07.07.26

***

07.07.26, 00:10

Історія, яку я досі не готова чесно розповісти, але відчуваю, що пора спробувати. 

Мій чоловік нехтував мною ще з самого початку наших відносин. Я не усвідомлювала спочатку наскільки це важливо. Зараз мене від цього розриває зсередини, і, здається, я готова покінчити з усім, щойно випаде така можливість. Між нами немає емоційного контакту, немає зв'язку. Я не відчуваю, що важлива для цієї людини, що він мене вважає не за порожнє місце. 

Не знаю. Я досі не можу зрозуміти, для чого я йому поруч, якщо між нами немає цього самого зв'язку, емоційного контакту. Немає відчуття, що ми пара. Я не розумію. Єдине, що мене тримає — страх за дітей, що я не впораюся без нього, а відповідальність за дітей величезна. Я боюся, що не зможу водночас подбати про них і заробити. Ось і живу, не знаючи, коли і як щось вирішиться. Тим часом мене роздирає зсередини біль від того, що він нехтує мною. Що ми поруч, але як чужі, і зв'язок між нами ніяк не налагодиться. 

Довгий час я вважала, що у цьому всьому, в наших проблемах винна я. 

Не прикриваючись тим, що це сталося, коли ми з чоловіком були в розлуці, і тим, що чоловік не хотів зі мною налагоджувати стосунки і шукати взаєморозуміння, чесно варто сказати, чесно перед самою собою — я зрадила. 

В мене був флірт з іншими. Переписки. Зустрічі. Поцілунки. Обійми. Петинг. І навіть спроба справжнього сексу. Це - зрада. 

Я пояснювала собі це тим, що чоловік сам приділяв увагу іншим. Віддалявся від мене. Що я вважала, наче ми і так розійдемося. Але ми не розійшлися. Я залишилася. Не зважаючи ні на які виправдання, я зрештою зізналася собі — так, це була зрада. 

Потім я зрозуміла, що для мене це не нормально. Не зважаючи на те, що робив він. З ким спілкувався, як ставився. Це важливо для мене — мати чесні, довірливі, взаємні стосунки. В яких обоє дотримуються вірності. Можуть бути в діалозі. Важливі один для одного. Можуть все вирішувати.

Я зрозуміла, що припустилася помилки. Що пішла на таке, коли між нами з чоловіком практично і юридично не було завершення відносин. Хоч і стосунки були поганими і не було взаєморозуміння.

Тепер  я знаю, яких відносин я хочу і яких ні. Я говорю про це. 

Я розкаялася у своїх вчинках. В тому, що було те спілкування з іншими, яке виходило за межі прийнятного і нормального на мою думку як для людини в шлюбі. Визнала свою помилку та дала зрозуміти, що тепер я вже інша людина. Мої цінності і усвідомлення сформувалися, і ті помилки позаду. 

Що сказав він про своє спілкування з іншими — що він просто не знав, що для мене це неприйнятно. 

Що сказав він минулого року, коли вже між нами це було проговорено, про спілкування з подружкою, яке він приховував і про яке збрехав — що все було не так, я не правильно сприйняла, я перекручую, і взагалі, йому довелося брехати, інакше я б негативно віднеслася... 

Я не виправдовую себе, ту, яка була в той період. Я справді вчинила не так, як зараз вважаю прийнятним. Знаю, що тепер я інша. І більше не піду ні на що подібне. Навіть якщо мені доведеться витримати дуже важкі часи в стосунках, поки вдасться або налагодити їх, або закінчити. Не залежно ні від чого. І я ціную те, що врешті прийшла до цього. Хотілося б ще залишити в минулому непорозуміння з чоловіком. Залишити в минулому звичку зберігати стосунки, в яких не кожен однаково хоче налагодити контакт, бути чесним, вірним, відданим, включеним. Бо це справа для двох.

***

07.07.26, 00:30

Коли я усвідомила свою зраду, те, що будучи в шлюбі я мала спілкування й контакт з іншими, що суттєво відрізняється від того, що є для мене нормальним, будучи в шлюбі, коли я набралася сміливості сказати про це чоловіку, було дійсно страшно і тривожно, але й було сподівання, що усвідомивши свої помилки, розкаявшись в них і більше не повторюючи їх, ми з чоловіком підемо вперед і налагодимо стосунки. Надолужимо втрачене.

Наважившись на цей крок, я сподівалася, що і чоловік теж цей крок зробить. Теж зізнається у своїх помилках, розкається, усвідомить та буде зі мною чесним.

Але ні. 

Він послухав моє розкриття. І все. 

Так, наче з його боку то все гладко було. Хоча я по фактах знаю, що не так.

Щоб наважитися сказати про своє, я перш за все довела до власного усвідомлення, що і вчинки з його боку були зрадою.

Проте він не вважав за потрібне взяти відповідальність за свої помилки. Так, наче у тому всьому не було нічого такого. 

І мене в моєму розкритті не заспокоїв.

Я залишилася з роз'ятреними душевними ранами. А він в панцирі.

***

07.07.26, 02:30

Я прокинулася від дзвінка на телефон мого чоловіка. Дзвінок підписаний чоловічим іменем. Мій чоловік не підняв трубку. Саме цей абонент вже не вперше телефонує вночі. На прохання чоловіка пояснити, хто це такий йому телефонує, він каже, що це старий знайомий. 

Далі він засинає, хоча я запитала, що це за знайомий, що телефонує серед ночі, причому вже не перший раз. 

Можливо я занадто прискіплива, але мені це дивно. Адже давнім знайомим тим паче має бути відомо, що чоловік одружений і нічні дзвінки не до речі. Я не можу зрозуміти.

***

07.07.26, 07:40

Я прокинулася раніше, ніж зазвичай. Саме для того, щоб викроїти собі час наодинці для роботи і письма, поки діти ще сплять. Це гарна аргументація, але є інша: вночі моєму чоловікові телефонували.

Контакт підписаний чоловічим іменем. Це вже не перший його дзвінок, саме вночі. Я переглядала колись навіть профіль цього чоловіка в Фейсбуці, бо таке спілкування трохи дивує. Я не можу збагнути, для чого один дорослий чоловік може дзвонити серед ночі іншому дорослому чоловікові.