Частина 1. Моя цільова, ау!

Моє літературознавство. Як я пишу. Есе.

Навіщо пишу ці рядки? Сам собі ставлю таке питання, з сумнівом – кому це може бути цікаво у публікації. Та й сам відповідаю – щоб розібратися у собі, у тому, як я пишу та який я автор. А чи мої такі «розбірки» з самим собою не будуть занадто відвертими при винесенні на публіку? Може й так, але все ж таки спробую…

Сподіваюсь, що ці мої розмірковування стануть корисними найперше мені самому, а може і ще комусь, хто так само настирливо «торохтить» пальцями по ній – по шановній Клаві – ну, хоча б з найменшим сумнівом. Бо без сумніву творити не можна, з нього як з паростка виростає самокритика, найздоровіша властивість творчої людини.

Що хочу розгледіти? Мої думки – звідки вони беруться та куди часом тікають. Такий розгляд у собі має одну важливу властивість. Думки, які блукають у голові – це тільки так здається на перший погляд – вишиковуються у стрункі лави та красиві картинки. Але їх, виявляється, важко буває викласти такими ж стрункими рядками вголос або письмово з першої ж спроби.

Але як тільки вдається сформулювати ці думки в тексті, то вони стають зрозумілими та слухняними, логічними та ясними. Власні думки стають зрозумілішими для самого себе. Вони самі покірливо розташовуються на своїх місцях у голові. Ось це і є ті самі «полички» в голові, на яких інформація лежить за абеткою, упорядковано та системно, у «папочках та стопочках». Авторська самосвідомість теж має бути розкладена на поличках. Тоді всім цим легше користуватися.

Неодноразово замислювався над тим – яка вона, моя цільова аудиторія? Який він, мій читач? Де ти, моя цільова? Ау! Для кого пишу? Кому адресую? Абсолютно доцільне питання, відповідь на яке приходить лише з досвідом та з часом. Але ж аудиторія складається з окремих людей, з читачів. Тож спробую його описати… його, мого Читача. Адже перед тим, як його шукати у безкрайньому просторі Інтернету та у різних прошарках суспільства, потрібно принаймні детально його описати. Спробую шукати мого Читача за допомогою словесного портрета.

Мій читач – це насамперед мій однодумець. На це сподіваюсь, в це хочеться вірити. Це не жертва, якій я вішаю «локшину на вуха», щоби заробити. Я не хочу його дурити. Він не повинен платити за читання, а повинен розуміти та думати. Мій читач здатний зрозуміти мої цінності, прагнення та розділити їх. Мій читач – такий самий, як я – це основний принцип мого розуміння цільової аудиторії.

Який він за способом мислення? Він думає (самостійно думає!), розумний, схильний до аналітики. Швидше за все, має математичний чи філософський склад мислення. Він високою мірою критичний і самокритичний за способом сприйняття інформації.

Обов'язковим для мого читача є бажання та схильність самому розібратися у складних питаннях. Це для філософських тем. І самокритичність – це для гумору. Бо найкращим читачем жартів є той, хто здатний сміятися сам з себе.

Чи вдавалося мені зустрічати таких людей в реальному житті, а не віртуально? Так-так, саме з ними я стараюся підтримувати дружні стосунки наживо.

Як його відрізнити, мого читача, що самостійно думає? Зовнішні читацькі ознаки його такі, як на мене:

- він не лякається довгих фраз і складних виразів зі спеціальними термінами,

- він легко і природно користується Гуглом і Вікіпедією, справедливо вважаючи, що в Інтернеті можна знайти відповіді на багато питань,

- він прагне перевіряти ще раз отриману інформацію, хоча б поверхневою перевіркою,

- він не ділить світ на біле та чорне, завжди шукає півтони для більшої істинності сприйняття,

- у нього є авторитети, заслужені та продумані, але не абсолютні,

- він не поспішає виносити вердикт одразу, дає собі час на обмірковування рішення, його думка рідко категорична.

Чи можна ці якості читача роздивитися крізь дисплей комп’ютера, який під’єднаний до Інтернету? Мені поки не вдавалося роздивитись, може треба дивитися більш уважно? Тож задовольняюся власною уявою та читацькими відгуками.

Чи може трапитися резонер на моєму шляху? Любитель пустої балаканини, який дотримується красивості пози та ораторських прийомів, «переливаючи з пустого в порожнє», не забуваючи додавати пафосу та крутих слів. Звичайно, що так. У резонера таке ж коло інтересів під час розкладки на теми. Він теж любить складне та спірне. Чи вдається мені «відлаштовуватись» від них? Так – через ввічливість та терплячість. Чи завжди? Не впевнений…

Чи може зустрітися недоброзичливець, який все перекритикує? Так, звичайно. То що ж робити? Шукати однодумців та сподіватися на їх підтримку.