28.06.26

***

28.06.26, 11:30
Вчора я мало писала, бо мені було фізично погано через спеку. Можливо на мій стан вплинула не тільки температура, а ще 3-4 стреси одразу: сварки між дітьми, які я намагалася допомогти владнати, а це передпідлітковий вік, і як мені здалося - обоє вперті і мега впевнені у своїй правоті, чергова сварка зі свекрухою, спроба налагодити відносини з чоловіком, і мої нерви через те, що спостерігала, як родичу, який був справжнісіньким мудаком, пишуть дифірамби.

Врешті в мене був такий стан, що я переживала, чи не вмру раптом. Відчувалося серце, тиснуло в голові, було відчуття, ніби от-от втрачу свідомість, трохи піднявся тиск, і разом з цим небажання йти в лікарню, бо мабуть це просто реакція на спеку і стрес.

Ввечері був ще один конфлікт з чоловіком, а потім ще одна розмова.

Дитина була в ванній кімнаті, двері відкриваються на кухню. В той час, як дитина купалася, на кухні була свекруха і її ще один син. Дитина прийшла скаржитися до мене, що коли вона купалася, на кухні знову щось готували з часниками і цибулями, і цей запах заходив до неї в ванну кімнату, і їй це дуже заважало.

Звичайно ніякі розмови щодо цього зі свекрухою не допоможуть, тож я навіть не намагаюся.

Просто вже почуваюся безпорадною, що переїхати на окреме житло так і немає грошей, і доводиться терпіти регулярний дискомфорт не тільки мені, а ще й дітям.

І на цьому відчаї сказала дитині, все що я можу сказати, це щоб ніколи не створювала сім'ю, коли доведеться жити разом з батьками чи свекрухою, що тільки якщо буде мати змогу проживати окремо, тоді буде господинею в своєму домі. Розумію, це дурня і ні про що, бо така настанова і не вирішує нашу нинішню проблему, і не гарантує ніяким чином дитині щастя й комфорт у майбутньому. Просто вираження мого безсилля чи самоіронічний жарт.

Дитина на це взагалі ніяк не відреагувала, я просто допомогла їй витерти волосся і вона пішла в свою кімнату.

Проте чоловік на мої слова одразу сказав:
- Тоді допоможи дітям, дай дітям старт, купи квартири, і вони не будуть жити з батьками...

Мене ці слова дуже зачепили і образили, бо це наче одразу звинувачення мене у всьому на світі, у тому, що ще не сталося і хто-зна як буде, і в тому, за що я не мушу відповідати самотужки.

Мені ніхто не купляв квартири і не давав ніякого старту. І я й не очікувала і не вимагала такого...

***

28.06.26, 22:20
Ця неймовірна спека змінює все, бо в першу чергу думаєш, як вижити. І шкодуєш, що досі не подбав про те, щоб придбати кондиціонери. Трохи рятує вентилятор і заморожені пляшки з водою, але не зовсім. Особливо у зв'язку з тим, що вентилятор один, дітей двоє, і їм потрібно обом водночас, і навіть спроба домовитися, щоб вони користувалися по черзі не дуже допомагає, бо навіть якісь кілька хвилин можуть стати приводом для сварки.

З якогось боку розумію, що діти навчилися так конфліктувати і не можуть бути мирними один з одним в першу чергу через приклад, який вони бачать між мною і чоловіком, та свекрухою. І знала наперед, що вони бачачи цей приклад будуть засвоювати токсичні моделі взаємодії. Але і зупинити і виправити це досі не могла.

Прикро, що немає грошей на кондиціонер і навіть на додатковий вентилятор, хоча також розумію, що якщо б не це, то були б інші причини для сварок.

Ще ми з чоловіком сьогодні мали кілька розмов, що переходили в сварку, та згодом наче трохи налагоджувалися.
Хоча я не впевнена, що хочу саме таких стосунків, але крім того, що мені досі нікуди іти, я починаю помічати, що тепер, відколи я виписую наболіле, я почуваюся інакше, і це теж впливає на стосунки.

Здається, я трохи більше приймаю себе, я більше за себе, і менше себе засуджую.

***

28.06.26, 23:00
Сьогодні дитина поскаржилася, що бабуся, тобто свекруха, заходить до них ввечері близько 23 години і питає, чому не сплять. І дитині некомфортно через це, бо це їх особистий простір.

Для мене нормально, щоб діти засинали, коли їм захочеться, коли в них канікули. Ввечері, завершивши всі справи, я йду до себе в кімнату, а діти в себе. Якщо щось не так — вони можуть зайти до мене або подзвонити. Я навіть не думала до цього моменту, що свекруха до них заходить.
Я запитувала, чи відбувається ще щось неприємне, крім того, що свекруха питає, чому вони не сплять. Відповіли що ні. Але все-одно неприємно.

А найгірше, що я розумію, що це не виправити. Навіть якщо я попрошу її це не робити, або попрошу чоловіка щоб він поговорив з нею, аби цього не робила, поясню про особисті кордони дітей і особистий простір, це нічого не допоможе.

Вона просто почне як завжди верещати, що ми сякі-такі погані, не вкладаємо вчасно спати дітей, і таке інше. Вона буде будь-що-будь доводити, що вона права і робить все як слід, а ми не праві.

А ще якщо чоловік що-небудь їй скаже, спробує відстояти межі, вона дуже швидко і майстерно задавить його провиною так, що він пошкодує про те, що сказав. І буде злитися перш за все на мене, якщо він на це наважиться з моєї подачі.

Я справді ненавиджу цю жінку і ненавиджу жити з нею в одному домі. Мені надзвичайно неприємно і прикро, що я досі не можу переїхати, створити умови, щоб в дітей були свої кімнати і ніхто їх не турбував.

З якогось боку знову ж таки розумію, що якби з цим не було проблем, то були б інші проблеми. Не знаю, чи це правда, чи це мій спосіб себе заспокоїти.

Іноді, коли діти погано поводяться, я нервую і відчуваю розпач від того, що завжди силкуюся подбати про них, про їхній комфорт, фізичний і психологічний, про безпеку і задоволення потреб. І так, в мене не виходить ідеально, але я даю дітям, здається, значно більше, ніж у свій час, будучи дитиною, отримала сама.

І коли вони не слухаються та, наприклад, чинять якось несправедливо, я перебуваю в якомусь знервованому стані, ніби всі мої зусилля були даремні. Хоча це і не пов'язано насправді. Просто діти - це діти.