03.07.26

***

03.07.26, 00:13

Коли мені було 17-18, я думала про заміжжя як про можливість жити таким собі щасливим життям, сповненим любові і в розслабленості і кайфі, бо ж поруч буде людина, яка любить, яку любиш і з якою можна все подолати, і весь світ зачекає.

Я вже понад 13 років у шлюбі, і, прикол, я так себе ніколи не відчувала. А останнім часом я задумуюся про те, що мене в принципі в цьому шлюбі ніколи не любили і не приймали.

Я не думаю, що мій чоловік - погана людина, чи що він навмисне мене мучає, завдаючи мені душевних мук. Просто, можливо, він сам не вміє любити і приймати іншу людину. Ще мені здається, що він зовсім не може прийняти свої слабкості, темні сторони і вразливість. Це дуже заважає стосункам, бо поганою і винною в будь-яких проблемах мушу бути я, хоча при цьому він стверджує, що звинувачую у всьому я його. А я справді закликаю його до відповідальності в ситуаціях, в яких від нього цього очікую.

Сама я можу визнати і свої помилки, і недоліки. І з цим чоловік не підтримає, втішить чи прийме. Ні. Він буде і далі давити на болюче.

Мені неприємно, що я бачу чоловіка в такому негативному світлі. Я знаю, що у нього, як і в усіх є і позитивні і негативні сторони.

Просто я втомилася сама у всьому розбиратися. Втомилася було у шлюбі сама.    

***

03.07.26, 09:00

Пам'ятаю як ще років 10 тому ми з чоловіком і дитиною їздили в гості, де була велика компанія. Поки я з дитиною залишалася десь в кімнаті, мій чоловік виходив на вулицю окремо до компанії дівчаток-підліток, проводив з ними час, типу показував прийоми бойових мистецтв. Це були просто діти інших людей з компанії, він не був їхнім тренером. Я тоді не зовсім розуміла, наскільки це нормально чи ні. Але ревнувала. І було гидко від цього. Тоді мені ще було соромно за свої ревнощі. Мені було 20-21, не пам'ятаю точно.

***

03.07.26, 12:50

Мені порадили не спілкуватися зі свекрухою. Так от, я вже давно не ініціюю ніяке спілкування. Але ми з чоловіком і дітьми живемо разом зі свекрухою. Дім - той, що дістався свекрусі в спадок від її мами. Для розуміння контексту, в дім (ремонти, техніка) гроші і зусилля вкладали як свекруха зі своїм чоловіком у свій час, так і я зі своїм чоловіком.

Я б радо жила окремо і не спілкувалася б взагалі, і кілька років ми таки жили на квартирі. Але в мене конкретно зараз немає грошей, щоб вистачило на оренду, комуналку, їжу. З 1 року ще першої дитини я займалася фрілансом, потім рукоділлям, потім продажами в інтернеті.

Але так вже сталося, що останнім часом я вигоріла, на фоні всіх цих труднощів, що перебої зі світлом і зв'язком, проблеми з логістикою, через те що ми далеко від школи і я досі без прав та авто, і ще купа тривог, і проблеми в школі то через електрику і воду, то через опалення, і ніколи не знаєш, коли їх треба забрати, і мені доводилося постійно бути напоготові щоб забрати й попіклуватися. Якийсь час нічого або майже нічого не заробляла, зараз намагаюся відновитися, займаючись фрілансом, сподіваюся що мій дохід налагодиться і я зможу орендувати житло або хоча б далекому селі купити хатинку.

Чоловік вважає що оренду житла не потягне. Тому зараз така ситуація, що доводиться жити зі свекрухою.

Дивно, що деякі люди пишуть, її дім - її правила. Якщо з матеріальної точки зору - вона теж користується благами нашої сім'ї - як от техніка, авто, + мій чоловік постійно возить її куди треба і виконує вказівки в побуті й господарюванні. І від цього я відчуваю утиски, а вона отримує свої блага. Все, чого я хотіла - хоча б щоб вона не лізла до моїх дітей.

Так от після декількох конфліктів, коли вона вдалася вже до крайніх принижень (я теж не золотко, і свою позицію моментами так, відстоювала жорстко), я взагалі не ініціюю з нею ніяке спілкування і стараюся щонайменше перетинатися, тільки відповідаю на її запитання.

Кухня спільна. І коли вона там щось робить - я не йду на кухню, а чекаю, поки вона свої справи завершить, навіть якщо потрібно в 90% випадків, хіба що коли потрібно щось терміново для дітей.

В той же час вона - якщо я на кухні, часто приходить, навіть не по справах, а просто сідає за стіл і сидить, постійно з якимись питаннями до мене, причому це не питання про необхідність, а явно щоб зачепити або просто щоб поговорити.

Або вказівки, що я маю і як я маю робити. Щодо справ, які ніяк її не стосуються.

Або критика, що я роблю не так.

Мені направду шкода її як старої людини, якій, ймовірно важко в своєму вже поважному віці, яка, можливо, не вміє інакше комунікувати. І я багато разів велася на це спілкування як ні в чому не бувало після невирішених конфліктів і образ. Та щойно я включалася в спілкування - дуже скоро вона переходила до нових повчань, критики, образ.

Тому тепер я максимально дистанціююсь. Тепер приводом для істерики може стати те, що їй не сподобався тон, яким я відповіла на її запитання. Хоча я стараюся відповідати максимально нейтрально. І раніше я вже чітко сказала, що не хочу з нею спілкуватися через її ставлення, і що не потрібно зі мною говорити і щось в мене питати.

***

03.07.26, 13:30

Багато запитань про те, чому чоловік не вирішить питання зі свекрухою, і тд, типу що ми їй заважаємо жити. Так ось. Чоловік не зізнається в тому, що ситуація проживання з мамою його цілком влаштовує, і мої проблеми його не бентежать. Він знає про всі конфлікти і труднощі. Про те, що мені доводиться терпіти тут і у відносинах зі свекрухою, і які зусилля і нерви в мене при логістиці, яка в нас виходить зараз. Але на мої аргументи просто агресія і звинувачення. Його, вочевидь, все влаштовує.

Думка, яку мені чоловік зі свекрухою транслюють все наше сімейне життя - що це зі мною щось не так, і проблема в мені, і я у всьому винна. Спочатку я в це вірила і з усіх сил намагалася виправитися. Я вдосконалювалася у вихованні дітей, господарюванні і зароблянні грошей, в усвідомленості і комунікації.