24.06.26

24.06.26, 14:00
Пишучи це, я все ще нервую прямо зараз. Кілька днів тому, точніше в неділю, коли в нас з чоловіком виник черговий конфлікт, я зрозуміла остаточно - я більше нічого не можу налагодити. Він каже, поводиться так, наче не розуміє, чим робить мені боляче, якими словами і вчинками ранить мене. Він не розкаюється в тому, чим мене образив, і не змінює цього. Я вже роки живу як на вулкані. І скільки б я не намагалася, я не можу йому пояснити так, щоб він мене зрозумів. В мене багато злості і образи. Двоє спільних неповнолітніх дітей. Ніякого власного майна чи достатнього доходу, щоб піти і жити окремо. Але одне я знаю точно - я більше не можу так, як раніше, все проковтнути, стерпіти, змовчати, йти на примирення, коли він не йде. Я не знаю, як я житиму далі, як справлюся. Вирішила писати тут, щоб не залишитися з цим наодинці, щоб ця історія не зруйнувала мене зсередини. Можливо я знайду в собі сили і впораюсь. Мені легшає, коли пишу, хоча моментами біль стає гострішим, адже деякі речі стають очевиднішими...

***

24.06.26, 14:50
Мені важко зараз говорити конкретно, що саме між нами сталося. Довгий час, коли я говорила, що мене турбує, про конкретні слова і вчинки, чоловік відбивався, всілякими способами - то починав критикувати мене, то говорити що йому теж погано, то дистанціювався, ставав холодним. Особливо болісним ще було таке, що після непорозумінь між нами він починав активно приділяти увагу комусь іншому і з кимось іншим дуже тепло та приязно спілкуватися, залишивши мене з тими образами, які накипіли і не вирішилися.

Часто я почувалася винною і недостатньою, і думала, що дійсно повинна виправити все в собі, щоб він мене зрозумів та підтримав, щоб він пішов назустріч і ми налагодили контакт. Зараз мені якось соромно. Я переживаю, що це я поламала, що це я неправильно все сприймаю. Я переживаю, що все зруйнувалося через мене. Ніби мої хвилювання, мої причини, чому я намагалася з'ясувати стосунки, і як я це робила - це і є справжня проблема.

Але одне я знаю точно - я вже дуже давно не відчувала, що він мене любить. Я не почуваюся з ним коханою і прийнятою. Я навіть не почуваюся просто спокійно. Я постійно в очікуванні чогось поганого, і навіть коли щось між нами ніби налагоджувалося раніше, тривога не зникала.

Мені дуже важко підійти до конкретики, до розповіді про той момент, коли я остаточно вирішила, що це все, що це кінець. Хоча здається, що так мені буде легше, коли я виллю це в слова.

***

24.06.26, 15:10
Що ж, спробую конкретно. Неділя. Чоловік пішов на роботу. Минулого тижня говорив, що йому потрібно терміново доробити якісь звіти. В суботу теж виходив. Я намагалася не бути істеричкою та віднестися нормально. Робота є робота. Хоча всередині було це гидкеньке відчуття, побоювання, а раптом він насправді не на роботу поїхав. Може в нього якісь ще стосунки на стороні. Може він проводить цей час з іншою. Просто відчуття, в мене не було ніяких доказів. Лише страх, що може виявитися і таке. До речі, я досі не маю доказів ні одного, ні іншого - ні того, що він дійсно по вихідних чи по вечорах саме на роботі, чи проводить час деінде, і з кимсь. Сумніви не на порожньому місці, а після того, як з його боку раніше було багато брехні і приховування. Але ок, я відганяла від себе всілякі дурні хвилювання і намагалася відновити довіру. І прийняти як факт, що він дійсно на роботі. Я намагалася не драматизувати те, що між нами впродовж останнього тижня і приблизно впродовж останнього життя не було порозуміння. Я знала, що якщо знову буду випрошувати увагу, маю ризик наткнутися на докори, бо він ж працює і втомлюється, і на роботі купу справ перероблює і вдома. Ввечері ми мали їхати на прогулянку з дітьми. Він попередньо говорив, що можливо впорається до обіду. І ось о 15-16 дня його все ще не було вдома, я нервувала, але стримувала себе. Намагалася віднестися з розумінням, що може він все ще на роботі і працює, що я оце буду надзвонювати. Та врешті подзвонила, не пам'ятаю чому, здається, дитина хотіла попросити, щоб він щось купив, чи щось таке. Коли додзвонилась, виявляється, що він був вдома в своєї сестри. Тобто він, якщо був на роботі, вже закінчив її, вже був вільний, та пішов додому до сестри, а не поїхав до мене, до сім'ї. Я почала сердитися, бо ще й згадала недавній випадок, як він напився, і тоді почав дуже сильно при мені вихваляти та припідносити свою сестру, яка вона молодчина, розумниця, і взагалі класна. А от на мене накричав матом, що я їбанута, і всякими іншими словами, все це криком, потім ще й купа критики. І згодом ще й сказав, що це я його спровокувала. Здається, його провокує сам факт мого існування. Наявність у мене почуттів і потреб. Наявність мене.

***

24.06.26, 15:50
Мені тривожно, коли я пишу це, бо я думаю ще й про те, що він може це побачити і розсердитися, проявити на мене якусь агресію. Але я знаю точно, що мені буде тільки гірше, коли я триматиму все в собі.

Отже, коли в неділю він після роботи не приїхав одразу додому, а пішов тусити до сестри, я рознервувалася. Признаю, трохи кричала, психувала. Для мене це була остання крапля, бо ось я стримую себе, не накручую, не відсвічую, а він - як і весь тиждень і купу часу до того не турбувався про мене, про зв'язок між нами, так і в неділю, коли вже мав вільний час, не поспішив до мене. Звісно, я була не права, що вскипіла і почала сваритися, і так далі. Хоч мені й накипіло. Я не змогла стримати себе більше, в цьому моя слабкість. Він почав спершу говорити, що ми ж домовлялися про прогулянку ввечері, а не в обід. Але ж я не говорила, щоб він не приїхав додому раніше. Взагалі. Мені стало нестерпно, що він не подумав про те, щоб побути зі мною більше, щоб використати цей час для налагодження зв'язку, щоб допомогти мені в чомусь з дітьми чи побутом. Він просто пішов до сестри, бо на прогулянку ми збиралися аж увечері. От наче нічого такого. Але мене це зачепило, мені це нагадало про той випадок, коли він на мене кричав і принижував, а її вихваляв і припідносив. Я сказала йому про це. Тоді вже він почав кричати, що взагалі-то він зайшов на хвилину, що він щойно з роботи. Потім - звинувачувати, що я його не слухаю, перебиваю і цим принижую його. Я була дуже на нервах, і вимагала, щоб він пошвидше приїхав і закрив цю ситуацію. Щоб він подумав про те, яким тоном він зі мною спілкується. Що мені наболіло те, що він нічого хорошого до мене не проявляє. Що я його сім'я, а він веде себе так, наче я ніхто. І, знаєте, я розумію, що не було б конфлікту, якби я не сварилась. Якби не виразила, що мені наболіло. Якби стерпіла і змовчала, як більшість часу.