже подвиг.  
— Я старалася, ось, тримай, — протягує мені флешку. — Ну і про що ти так терміново хотіла поговорити?  
— Дякую, — ставлю флешку в сумочку, аби знову не забути, після чого відповідаю на запитання. — Про вашого керівника маркетингового відділу.

Аня запитально зводить брови, видно, що вона не очікувала такого повороту. Збирати інформацію про чоловіків — це більше сфера її інтересу.  
— Ого, сподобався? Ще б, такий красунчик, в офісі на нього всі слюні пускають. Розумію...  
— Я тебе прошу, мене відбиті придурки не приваблюють. Справа в іншому, — перебиваю подругу, бо мене дратує хід її думок.

Я розповідаю Ані про сьогоднішній інцидент, включно з підслуханою розмовою, після чого прошу розповісти про цього типa, щоб краще зрозуміти, з ким маю справу. Для того аби провчити нахабу, я маю розуміти, з якого боку до нього підступитися.  
— Оце так, хоча чому я дивуюся. Для Вітрового такі забави — звична справа, принаймні в минулому, — каже подруга, відпиваючи своє капучино.  
— Он як...  
— Угу, але зараз він ніби зав’язав, став чемним хлопчиком. А от раніше відривався на повну: вечірки, алкоголь, дівчата, парі, до речі, теж. Саме через це не раз вляпувався у скандали. Поки Марчуку терпець не увірвався, все ж витівки Максимка кидали тінь на репутацію фірми. От Марчук і поставив йому ультиматум: якщо Максим хоче і надалі бути його спадкоємцем, то має взятися за голову.  
— Чекай, Вітровий — спадкоємиця Марчука? — я щось нічого не можу второпати.  
— А що тебе дивує? Племінник, як не крути, своїх дітей у Марчука немає, тож Максим — найближчий родич. Тим паче його батько був співзасновником компанії. Потім, правда, продав майже всі акції незадовго до смерті. Кажуть, програв все в казино. Тож Марчук взяв племінника під своє крило, оплатив йому навчання і стажування за кордоном. В офісі ходять чутки, що Марчук всі ці роки фінансово допомагає не лише племіннику, а й вдові брата. Та ще мегера, скажу я тобі.  
— Цікаво, кажеш, Марчук погрожує в разі, якщо племінник не зав’яже з гульками, позбавити його спадку. Думаєш, він справді може це зробити? — в моїй голові починає зароджуватися план.  
— Навіть не сумніваюся, — хмикає Аня. — Марчук зациклений на фірмі, сім’ї в нього немає, ну, крім Макса. Тож він не дозволить, щоб його дітище потрапило у погані руки. І Максим це чудово розуміє, тому і поводить себе чемно, жодних зальотів останнім часом.  
— Ну, Максиме Сергійовичу, тримайся, скоро на тебе чекає сюрприз, — задоволено видаю, розуміючи, як діяти далі.  
— Тааак, що ти задумала? Сподіваюся, я не пошкодую, що розказала тобі все це? — з підозрою, премруживши очі, питає подруга.  
— Нічого кримінального, просто треба декого трохи провчити, щоб не страждав дурницями разом із дружком, — відповідаю, уникаючи деталей.  
— Щодо дружка, це типовий мажор, звати Давид Остапченко, Марчук, до речі, заборонив йому з’являтися в офісі. Він наївно думає, що це Давид втягує Максима в неприємності.  
— Можна подумати, Максим маленький хлопчик, — фиркаю. — Ти звідки все це знаєш?  
— В офісі хіба що лінивий про цю сімейку не говорить, — стиснувши плечима, відповідає Аня.

Ми ще трохи посиділи, після чого розійшлися по домівках, адже завтра нам обом на роботу. Я в приємному передчутті уявляла пику Вітрового, коли розкажу Марчуку про парі. Ох, у когось будуть проблеми.