25.06.26

*** 

25.06.26, 10:30
Я починаю думати, що насправді в наших проблемах у стосунках винна я, а не він. Я справді була злою до нього, вимогливою і прискіпливою. І це не було так, що він мене ображає, а я до нього тільки з добром і любов'ю. Те саме і щодо його мами.

Зараз важко згадати деталі, того, що було зроблено і сказано з мого боку і з його. Все це ніби якесь розмите, віддалене, несуттєве. Хоча на ті періоди я переживала багато чого дуже болісно. Повної втрати пам'яті щодо тих чи іінших подій в мене не було, принаймні, я про це не знаю. Просто воно все ніби заховане під глибою каламутної води, не знаю, як ще пояснити.

Зараз я розумію одне, що можна сказати точно: мені ці стосунки не приносять щастя і процвітання, ніколи не приносили. Думаю, йому теж.

Я ніби через силу дістаю з себе всі ці слова.

Також я знаю точно, що тепер вже просто так я не зможу більше піти на примирення. Принаймні, не в такому форматі стосунків. Принаймні, поки щось не зміниться в ньому, в мені або в нас обох.

Раніше чоловік мені приносив каву в ліжко багато років, якщо він вставав раніше за мене. Інколи мені це подобалося і я це сприймала як прояв любові, турботи, уваги, і отримувала задоволення від смаку. Іноді я сприймала це як обов'язок, наче я зобов'язана пити цю каву, хочу я цього чи ні. І ще коли я помічала, що мені це не дуже смакує і не дуже підходить, коли ймовірно через це пиття кави натщесерце я погано почувалася, я ніби не могла відмовитися, не могла сказати йому, що не треба мені приносити цю каву. Я боялася, якщо я відкину цей прояв турботи з його боку, я втрачу щось суттєве. Він образиться, відчує себе знеціненим і приниженим, і більше нічого хорошого не захоче для мене зробити.

Часто нейтральні для мене речі, або коли я говорила про свої потреби і образи, він це сприймав так, наче я його принижую.

***

25.06.26, 10:50
Зараз я так і живу в домі чоловіка і свекрухи з дітьми. Я сиджу в дома. Готую для дітей їжу, мию за нами посуд, завантажую, розвішую, складаю прання, прибираю, підтримую дітей у всіляких їхніх питанням. Я готую з продуктів, які купує чоловік, а також збираю для дітей полуниці, малину, черешні. Збираю дітей, коли ми кудись ідемо. Організовую їхню гігієну і побут в цілому. Допомагаю вирішувати конфлікти між ними. Пишу цю історію, веду ще один акаунт, займаюся ще одним фріланс проектом, з якого, дуже сподіваюся, згодом будуть хоч трохи відчутні гроші, але зараз дуже погано. Зараз я по-суті без грошей. Ще годую кішку й собаку і прибираю за ними.

Можна сказати, що я ніфіга не роблю. Зараз так, як є.

Раніше я готувала і для чоловіка, збирала йому обід на роботу, слухала його і підтримувала. Працювала в саду і на городі біля дому. Приводила в порядок подвір'я.

Це зараз так, бо в дітей в школі канікули.

Під час навчального року все було набагато складніше для мене.

Ми живемо дуже далеко від школи. Я можу пішки дійти якщо дуже сильно поспішати - десь за хвилин 50. Але для дітей якщо пішки - це може і 1,5-2 години і дуже виснажливо. Місцевість дуже горбиста, тобто більшу частину дороги це йти частково по стрімкому підйому, частково по плавному підйому.

Ніякого громадського транспорту поблизу нема, щоб доїхати до школи. Навіть таксі до самого дому не доїжджає.
На велосипеді таку дорогу навіть дорослий не осилить, не те що діти.
Водійських прав в мене немає. Я склала теорію ПДР по самопідготовці, розуміючи проблему і потребу її вирішувати, після того, як ми з квартири повернулися сюди. Але на практичне навчання в мене все ще не було грошей. Чоловік також каже, що немає грошей, щоб це фінансувати.

Тож під час навчального року ми прокидалися з дітьми і з чоловіком о 6:20 ранку, вдягалися і їхали з чоловіком до чоловікової сестри. Так рано, тому що йому на роботу наче не можна запізнюватися, а школа аж з 9 години.

Я готувала з собою для дітей і для мене їжу. Брала речі для догляду. Ми в чоловікової сестри розігрівали їжу і снідали. Причісувалися, чистили зуби. Тоді я відводила дітей в школу.
Після школи останнім часом також чекали вдома в чоловікової сестри, і потім з чоловіком їхали додому.

***

25.06.26, 11:30 
Не скажу, що це було суцільно погано. Інколи ми з чоловіковою сестрою тепло і довірливо спілкувалися. І стосунки з нею в мене, здається, однозначно були кращими, ніж з свекрухою.

Вдень чоловікова сестра на роботі. Я сиділа в неї вдома, щоб бути поблизу і при потребі забрати дітей, інколи це потрібно було робити не за розкладом, бо то тривоги, то якісь проблеми, то через електрику проблеми з отопленням, кухнею, водою.

Поки я чекала дітей, я готувалася до НМТ, бо вирішила зробити хоч якийсь крок до професії в майбутньому, адже до заміжжя і народження дітей я не закінчила навіть бакалавра. Також я займалася рукоділлям, в надії заробити на продажу своїх виробів. Виходило дуже погано, але принаймні деякі вироби стали подарунками, і це теж було певним плюсом.

Навіть при тому, що ніби стосунки з чоловіковою сестрою в мене були непоганими, я була постійно в настороженому стані. Я повинна була вести себе так, щоб вона не передумала нас приймати в себе, щоб вона не агресувала на мене і моїх дітей. І по суті я була просто безкоштовним психотерапевтом, вислуховуючи те, що її турбувало, проявляючи підтримку.

Коли ж мова заходила про те, що турбувало мене, я часто чула в свою адресу всякі штуки, які були для мене образливими, типу: "ти думаєш про це, тому що в тебе забагато вільного часу" і тд. Зрештою я виокремила "безпечні" теми і заходила тільки в них. Але не буду лукавити, інколи я і в свою адресу чула прийняття і підтримку у важливих питаннях. Тобто це було не суцільно погане спілкування.

Мені доводилося цензурувати себе, щоб зберігати оцей вайб позитивних стосунків, все-таки я почувалася винною, що доставляю незручності тим, що ми щодня до неї приходимо і тусуємося в її домі та користуємося її благами. Хоча останнім часом з грошима в мене все було дуже погано, все ж я старалася хоч якось компенсувати наше користування її домом, приносячи чай, каву, папір, корм для котиків, подарунки на свята. Це було мало, але я намагалася хоч якось.

Вся ця історія з необхідністю добиратися в школу через чужий дім дуже виснажувала мене, фізично і морально. Я говорила про це чоловіку, і у відповідь чула різне, що йому теж важко, що він зробить, чи тупо "співчуваю".

Я не пам'ятаю достеменно, що саме було між нами, але під кінець навчального року я думала про те, що дотягну до кінця навчального року, щоб не зривати дітей з навчання, і тоді піду хоч куди. Але не пішла. Може й хотіла, аби щось налагодилося, але воно і близько не налагодилося, та певно, не була готова. Минулий рік було так само, і бажання піти, і все дуже важко вже дуже давно.