05.07.26

***

05.07.26, 11:20

Мені пишуть, припинити виправдовувати своє становище жертви.

А я тільки за.

Проживіть моє життя, опиніться в моїх обставинах, розкажіть як.

Хоча б прочитайте мою історію, щоб приблизно і хоча б частково розуміти, що я пережила. Тоді розповідайте що мені робити на вашу думку.

***

05.07.26, 11:50

Я вже не знаю, чи варто мені ще говорити про щось з чоловіком. Про те, що потребую окремого проживання. Про дії і слова свекрухи, і його, після яких я не почуваюся в безпеці вдома. Взагалі.

В мене таке відчуття, що моє життя вже повністю втрачене. І це не вкладається в голові, бо мені всього лише 31 рік. Але я не знаю, що робити, хоч і розумію, що це тимчасове відчуття.

Мені надзвичайно шкода себе, яка, ще по суті будучи дитиною пережила вже стільки всього.

Я і чоловіка шкода, що він виріс з такою мамою, і в той же час - я така сердита, що він не вибрав дбати про мене, про нашу сім'ю, а по суті - став клоном своєї мами. Мені дуже, дуже погано і гидко. Я не знаю що робити.  

***

05.07.26, 12:20

Зараз я відчуваю розгубленість. Я не знаю, як мені діяти, зважаючи на все: проживання з свекрухою, яка не тільки мене постійно критикує, докоряє та намагається постійно диктувати, що мені робити, і, безумовно, постійно диктує чоловікові, що йому робити, так ще й порушує особисті межі дітей, і коли я намагаюся ввічливо постояти на них, вона психує, ще більше втручається в мій простір, а чоловік нічого не робить. З чоловіком немає порозуміння і якогось стабільного емоційного контакту, немає можливості для нормального діалогу. В мене немає достатньо грошей для окремого проживання і забезпечення базових потреб своїх і дітей.

Навіть якщо я наважуся на розлучення, хоча в нас з чоловіком майна вкрай мало (автомобілі), я майже впевнена, що він зробить все, щоб не ділити, як от, завчасно перепише на маму. Хто-зна ще які обставини випливуть. Були з його боку погрози, що не віддасть дітей. А якщо діти залишуться з ним, а значить і з свекрухою, вони будуть в цьому пеклі, де вже не буде буферу, у вигляді мене.

Мене роздирає зсередини. Я не вірю в діалог з чоловіком і можливість щось нормально вирішити. Хоча він в цілому веде себе мирно, ніби приязно, так, ніби нічого не сталося. Але це доти, доки я не підніму теми, які мені болять. Тоді найкраще, що я почую, це слово "співчуваю", але не визнання проблеми, і не пропозиції для її вирішення. Та, скоріше за все - почую докори і звинувачення. Що я все не так сприймаю, що проблеми через мене, і взагалі що я нічого хорошого не роблю. А я нічого поганого нікому не робила. Просто намагалася вижити і подбати про дітей.    

***

05.07.26, 14:50

Коли я чую від чоловіка якесь невдоволення свекрухою, я не можу нормально підтримати. Мені здається, що це невдоволення просто щоб вилити на мене, як на чемного слухача свої негативні емоції. Не як намір щось реально змінити. Просто розрядитися і повернутися на старі позиції. Щоб потім далі разом з нею пригнічувати мене і нічого не змінювати, бо так простіше.    

***

05.07.26, 20:30

Сьогодні мені, наче, було легше морально впродовж дня. Близько обіду ми виїхали з чоловіком і дітьми на прогулянку. Чоловік був до мене наче приязним та врівноваженим. Мені наче теж було спокійно і просто з ним спілкуватися. Але оце все - наче. Відчуття, що не насправді отак. Що я в панцирі. А своє справжнє, щире, десь так в глибині приховала. Воно болить і досі у відчаї та безвиході. Просто я не даю собі цим живим контактувати з будь-ким зараз.    

***

05.07.26, 23:20

Я навіть не знаю, що зі мною зараз.

Буду писати просто все, що спадатиме на думку.

Дитина попросила мене побути в її кімнаті, поки вона не засне, тому що її нудить і через це вона не хоче засинати сама.

Тим часом чоловік, як мені здалося, не йшов спати, чекаючи, поки я завершу свої справи. Але я пішла до дитини, тому що якщо не піду, їй буде тривожно і вона все одно врешті-решт буде приходити за мною.

Я думаю, що чоловік через це може думати, ніби я його спеціально уникаю. А я навіть не знаю. Коли я була відкрита до нього, коли говорила про свої почуття, про проблеми і наболіле - він не підтримував, не захищав, не вирішував нічого. А ще й направляв агресію на мене, так наче я сама винна у всіх проблемах.

Зараз, коли він тихий, привітний до мене та сумний, я наче і тягнуся до нього, наче хочу його заспокоїти, покращити йому настрій, підтримати, не зневажати ним, але в той же час я не можу забути про себе, свій стан, про те, що наболіло мені, що він ігнорував, і про випадки, коли виливав на мене агресію, в той час як я потребувала підтримки.

Мені болить за нього, коли він засмучений, та ця людина мені робила боляче багато разів і не зупинялася, коли я була на самому дні відчаю.

Я бачу, як зараз свекруха вже переключилася на чоловіка, і намагається якось вчепити його. Мені стає його шкода, я знаю цей біль, я пережила його на собі. І в той же час я згадую динаміку, яка вже була багато разів. Чи підтримаю я його, чи що б я не зробила - потім він все-одно знову зкентується зі свекрухою. Він вийде з цієї сварки дуже скоро, і буде знову з нею в співтоваристві, проти мене, і не буде ні чути, ні помічати, ні розуміти мене.

Сьогодні ми будучи на прогулянці ще заходили до чоловікової сестри. Я перекинулася кількома словами з чоловіковою сестрою та її дитиною. Коли я спілкуюся наживо з іншими людьми поза цією сім'єю, хоч це і чоловікові родичі, я вже почуваюся інакше. Я відчуваю себе більше людиною.