Частина 3. Абсурд як літературний прийом

Літературознавство для гурманів. Есе.

У цій статті я хочу викласти свої думки на таку тему – чим відрізняється незрозуміле графоманське базікання, яке важко пояснюється навіть самим автором, від високохудожнього і складного польоту фантазії, який уносить читача далеко від формальної та банальної логіки. Тобто, кажучи категорично, маячня від абсурду. Причому маячню тут розумію у прямому сенсі, а абсурд як літературний прийом.

Якщо моєму шановному читачеві ідея абсурду в літературі здається надто хитромудрою та нецікавою – киньте це читання. Така ідея – для літературних гурманів, із претензією на вишукування. Для багатьох вона залишиться описом маячні, навіть після розлогого пояснення. Так тому і бути…

А ось гурманів запрошую почитати мої фантазії докладніше, може ми з вами й вийдемо на спільну хвилю.

Звичайно, спочатку необхідно визначити значення основних термінів. Що таке абсурд? Абсурд – це найвища форма абстрагування, у моєму суб'єктивному розумінні.

Для пояснення цих термінів звернуся до авторитетного джерела.

Довідка з Вікіпедії

Абстрагування – визначення таких властивостей предметів та явищ, які можуть існувати окремо від цих предметів та явищ, без безпосереднього зв'язку з ними. У філософії та логіці абстрагування має свою ієрархію абстракцій. Найбільш розвинену систему абстракцій має математика. Ступінь відірваності обговорюваного поняття від конкретного предмета називається рівнем абстракції. Залежно від цілей і завдань, можна міркувати про один і той самий об'єкт на різних рівнях абстракції.

Абсурд – безглуздя, але не нісенітниця. Це алогічне твердження, що має внутрішню суперечність.

Педантичний читач, який захоче особисто прогуглити цю інформацію, легко побачить, що я трохи змінив формулювання з Вікіпедії. Це тому, що я не зовсім з ними згоден. Але в жодному разі не буду сперечатися з шановним ресурсом, а тільки розгорну ці базові тези ближче до розгляду нашого художнього літературного прийому.

Від маячні через асоціації до гармонії

Що таке абстрагування, якщо описувати детальніше? У художній літературі – це певне смислове віддалення художнього образу від свого конкретного прообразу, зміна предметного образу чи поняття, із втратою початкових якостей і з набуттям нових. Абстрагування – це спосіб лише деякого, часткового віддалення цих образів і понять. При цьому зберігається їх зв'язок, логічний і асоціативний, але не явний і прямий, а завуальований, злегка «туманний» і розмитий. У цій завуальованості й полягає художня гра образів. Отриманий образ та початковий прообраз відповідають один одному, але не у всьому.

У нашому випадку абстрагування – це лише частина наміченого шляху чи, скоріше, сам шлях. Адже можна піти й далі в такому віддаленні – зовсім розірвати логічний зв'язок образу та прообразу, залишивши лише їхній асоціативний зв'язок. Це й буде абсурд. Абсурд – це подальший розвиток процесу абстрагування.

У ньому має зберігатися цілісність ідеї. Але вона вже лежатиме у грі внутрішніх суперечностей та зіставлень, припущень та асоціацій.

Тут я розрізняю значення термінів Абстрактний та Абстрагований. У випадку абстрактності у мистецтві відповідність отриманих образів та його первинного значення розриваються повністю. А абстрагування – це певний незакінчений шлях до абстракції.

Абсурд – це висловлювання, що має внутрішню суперечність та сприймається безглуздо при прямому прочитанні терміна. А при художньому розумінні терміна – сенс є, але він захований настільки глибоко, що спочатку ця конструкція сприймається як повна маячня. І на красиву логічну конструкцію абсурд перетворюється лише після додаткового осмислення, обмірковування та зіставлення, після отримання додаткових асоціативних зв'язок.

Ось так і має виглядати, на мою думку, шлях читача при зустрічі з абсурдом – від початкового відчуття маячні через припущення та асоціації до досягнення комфорту сприйняття та гармонії від розуміння виваженості та гри суперечливих частин.

Відчуття марення і смислового «вінегрету» має виникати лише при першому прочитанні. Читач дивується, не розуміючи загального змісту. А потім, після деякого обмірковування та аналізу своїх відчуттів, у нього виникає розуміння цілісної художньої ідеї. Розуміння сенсу формується саме з гри неоднозначностей, у тому зіставленні, і саме через почуття, а чи не через обдумування. Назвемо це відчуття логічною невагомістю. У цьому полягає принадність абсурду як художнього літературного прийому. Бажання перечитати текст багаторазово для повного усвідомлення – це якраз наш випадок.

При цьому абстракція – це прийом суцільного розриву з реальністю, повністю алогічна конструкція, сенс якої полягає у чуттєвих індивідуальних відчуттях. Це і є нісенітниця. У моїй статті йдеться не про неї.

Відчуття від абстракції тут зіставлю з відчуттям від маячні, хоча таке порівняння не надто точно, розумію сам. Бо абстракція створюється свідомо, а маячня ненавмисна. Маячня негарна та нецікава. Маячню вам розповість будь-який божевільний, якщо, звичайно, ви маєте з ним контакт. Маячня не має потрібних логічних зв'язок між елементами, і через це вона не має цілісності. Маячня не розрахована ні на що, а абстракція розрахована на суто чуттєве сприйняття як прийом у мистецтві.