Розділ 3 Дім, де правила встановлюють інші

Емілі

Прокинулася я від світла, що пробивалося крізь важкі штори моєї кімнати на другому поверсі. Ліжко було величезне, з м’якою постіллю, але я знову відчула, що цей простір не мій, а лише тимчасово належить мені, як гостя в чужому театрі.

Я потягнулася, відчула, як холодна підлога вдарила по ступнях, і похитнула голову. Кімната була поруч із кімнатою Вікторії. Її двері завжди закриті, але через щілину інколи прослизає запах її кави, дорогої косметики й трохи надмірної впевненості. Я всміхнулася.

— Галина Петрівна прокидається, — пробурмотіла я сама до себе, сповнюючи кімнату сарказмом. — Сьогодні чергова частина шоу «Вихід на сцену чужого дому».

Встала, потягнулася ще раз і кинула погляд на величезний гардероб. Скільки ж у ньому суконь, які я ніколи не одягну? Батько вважає, що кожна річ має бути «для важливого виходу», але я дивлюся на все це і думаю лише про те, як би втекти на вулицю, не чіпаючи нічого.

— Добрий ранок, Емілі, — пролунав тихий, спокійний голос мами знизу. — Сніданок готовий.

Я спустилася сходами, обережно наступаючи на килим, який, здавалося, дихав порядком і владою одночасно. Батько сидів за столом, його улюблена газета розгорнута перед ним, очі уважно стежили за кожним рухом.

— Доброго ранку, — кивнула я, намагаючись виглядати, як звичайна дочка, хоча в глибині душі розуміла: в цьому домі звичайних дочок не існує.

Вікторія вже сиділа навпроти мене. Її постава була прямо, руки складені на столі, а погляд спокійний і холодний. Я кинула на неї погляд і відчула знайоме роздратування: вона ідеальна, а я… я — галченя, що літає всупереч правилам.

— Сніданок готовий, — повторила мама, і в повітрі повисла легка напруга.

Батько відстав газету, дивлячись на нас обох. Його очі затрималися на Вікторії.

— Емілі, — почав він строго, — твоя сестра Вікторія виходить заміж.

Я замерзла на місці, не від шоку, а від чистої цікавої цікавинки. О, чудово… ще один день, коли всі будуть обговорювати, як ідеально все має бути. І мені теж доведеться грати роль слухняної дочки.

— Так, тато, — сухо кивнула я. — Зрозуміла.

Вікторія кивнула теж, але без зайвої емоційності. Вона знала, що саме зараз її перевага — спокій. Я ж відчула, що всередині мене закрутився ураган, який готовий рознести весь дім.

Сніданок пройшов у мовчанні. Я піднімала тост з тостером у руках і думала про те, як же я ненавиджу ці «звичайні» дні в будинку, де все визначає Вікторія, де кожне моє слово та крок контролюється.

Після сніданку я піднялася у свою кімнату. Двері за мною закрилися, і я зітхнула. Тут можна було дихати. Тут можна було розмовляти сама з собою, не боячись, що кожне слово оцінюється.

Я відкрила свій ноутбук і почала писати нотатки на майбутнє. Сьогодні день буде довгим, і я знала, що рано чи пізно доведеться зустрітися з усіма гостями, обговореннями і планами Вікторії.

І я вже не хотіла бути слухняною.

Я пройшла кімнатою, заглянула у шафу з її сукнями, уявляючи, як Вікторія прокидається, перевдягається, виглядає ідеально на кожну подію. І від цього сміх крізь зуби вирвався сам собою.

— А я не схожа на вас, — прошепотіла я дзеркалу. — Я роблю свої правила.

Відчуття свободи тривало не довго. Батько спустився на другий поверх, його кроки були важкими й впевненими.

— Емілі, — сказав він спокійно, але твердо, — ти чула про весілля Вікторії. Я очікую, що ти будеш… порядною дочкою. Не зіпсуй цей день, розумієш?

Я кивнула, але думки мої кружляли: Порядною дочкою? А якщо я хочу залишитися собою?

Батько пішов, і тиша знову накрила кімнату. Вікторія залишилася у своїй кімнаті, я — у своїй, і між нами була стіна з мовчання.

Я сіла на ліжко, обхопила коліна, і думки кидалися одна на одну:
Вони всі вважають, що я підкорюся. Вони всі думають, що я просто емілі, яке літає у їхньому великому гнізді. Хай спробують. Я не здамся.

Я підняла очі на вікно. Сонце прокидалося над великим садом, і на мить подумала: Може, цей день не такий вже і страшний. Може, я просто зроблю його своїм.