Глава 24

Наступного ранку я вже стояла перед будівлею агенції судово-медичної експертизи. Охорона була посилена, недалеко крутилася преса. Мене без проблем пропустили. У морзі на мене чекав Воскан, чоловік вкрай противний, хоча як спеціаліста я його поважала.

-Коли мені повідомили, щоб я і мої підопічні ні до чого не торкалися, думав, що то приїдуть експерти зі столиці, а ні. Здивувався, якщо чесно. За що тобі така шана? Не поділишся?
-Ні. Державна таємниця,- сказала жартома, на що Воскан фиркнув.

Не повірив, ну і добре. Забравши ключі й усі документи взялася до роботи. Була думка підключити Ноланда, але вказівок щодо нього не було, а ризикувати гарною людиною не хотілося.

Але сталося щось інше. Спочатку прибула група криміналістів зі столиці, які чекали моїх вказівок. А потім, коли робота кипіла, до мене зайшов охоронець і повідомив, що при вході чекає відвідувач. Його не пропустять без мого дозволу.

Яке ж було моє здивування і водночас розгублення й радість, коли біля входу я побачила Макса. Худий, змучений, з синцями під очима, він щиро мені посміхнувся, а я не втрималася і розревілася. Кинулася до нього на шию. Він ледь мене втримав, а я навіть не звернула увагу, як важко йому стояти на ногах. Обіймала і плакала.

-Чи це міс Касандра Грейв, чи якась схожа не неї жіночка?- Хрипло жартома запитав Макс.- Не впізнаю тебе. Ну де твоя холоднокровність? Де витримка? Ну все, заспокойся. Все ж добре. Ось він я. Як знав, що треба йти тебе рятувати, а не відлежуватися.

І тут до мене дійшло, що хлопець стомлений, хворий і слабкий. Що прийшов, щоб побачити мене і заспокоїти. А я налетіла на нього і ледь не задушила.

- Пробач, будь ласка, це все нерви,- витерла сльози,- стільки усього сталося.
-Розкажеш?
-Звісно. І каву зроблю.
-Це вже ні. Сам зроблю. Ніколи тобі не казав, бо не хотів образити, але ти геть не вмієш варити каву.
-Що?- Хлопець сміявся, а я раділа.- Як же я за тобою скучила. Пішли.

Тепер в мене був помічник і хоч нечесно було його відразу ставити до справи. Але сама я точно не впораюся. Та спочатку треба дещо прояснити.

-Макс, розкажи, як так сталося.
-Кас, скажу ще до початку моєї розповіді, що в поліції є щур.
-Ми це вже знаємо.
-І як гадаєш, хто це?- Напружився Макс.
-Спочатку підозрювали детектива Адамса, а після того, як його вбили, сам розумієш, вже не до підозр. Тепер ми у розбитого корита.- Розвела руками.

Я переповила все, що відбувалося. Як мені довелося відкрити свої здібності перед Ітаном, детективом і Ноландом. Як мене викрали і як закопали, про помічника Дакіруса і про те, як ми таки вийшли на льотну школу та ангари. І про Дональда розповіла. Бо бачила, що йому цікаво.

-Ти не пробачиш його,- просто підтвердив мої думки.
-Гадаю, що ні. Тепер твоя черга.
-Кас...,- зам'явся,- я підозрюю Ноланда.
-Ти що, Максе?! Він вже літня людина, має хворе серце і для чого йому увесь цей геморой?!
-Не знаю, як пояснити. Того дня я затримався, просто щоб допомогти. Коли вже йшов, випадково на стоянці почув розмову. Ноланд з кимось сперечався. Сказав, що час залягати на дно і перечекати, що все надто кепсько і він може невдовзі втратити контроль над ситуацією. Що все занадто далеко зайшло. Він замовк, коли побачив мене. В потім, коли я підійшов до свого байку, мені ззаду прилетіло по голові і я втратив свідомість. Очухався я в якомусь сараї. Хто були ті молодики не знаю, зрозумів, що вб'ють. Перекинувся, хотів їх порвати,- змовк і з жалем поглянув на мене,- вибач за подробиці. Та це моя звірина сутність. А потім якесь забуття. Пам'ятаю бажання вбивати, жадобу до крові. Ще біль... такий, коли вивертає зовні всі кістки й утробу. Від цього хотілося врятуватися, з'являлася злість і ненависть. До тями вже прийшов дома, бабуся була поряд, все бідкалася, що в мене одні очі залишилися. Оце і все. Я не можу бути впевненим на всі сто відсотків у причетності Нола. Але погодься, що підозрюю не безпідставно?
-Все це ...
-Вже до дідька задовбало,- прочитав мої думки Макс.
-Потрібні докази, ми не можемо помилитися як і з Адамсом. Що ти пам'ятаєш, коли був в ангарах?
-Геть нічого. Якісь згадки, що я не якась тварина. Що в мене десь хтось є. Але це все ще більше викликало звірині інстинкти.
-Дивний препарат. В мене є висновок криміналістів, яких з собою Фбр привезли. Пароксетін у великій кількості, його взагалі використовують як антидепресант, валідіум, канабідіол. І всяка допоміжна фігня.Не знаю, як це все разом працює. Кинула запит на мишей, хочу трохи за ними поспостерігати. Це й же препарат був знайдений в крові одного з убитих. Підозрюю, що він один з ваших, але не встиг обернутися. Тіла не забирали, тож буде нагода підтвердити. Інші пішли за Ітаном.
-І як я розумію поки ніяких новин від нього?
-Отож. І Дональд не виходить на зв'язок. Абсурд якийсь. Всі знають, де я живу! Я ж про вас всіх взагалі нічого не знаю. Ані хто у вас є з близьких, ні де ви живете, чим цікавитеся. Здається і не чужі люди, навкруги мене згуртувалися, але разом з тим ви зникли і я геть не знаю, що робити й куди бігти. - Важко зітхаючи, бідкалася я.
-Я живу в на кінці міста, в Холті разом з бабкою своєю. Батьки в Бриджепорті. Цікавлюсь байками, та ти це вже знаєш, а це небіжчиками, - сміється,- хотів бути хірургом, та чомусь в криміналістику потягнуло. А з детективом Пітерсом ще простіше. Зателефонуй у відділок і попроси його до телефону.
-Як я сама до цього не додумалась,- швидко взяла телефон і набрала номер Нихонської поліцейської дільниці.

Та на жаль там мені повідомили, що Дональда відсторонили від роботи на деякий час. А особисті дані не дають. Тільки з'явилася надія, як відразу зникла.

-І що тепер?- Більш до себе аніж до Макса запитала я, - може подзвонити цьому фбровцю? Якщо він дав мені всі карти в руки й навіть дозволив долучити Дональда, то може він зможе мені допомогти?

Візитку шукати не довелося, вона лежала поряд з ключами у сумочці. Чоловік вислухав моє прохання і просто сухо відповів:" Добре", а потім відключився.