Розділ 1. Смак мартіні та аромат небезпеки

ЕМІЛІ

Двадцять років. Кажуть, це вік, коли перед тобою відкриваються всі двері. Але дивлячись на відображення в дзеркалі, я бачила лише дівчину в занадто короткій чорній сукні, яка відчайдушно намагалася втекти від золотої клітки свого батька хоча б на одну ніч.

Клуб гудів. Баси вібрували в моїх грудях, забиваючи ритм серця. Мої подруги — Катя та Аліна — вже щосили танцювали біля стійки бару, вимахуючи коктейлями.

«Тільки сьогодні, Еммі. Сьогодні ти не ідеальна донька, не спадкоємиця проблемного бізнесу. Сьогодні ти просто Емма, якій нарешті можна все», — промайнуло в моїй голові.

Я зробила великий ковток мартіні. Солодкий і водночас гіркий смак обпік горло. Я розсміялася, коли Аліна щось прокричала мені на вухо про «найкращу ніч у житті». Якби я тільки знала, наскільки ця ніч змінить моє «завтра».

Ми провели кілька годин у суцільному тумані з музики, сміху та безглуздих жартів. Я почувалася живою. Я почувалася вільною. Але десь близько опівночі я відчула його. Це було дивне відчуття — ніби хтось провів крижаним лезом по моїй спині. Повітря навколо раптом стало густим і важким.

Я обернулася, тримаючи склянку в руці, і мій погляд зачепився за фігуру біля VIP-зони.

До мене повільно підходив чоловік. Він виглядав як інопланетне тіло в цьому галасливому клубі. Йому було на вигляд років тридцять, можливо, тридцять два. Широкі плечі, які ідеально підкреслював темно-сірий, явно шалено дорогий костюм. Брюнет із чіткими, наче висіченими з граніту рисами обличчя. Але найстрашнішим було не це. Його очі. Вони були настільки чорними, що зіниці зливалися з райдужкою. Глибокі, холодні та небезпечні.

Мені стало по-справжньому страшно. Такий первісний страх, коли розумієш: перед тобою хижак. Але моя гордість, мій проклятий язик, завжди спрацьовували швидше за інстинкт самозбереження.

Він зупинився за крок від мене, ігноруючи моїх подруг, ніби їх взагалі не існувало. Запах його парфуму — суміш шкіри, дорогого тютюну та холодного вітру — миттєво заповнив мій простір.

— Тобі не здається, дівчинко, що ти занадто голосно святкуєш те, чого ще не заслужила? — його голос був низьким баритоном, який вібрував прямо в моїх кістках.

Я завмерла, але лише на частку секунди. Потім повільно відпила мартіні, дивлячись йому прямо в ці чорні безодні.

— А тобі не здається, дядечку, що ти занадто старий для цього закладу? — я вигнула брову, додаючи в голос стільки сарказму, скільки могла. — Твоя пісочниця в іншому районі, чи ти просто заблукав по дорозі до будинку престарілих?

Я почула, як Катя поруч затамувала подих. Кутики його губ сіпнулися, але це не була посмішка. Це був вискал вовка, який побачив кумедну здобич.

— Гострий язик. Це небезпечно в руках дитини, — він зробив крок ще ближче, змушуючи мене трохи закинути голову, щоб бачити його обличчя. — Як тебе звати?

«Зараз я тобі скажу своє ім'я, щоб ти завтра прийшов до мого тата? Ага, розбіглася», — подумала я. В моїй голові миттєво виникло перше-ліпше ім'я, яке здалося мені максимально далеким від мого образу.

— Галина, — випалила я, ледь стримуючи сміх від власної витівки. — Галина Петрівна, якщо хочеш бути офіційним. А тепер, якщо твоя цікавість втамована, звільни мені огляд на танцпол. Ти затуляєш мені світло своїм его.

В його очах щось спалахнуло. Якесь дивне зацікавлення, змішане з люттю. Він простягнув руку, і я подумала, що він мене вдарить або схопить, але він лише повільно поправив пасмо мого волосся, яке вибилося із зачіски. Його пальці були гарячими, і від цього дотику моє тіло зрадило мене — по шкірі побігли сироти.

— Галина... — він промовив це ім'я так, ніби пробував його на смак, і в його вустах воно прозвучало як вирок. — Що ж, Галченя. Дивись, щоб твої крильця не обпалилися об вогонь, з яким ти так сміливо граєш.

— Мої крильця в порядку, а от твої роги можуть не пролізти у вихід, — кинула я, розвернулася і, не чекаючи відповіді, схопила дівчат за руки. — Ходімо звідси. Тут раптом стало дуже душно від пафосу.

Я майже бігла до виходу, відчуваючи його погляд на своїй спині. Він палив мене крізь одяг. Тільки опинившись на нічній вулиці й вдихнувши прохолодне повітря, я змогла перевести подих.

Друзі, якщо вам сподобалася ця книга, буду дуже рада, якщо ви поставите лайк та додасте її до своєї бібліотеки — це неймовірно мотивує мене писати далі! 
Не забудьте підписатися на мене, щоб не загубити мене серед усіх нових історій — попереду буде ще багато цікавого!