11.07.26

***

11.07.26, 12:00
Вчора ввечері, коли ми вкладалися з чоловіком спати, я лягла в ліжко, він почав до мене торкатися, обіймати, гладити. Хоча між нами не було емоційного зв’язку тижнями. Лише побутові розмови. Мені з цим було важко. Я не влаштовувала з’ясування стосунків, знаючи, що це буде мати тільки негативні наслідки. 

Коли він почав до мене торкатися, я, яка і так вже ледь стримувала себе від імпульсу з’ясувати що між нами, вирішила, ок, спробую включитися в це. І теж спробувала його обіймати та гладити. 

Тим часом в мене виник клубок в горлі, в мене почала підніматися образа за все, за накопичені і невирішені образи взагалі і за те, що відбувалося в останній тиждень: що він затримувався без попередження, що він проводив час з своїми родичами, залишаючи мене осторонь, що випивав, хоча, я раніше вже говорила, наскільки це для мене важкий тригер, що проводив час в маминій кімнаті, що не піклувався про мене, коли я погано почувалася, що ще зовсім недавно, коли я ридала через його образи і хотіла вмерти, він просто пішов в іншу кімнату і по справах, залишивши мене з цим станом наодинці, що за час нашого віддалення не ініціював жодну розмову про нас, про почуття і стосунки, про наше майбутнє, не розкаювався в своїй поведінці, що ображала мене. Він просто вів себе так, ніби йому байдуже. І це настільки мене накрило, що я вже не змогла зупинитися і стримати плач.

В мене пішли сльози. І я взяла рушничок, щоб витерти обличчя й повернулася в ліжко. Тоді він лише невпевнено обіймав мої ноги. Я не починала ніякі розмови, про те, що мені болить і що мене ображає, бо знала з попередніх разів, що з цього нічого не вийде, а буде тільки гірше. Він сам не знайшов ніяких слів для мене, щоб якось мене втішити, заспокоїти, підтримати. Навпаки, я чула від нього звуки якогось невдоволеного зітхання. Було зрозуміло, що найменша розмова приведе до жахливого вибуху і мені буде тільки гірше. 

Той факт, що він в цей момент не знаходить для мене жодного слова, зачепив ще більше, і ще продовжив мій плач. Що людина, з якою я 14 років прожила в шлюбі, не має для мене жодного теплого слова в такий момент. І якщо я поскаржуся на те, що мене ображає, просто буде нападати. 

Ще в мене виник страх, що через цей мій плач в нас вже не буде ніколи близькості, і він мене звинуватить в цьому. Скаже, що це знову ж таки через мене, через те, що я заплакала. 

Якийсь час я проплакала, але це було не декілька годин, як бувало раніше. Я досить швидко заспокоїлася, бо крім образи ця ситуація викликала в мене злість. І моя злість мене витягнула з цього плачу. 

Коли я почала заспокоюватися, чоловік все ще просто пасивно обіймав мене, і я почула звуки, наче він засинає. І це мене додатково розсердило. Як так, людина може не поцікавитися навіть, чому я плачу, що я відчуваю, і просто собі засинати в такий момент. В мені наче якийсь тумблер переключився. Я вже не була тією самою плачучою жінкою, тим самим станом, що за кілька хвилин до того. Я була вже наче в іншому режимі.

Тоді я почала його трохи агресивно погладжувати, і коли я чула звуки, схожі на засинання, намагалася відштовхнути його руку. Але все ж він відповів на мої погладжування. І, здається, ми обоє сприйняли це за пристрасть. Я була грубуватою, це не були ніжні ласки, а з подряпуваннями, пощипуванням, укусами, посмикуванням за волосся. Ця грубість в близькості допомогла мені витримати той момент. Ми зайнялися сексом, але так і не поговорили. 

Сьогодні чоловік знову ж таки поїхав з своєю мамою і братом на базар за покупками і досі не повернувся. Його немає вже пів дня, але він знову ж таки не став повідомляти мені, скільки часу його не буде. В нас були зранку невеликі побутові переписки в месенджері і все. 

В мене виникають фантазії про те, щоб поговорити з ним прямо: що я в таких відносинах жити не бажаю. І щойно матиму фінансову змогу - одразу піду, якщо він не планує нічого змінювати. Я думала й про те, щоб поговорити саркастично і цинічно - щоб він поспішив переписати машину на брата або на маму, адже навряд чи він захоче ділитися зі мною в разі розлучення. 

І в той же час мені страшно, що я ще не скоро зможу сама подбати про себе. І може справа дійсно в мені, і може це я така людина, яку ніхто не зможе і не захоче любити. 

Ще я подумала про те, що мені ніби потрібні ці драми і проблеми, щоб їх пережовувати, щоб про них писати. Бо що тоді я робитиму. 

Наче мені й вигідна дистанція з чоловіком, бо, наприклад, я не дуже хочу, щоб він дізнався, як і про що я тут пишу. А з іншого боку я хочу таке життя, щоб я не соромилася того, що я написала - що я подумала, що я відчула, як я сприйняла, який я мала досвід. 

І, чесно,в той же час я не думаю, що мене, таку як я, справді не можна любити. Мабуть саме він не може.

Також я думаю про те, що він сам жертва своєї родини. І він сам страждає, і робить далеко не те, що і як він хоче, просто через нав’язані йому комплекси, і страх залишитися самому і ні з чим. 

Я хочу мати чоловіка, який захоче вибирати мене, підтримати мене, чути мене всесторонньо, і залишатися уважним до мене та зацікавленим і мені. Для якого буде важливо не засмутити мене. 

Не знаю, чи не хочу я забагато.

І, так, я припускаю, що в своїй історії велику роль в тому негативі, який я переживаю, відіграю я сама. Десь через власні комплекси, сумніви, обмеження. Можливо я розберуся врешті в цьому, хто-зна. 

***

11.07.26, 18:00
Коли я закрила зимову сесію, мені вже виповнилося 19 і в мене була вже десь середина вагітності. Я написала заяву на відрахування з університету, забрала документи і все - поринула в сімейне життя жінки і майбутньої мами. 

Цікаво, що я не пам’ятаю, яким чином я знайшла свої перші замовлення на хенд-мейд, але в моїй пам’яті це спливає так, наче я щойно відрахувалася та остаточно переїхала до чоловіка, як вже практично весь час відтоді до народження дитини була зайнята.