12.07.26

***

12.07.26, 11:50
Мені здається, що коли зараз я з чоловіком в приязних стосунках, в нас наче примирення чи щось таке, я почуваюся знесилено. В мене немає енергії навіть щоб зробити щось елементарне, типу помити посуд. 
Це примирення не прийшло шляхом вирішення образ і проблем, а просто десь через жартики прикольчики ми почали знову обійматися і тд. Можливо тому мені погано.

А ще як мінімум тиждень я себе погано почуваю, дискомфорт в ШКТ, який майже ніколи не проходить і відчуття спазму, зажиму в спині десь в грудному відділі. Я думаю що це на фоні стресу, тільки не зрозуміло, коли це мине. Я харчуюся максимально щадно, та навіть при цьому переживаю, що якийсь з продуктів мені не підходить. Щодо спазму також, не знаю, як собі допомогти. Чомусь в моменти, коли ми з чоловіком дуркували і сміялися, це відчуття проходило. А ще мені легшало від гарячого душу. Я не знаю, чи моє самопочуття просто на фоні стресу і скоро само пройде, чи це все-таки якісь фізіологічні проблеми. Здається, страх, що це може не минути або можуть бути вже якісь серйозні хвороби ще більше погіршує моє самопочуття.
Тим не менш я беру себе в руки, готую для дітей їжу регулярно, прибираю, мию посуд, займаюся пранням, пишу, працюю за комп'ютером. Але мені погано. Здається, мені фізично було легше в період, коли я ридала щотижня по кілька годин. Можливо саме з цим пов'язаний мій стан, що я себе стримую, і в мене інший гормональний фон. Я не допускаю ридання, і якщо доходить до сліз, то це на кілька секунд або хвилин. Коротше, все якось дивно. Хочу жити нормальним життям. 

Але коли писала це, знову ж таки подумала, що моє погане самопочуття - це ломка, через те що я не піддаюся звичним гойдалкам в стосунках, а вони, як емоційна залежність, біохімічно впливають приблизно так, як залежність від речовин. Тому і при спробі вийти з системи такі ефекти. 

Можливо якби я просто все обірвала за раз і просто пішла від чоловіка раз і назавжди, це було б легше. Але я досі немаю матеріальної можливості і досі сумніваюся, чи варто рвати стосунки і більше не давати їм шансу.

***

12.07.26, 12:40
Я мама двох дітей 9 і 12 років. Найбільше мені хочеться хоча б місяць відпустки, коли мені не потрібно було б робити нічого, ні за що відповідати, не ухвалювати будь-які рішення. Просто щоб мої і дитячі базові потреби були задоволені і я могла не переживати за них і за себе. Хоча б трішки часу. На жаль не пригадаю такого періоду в своєму житті, ні відколи я мама, ні взагалі. Навіть в самому дитинстві мені доводилося виборювати задоволення базових потреб, і воно ніколи не було достатнім. 

***

12.07.26, 12:40
Цей блог для мене відчувається трохи  як зрада чоловіка. Бо я йому про це не казала і не показувала. Не знаю, чи читав би він якби знав. Але по факту він не знає і я наразі не готова, щоб він дізнався. Я взялася тут писати, бо не витримувала. Хоча і хотіла б, щоб в мене було життя зі стосунками, які є цілком прозорими, без таємниць і тому подібних речей. 

Чи могла я з чоловіком все прямо спокійно проговорити? Ну, скільки б я не намагалася, він не хотів або не міг чути. Не було діалогу. Я в якийсь момент опинилася в такому емоційному стані, що просто хотіла б померти і все. Мене витягнула думка, що я могла б ще спробувати пожити, допомогти іншим, хто проходить подібне. Розібратися в собі. І мрія, що я колись ще можливо матиму щасливі стосунки. 

Хочу написати всю свою історію стосунків, щоб зрозуміти, чому так склалося. А потім. Зробити висновки і жити далі. Вибрати якесь щасливе життя. Сподіваюся, це все ще можливо. 

***

12.07.26, 12:50
Проблема в мені, чи проблема в ньому, чи в чому? Вічне питання, на яке я досі ніяк не можу відповісти собі, коли намагаюся зрозуміти, чому в мене нещасливі стосунки і нічого не вирішується. 

Найбільша проблема, яку я бачу зараз - відсутність зв’язку між нами, відсутність взаєморозуміння, емоційної включеності. Я не відчуваю від чоловіка чуйності. В нас є проблеми побутового характеру, про які навіть говорити не можна, бо починається повний капець. Як от те, що ми проживаємо зі свекрухою, а мені це не подобається. А на період, коли ми проживали на квартирі окремо, чоловік сам ставився до мене як свекруха, а ще проводив в неї вдома постійно вихідні та відпустки і продовжував з нею господарювати. І в нас не було емоційного зв’язку. Нормальних відносин, нормального шлюбу. 

Мені наболіло, накипіло, я намагалася зрозуміти, в чому моя відповідальність, чим я винна в тому, що так склалося. Я розкаювалася в своїх помилках. Але нічого не допомогло. І чим щирішою, чеснішою, відвертішою я була з ним, тим ставало гірше. 

***

12.07.26, 13:00
Одна з явних проблем нашого шлюбу - мені здається, що чоловік не вважає мене за людину, оскільки я не заробляю нормальну кількість грошей. Типу повноцінну зарплату як він. 

В мене останнім часом справді суттєві проблеми із заробітками і я досі не можу викарабкатися, хоч і дуже намагаюся. 

Але в той же час я роблю важливі речі, які хтось в сім’ї дійсно мусить робити, і в нашому випадку це роблю я: готую для дітей повноцінну їжу, мию посуд, прибираю, перу одяг і речі, доглядаю за дітьми, виховую, дбаю, крім того ще періодично робота в саду та на городі, догляд за котом і собакою. 

Я би хотіла, щоб в мене був нормальний дохід, але поки що не вдається. І це стало одним з найбільших аргументів для чоловіка в конфліктах, і це мене зачіпає. А в нього є  завжди перевага, бо ж забезпечує він. 

Але, цікаво, що так було не завжди. Бо був період, коли чоловік не заробляв нічого, а я заробляла, навіть будучи на останніх місяцях вагітності. Або період, коли я заробляла більше за нього. 

Зараз я йому це не згадую, як аргумент, типу щоб принизити чи щось таке. Лише кілька разів нагадала, що впродовж років нашого шлюбу, більшість часу я заробляла хоч якісь гроші, коли більше, коли менше, або вкладала в сім’ю гроші, які давали мої родичі, або ж я закривала інші питання, як от піклування про дітей.