Почуття міри у мистецтві

Тож у чому тут полягає мистецтво, якщо йдеться про важкозрозумілі твори? А в тому, щоб читач спочатку відчув присутність високого сенсу, хоч і не відразу видимого, але такого, що відчувається. І не відкинув би убік ваш опус із коментарями про «сиву кобилу», одразу після прочитання першого абзацу. Мистецтво тут, як і завжди в мистецтві, полягає в точному відчутті міри – в цьому випадку, міри абстрагування при художньому описі.

Автор захоплює читача за собою, ведучи його шляхом абстрагованого опису. Тут абстракція – якийсь кінцевий результат, у якому сенс і логіка губляться зовсім. А абстрагування – шлях до абстракції, незакінчений і перерваний у точці, де художні образи починають «грати» у своїй спірності, вільно перетікати один до одного у своїх суперечностях.

Цю точку я й називаю тут терміном літературний абсурд. Мета якого – досягти такої гри образів і виразів, коли їхні внутрішні суперечності стають красивими, тонкими, «мереживними» і візерунково химерними, цікавими у своїй неоднозначності та хиткості.

Ледве автор «пересолив» – губляться сенс і логіка, і з ними читач губиться у здогадах. А трохи автор «недосолив» – конкретика та прямота навіюють нудьгу. Почуття міри – найважливіша якість для автора у будь-якому мистецтві!

Абстрагування стає потрібним тоді, коли конкретність предмета чи явища ускладнює його літературне сприйняття, дає сухість образу і робить оповідання нудним у його однозначності. Пряме сприйняття не «грає», не дозволяє включити фантазію та відчути тонкі нюанси.

А чи знайдеться на цьому шляху абстрагування своє місце для поняття символ і символізму в літературі? Думаю, так. Символ – це перша «зупинка» на такому шляху, не доходячи до точки абсурду. Символ – це вже не сам прообраз. Але новий образ, дещо віддалений за змістом від прообразу, що зберігає з ним логічний зв'язок і вступає з ним у суперечність. Але тут йдеться не про нього.