Глава 22

Я відсторонено споглядала за метушнею поліціянтів, судмедекспертів. Стомилася. Хотілося просто повернутися до свого моргу, до небіжчиків, до спокійної й звичної роботи. Щоб Макс чекав на мене з ранковою кавою. Макс... На серці потеплішало і думка про те, що він живий додала мені сил. Очима пошукала детектива Пітерса. Дональд кидав на мене занепокоєні погляди. Я впевненим кроком пішла до нього.

-Ти як? - Запитав чоловік.
-Вже краще. Як Макс?
-Він з рідними. Стан в нього не дуже, але гадаю, що він справиться. Ми відвезли трьох чоловіків, повинні бути повернутися за іншими, та як бачу їх тут вже нема. Що сталося?
-Я не знаю. Схоже, що хтось таки встиг вколоти Ітана. Це було дуже страшно. Сподіваюся, що з ним все буде добре.
-Касандро, ти неймовірна. Я не уявляю, як ти тримаєшся. Навіть я стомився. Що вже казати про тебе. Ти примудряєшся опинитися в центрі усіх подій. Кас, хто ця жінка, яку ти розглядала.
-Моя бабуся. І мені дуже цікаво, звідки вона тут. Розкажеш, що тут? - Поцікавилась і одночасно перевела розмову, бо і сама не розуміла, як бути з усією інформацією, що заполонила мої мізки.
-Хлопці збирають усі папери в кабінеті. В лабораторії, вона он там, теж усе пакують. Тут і справді проводилися чи опити, чи якісь наркотики варили. Треба ще розібратися. Там, зліва ангар. Там металобрухт і клітки, де тримали так званих бійців. І у нас сім тіл. Теж будемо розбиратися. Ноланд на місці з групою працює. Ну якось так.
-Виходить, що з людей нікого в живих не залишилося, а усі Звірі пішли з Ітаном?
-Схоже на те. Не знаю, як усе це пояснювати. Ноланд і так шокований усім цим. А в нього останнім часом здоров'я дало збій. Боюся, що він залишить роботу, а на його місце когось іншого візьмуть і зовсім все кепсько стане. Треба якось все пояснити, бо боюся, що дослідження і досліди над людьми вже не працюють. Тим паче, що ще не відомо, що ми можемо ще знайти. І я передбачаю, що цією справою зацікавляться інші, більш впливові організації, нас можуть посунути від розслідування.
-А сказати правду не варіант?- Обережно запитала я
-Ти що?! Забула, яка реакція була на твої ритуали?!
-Піду з ним поговорю.- На обличчі детектива з'явилася розгубленість, на що я посміхнулася і заспокоїла його. -Обіцяю, що нічого зайвого говорити йому не стану.

Все ж таки робота, мерці й таємниці - це моє призначення. Тільки но я оглянула приміщення, де працювали криміналісти, як забула про втому і включилася в процес. Тільки дещо мене збентежило,- реакція на мене Нола.

-Як справи? Щось є?- Спокійно запитала я, а чоловік відсторонюючись сіпнувся від мене.
-Ти мене налякала, вибач,- але я по очах бачила, що я його лякаю взагалі, а не тільки зараз заставши зненацька, - багато чого тут незрозумілого. Хлопці взяли зразки крові, зібрали в лабораторії усі препарати.

- Схоже, що тут просто було місце, де проводили експерименти. Ніяких тіл, арени для боїв, і годували їх не залишками сородичів. - Після кожного мого слова Нол все більше блід,- схоже на підпільну роботу з підготовки універсальних бійців.
-Я боюсь навіть уявити на що схоже. І волів би взагалі про все це не знати
-Можливо Макс прояснить ситуацію, як прийде в себе,- вголос подумала я.
-Його знайшли? Він живий?- Чоловік збудився, зрадів.
-Так, Ноле, слава Богу.
-Де він?
-В лікарні,- сама не знаю, чому так сказала. Не хотілося б, щоб Ноланд, який вважає, що він трохи винен у зникненні хлопця, заявився до нього додому і побачив на що перетворився Макс.
-В якій лікарні? Навідаюсь.
-Треба у детектива Пітерса запитати, він відвозив його.-Щоб закрити це питання, сказала я.
-Що між вами двома сталося? Неначе кішка пробігла, - поцікавився мій колега.
-Сталося, Ноле. Та я не хочу про це говорити, -посміхнулася, а насправді та кішка, що пробігла між нами роздирала мені серце.

Хоча маю визнати, що з того часу стало трохи легше. Я вже переосмислила все, прийняла рішення і хоч ні-ні, а болить, але вже без образ. Чоловік, який буде поряд зі мною, має сприймати мене такою, яка я є. З усіма моїми зовнішніми особливостями, з моїм даром і здібностями, з моїми вадами й з усіма "тельбухами". Як от Ітан.

Він жодного разу мене не образив, ані словом, ані ділом, навіть поглядом. Він сприймає мене такою, яка я є. Його не здивувало те, що я некромант, його не бентежить, що я патологоанатом і навіть те, що я альбінос він сприймає нормально. Можливо це пов'язано з тим, що він Звір і теж відрізняється від звичайних людей. Та все ж. Він досить привабливий чоловік. І попри трохи нестриману і запальну вдачу, має міцний стрижень, який дозволяє йому управляти великою компанією. Та і в жінок, я гадаю, він користується успіхом.

Згадавши про Хансінгена, я почала переживати, як він там, і де він. І він на диво гарна тварина, з трохи жорсткуватим хутром. Хоча мене ще Макс попереджав, що Звіри не люблять коли їх називають тваринами. Вже краще перевертнями, хоча вона самі себе такими не вважають.

Око зачепилося за пакетик з речдоками, який стирчав з кишені Ноланда. Зовсім запрацювався чоловік. Можливо і правий Дональд, що час вже в його віці відпочивати й такі потрясіння йому взагалі ні до чого.

-Я одного не розумію. Як так сталося, що усі піддослідні й наглядачі, й працівники цією лабораторії опинилася на подвір'ї усі разом в одному місці?- Перервав тишу один з судмедекспертів, що прибув разом з Ноландом.

- Намагалися піймати тих, хто вибіг?
-Або втікали,- припустив інший,- щоб ними не закусили.
- Ви хочете сказати, що зараз ці потвори десь тут поряд, чи біля міста?- Запитав перший чоловік.

Ноланд присів на стілець. Я підійшла ближче.

-Зле? Може води принести?- Розпереживалася, бо схоже, що від страху геть погано людині.
-Щось і справді зле. Вийду подихаю,- чоловік піднявся і вийшов.
-Я відразу підійшла до Дональда.
-Дональде, а й справді. Тут пішла розмова, що Звірі неконтрольовані й можуть піти в бік міста, наробити шкоди.
-Дідько, я геть про це не подумав. Тут тепер нова проблема. Зараз сюди їде місцева поліція. Поки все відбувалося у Нихоні, там правили ми, тепер нас можуть попросити. Тобі краще поїхати та не світитися. Попрошу когось з хлопців відвезуть і побудуть поруч.