Глава 26

-Щось ти запізно,- пролунало поряд, і Тед з'явився переді мною.
-Ти відчував коли-небудь, що все у твоєму житті летить у прірву? Все, що ти будував навкруги себе, в одну мить трощиться на малесенькі шматочки, які захрустять під ногами й що ще більш прикро навіть не твоїми. А потім...
-Чекай! Чекай!- Перебив мене колишній. - Що сталося?
-Багато чого...,- важко видихнула і сіла на стілець.

Опустивши голову на руки складені на столі, замислилися.

-Ну! З тебе що, все треба витягувати?! Що сталося, Кас?!
-Ноланд виявився тим самим щуром,- перше, що повідомила.
-Дідько! Це сто відсотково чи припущення?
-От ти мене добре знаєш?- Докорила йому,- хіба я з тих людей, що живе здогадками?
-Так, вибач. Як дізналися?
- Розповіли твої друзі по нещастю, мерці, -пояснила я.
-От виродок! Я його особисто не знаю, але з твоїх слів вважав його порядною людиною. Це ще не все,- здогадався Тед.

Мій колишній чоловік завжди був дуже проникливою і кмітливою людиною. Дивно, що після його смерті наші відносини стали куди краще. Він став більш м'яким і уважним, не було жовчі, яка раніше постійно виливалася на мене, ніяких докорів і образ. Ще раз впевнююсь, що мертві більш людяні, аніж живі.

-Кас?!- Примарі набридло моє мовчання.
-Ітан.
-І що з цим багатієм може статися? Він теж зрадник?
-Тед!
-Що Тед?! Хто їх уже твоїх кавалерів знає? Один краще попереднього.
-Вони не мої кавалери! Як ти там казав, така страхолюда не може привернути увагу нормального чоловіка?
-Моє ж привернула,- собі під ніс промимрив Тед.- Кас, ти вибач мені. Я знаю, що вже пізно просити вибачення та все ж.
-Полиш! - Махнула рукою,- Ми це вже пройшли. А що тобі не подобається в моїх кавалерах?
-Таки кавалери?- Розсміявся чоловік.

Захотілося чимось в нього зажбурнути. Тільки немає сенсу, адже він не має матеріального тіла. Я трохи була заведена, але стан мій покращився і розпач трохи відступив.

-То що Хансінген? Він тобі вже освідчився і ти не знаєш, що відповісти?
-Не кажи дурниць! Він застряг у тілі Звіра і не може повернутися.
- От лихо. Кепсько! Надія ж є?
-Надія завжди є,- не дуже впевнено сказала я.
-Хвилюєшся,- я кивнула головою,- вгадую цей погляд. Він тобі небайдужий. Навіть твій самовпевнений телепень детектив, так тебе не зачіпав. Такі очі в тебе були, коли ми зустрічалися. Завжди дивувався, що природа нагородила тебе таким кольором очей.
-Ти ненавидів їх.
-Брехня!- Вигукнув Тед. - Очі твої мені завжди подобалися. Просто.... Знаєш, коли ми одружилися, я почувався таким собі крутим, ти намагалася за будь-що мені догодити, така собі тиха і непримітна дівчина, мені це лестило спочатку, а потім набридло. Ну такі ми вже чоловіки,- виправдовуючись сказав він,- я не розгледів в тобі головне...

Я підняла на нього ті самі, фіалкові очі, які я вже давно не прикривала кольоровими лінзами. Лише лінзи по спец замовленню тепер носила, вони допомагали легше переносити сонячне світло.

-В тебе такий незламний стрижень. Можливо... ти і сама не віриш в це. Ти неймовірна. Завжди спокійна, але в тобі вирує ураган і нехай він виливається у твою силу і дар, але ти можеш знести все на своєму шляху. Школа, що я вчасно це не зрозумів. З тобою поруч спокійно і затишно, і водночас сумувати не доведеться,- сміється,- а ще я навіть в такому "мертвому" стані почуваюся живим і потрібним. Кас, можливо ти й маєш дуже не звичну зовнішність. Яка, до речі, і підкупила мене спочатку, але вона не огидна, як я тебе запевняв увесь час. Це від тупості моєї та недалекості. І ще чорт знає від чого. А з Пітерсом в тебе б і так нічого не вийшло, як і зі мною. Я це відразу зрозумів.
- Це чому ж?- Мені і справді вже стало цікаво.
-Він, на відміну від мене, звичайно надійний,- іронізує,- але такий же впевнений в собі як і я. І йому не потрібна була дівчина з даром. Він шукає спокою і тиші, в якій будуть плекати його значущість. Хоча мужик він непоганий.
-А Ітан?- Тихо запитала, щоб не сполохати відвертість Теда.
- Ітан... Ви такі різні... геть різні. І ви не підходите одне одному, от від слова взагалі.
-Взагалі...,- задумливо промимрила я.
-От знаєш, він вогонь, в нього в дупі горить. Темперамент такий, що я дивуюсь, як він взагалі себе стримує і ще й такими статками верне, бізнес має і партнери в нього серйозні. Ти ж як холодна і байдужа до усього крижина, ще й з такою зовнішністю.... дівчина. Що у вас може бути спільного?

Тед витримував паузу і дивився уважно на мене, вглядувався, немов шукав відповіді, я ж обдумувала його о слова. От і справді, ми дуже різні.

-Різні полюси магніту...
-Ото ж бо, Кас,- глузує,- А що роблять різні полюси?
- Теде, от до чого ці всі порівняння? Щоб я відчула свою нікчемність?
-Яка ж ти.... От знаєш що?! Твоя проблема завжди була в тому, що ти себе не долюбила. Це й інші відчувають, хоч яку маску ти б не носила. Твій Хансінген з самого початку до тебе нерівно дихає. Ти знаєш, що вони тут з Пітерсом сперечалися щодо тебе?
-Ти про що?
-Про те, що всі крім тебе знають про його почуття до тебе. І йому взагалі байдуже на твій дар, на твою зовнішність. Йому подобається все в тобі. І він не буде тебе змінювати, на відміну від мене і детектива. Второпала? Він для тебе і є надійним, хоч і здається що інакше. Якщо мені не віриш, можеш у свого Макса запитати.
-Макс... геть забула. Він, мабуть, хвилюється.

Схопила телефон, щоб подзвонити та розповісти про поїздку і що зі мною все гаразд, але зупинилася.

-Теде, ти ж казав, що тобі не подобаються мої кавалери?
- Не подобаються. Але і не повинні. Не мені з ними жити. І я просто егоїст по життю і, як виявилось, після смерті. Не дуже приємно усвідомлювати, що мене вже не має, а моя колишня дружина влаштовує своє особисте життя і доволі вдало. - Махнув рукою. - А.. не звертай уваги. То я так. Дзвони вже!

Макс і справді хвилювався і Дональд разом з ним.
-Ти й не уявляєш, що мені вже наговорив детектив Пітерс,- жалівся Макс,- каже, що якщо тебе вже так забирають, то це не просто так. Я розумію, що це не телефонна розмова, але скажи просто чи все з тобою добре.
- Добре все. Я в нашому морзі. Все інше розповім при зустрічі. І гадаю, що зараз саме час навідатися на кладовище до Айзка. Якщо вже ніхто не спить. Я зателефоную міс Гарде. Чекаю на вас.