Глава 15

-Суки, наволоч, тварюки! Я особисто порву скотиняку,- Ітана знатно накрило.

Я мовчала, просто розвернулася до вікна і спостерігала за змінами картинок. Намагалася не дивитися на чоловіка, бо сама була на грані. На відміну від емоційного і вибухового Ітана, я з боку була як крига, хоча в середині боліло.

Ми мчали до Нихону. Саме туди відправили матеріали й залишки того, ким міг виявитися Макс. Усю дорогу в мене в голові крутилася думка, що вони завжди попереду нас. Як тільки ми виходимо на слід, як тільки з'являється ниточка, її безжально обривають. Дональд у розмові з Ітаном розповів, що букмекер повідомив місце наступного бою. Та там судячи з усього похапцем звернули контору. Зараз Дональд з Адамсом поїхали розмовляти з хазяїном, щоб дізнатися, хто орендував приміщення, також збиралися ще раз поговорити з букмекером, можливо щось впустили. Судмедексперт з групою повертається до відділу, туди ж прямуємо і ми. В мене набатом стукало хоч би не він, хоч би не він. Я непомітно для себе дуже прив'язалася до Макса. Вважала його не просто другом, а більш як молодшим братом. Це особливо було відчутно, коли він зник.

-Тобі не здається, що вони занадто шустрі?- Подивилася на розлюченого чоловіка.
-Ще і як здається. Це однозначно щур і він дуже обізнаний. Дональда і цього судмедексперта я відразу виключаю, вони прискіпливі до справи й ініціативні, а от той другий... Як його?
-Детектив Адамс, -підказую.
-Точно! Адамс! Треба пригледітися. Сьогодні знайду для нього наглядача, нехай постежить за ним кілька днів. Зайвим не буде.

Вотчина Ноланда зустріла нас вже звичним гамом. Останній тиждень тут працювало троє осіб, крім нас з Нолом.

-Знову серце?- Запитала я помітивши, що він протирає долонею грудну клітку.
-Здаю,- сумно відповів вже немолодий чоловік.
-Вам до лікаря треба звернутися. Я можу домовитися у нас в клініці.
-Дякую, моя хороша,- погладив моє плече,- в мене є лікар. Просто з останніми подіями все ніколи, Та й щось стомився. Може я?
-Сама буду оглядати?- Я розуміла, що він намагається огородити мене від того, що я побачу. Бо одне діло, коли у тебе на столі чужа людина і ти повністю безпристрасна й зовсім інше, коли дорога тобі особа.

-Пішли.
Кивнула. Мені не потрібно було пояснити, що він мав на увазі.
Я була до такого не готова. Те, що зараз лежало на столі, мало було схоже на людину. Обгризені кістки, десь більш цілі частини тіла, десь менш. У всьому цьому місиві треба було знайти людину. Я не втрималася і скрикнула. На плече опустилася важка рука.

-Ти сильна, Касандро, ти з усім справишся,- підтримав мене Ітан.

Подіяло. Я зібрала себе до купи й почала огляд.
Те, що переді мною чоловік, не викликало сумнівів. І те, що всі ці частини тіла однієї людини теж, хоча це лише моя думка, треба все перевірити. Та саме зараз головне – розмір кісток. Я заміряла розмір черепа, і довжину берцової кістки. Провела розрахунки й розплакалася. Ітан відразу пригорнув мене до себе заспокоюючи.

-Це не він,- ридала я від полегшення.

Схоже, що напруга виходила з мене таким чином.

-Ну чого ти тоді плачеш?- Прошепотів Ітан.

Я схлипуючи огледіла присутніх, які просто шоковано на мене дивилися.

-Вибачте, це нервове,- витирала я сльози та справді заспокоюючись. -Це взагалі вперше в житті мене так накрило.
-Касандро, дівчинко, ми все розуміємо. Ти взагалі на диво спокійно себе вела весь цей час, -зауважив Нол,- моя донька уже б влаштувала істерику в перший же день і по кілька разів. А ти міцний горішок.
-Ти впевнена, що це не Макс. Як ти знаєш?- примружуючись запитав Ітан.
- Є такий метод Беца, згідно з яким по розміру деяких кісток можна вирахувати зріст людини. Цей чоловік був важче за Макса, і зріст мав десь метр вісімдесят сім, тоді як Макс худий і зріст менше метра восьмидесяти.
-Мда, -Ітан скошлатив волосся на потилиці.
-Я продовжу,- повідомила усіх і просто занурилася в роботу.

Легше було б спробувати звернутися до душі того звіра, чиї останки я вивчала, та, на жаль, я не одна. І гадаю, що присутні будуть вже не просто шоковані. Ноланду так взагалі доведеться викликати швидку з його серцем. Я брала зразки, в надії отримати хоч якусь зачіпку і я її отримала, та значно пізніше.
Розглядаючи зразки під мікроскопом, я помітила мікрочастинки заліза з якимись домішками. Щоб розібратися, потрібен був час і обладнання. Таке було і тут.

Та ніч вже спливала, а на мене ще чекає моє особисте царство мертвих. Тож Ітан відвіз мене додому. Зразки я прихопила з собою.

Прокинулась, наче і не лягала, телефон розривався. На екрані висвітилось ім'я Дональда. Єдине, що він сказав – попросив приїхати до Нихону. Недобре передчуття знову занило зсередини.

-Що сталося? - Влетіла я до Нихонського моргу.

Тут були тільки свої: Ітан, Дональд і Нол. Судмедексперт головою вказав на столи. Я неквапливо підійшла боячись побачити, що на них.

-Це букмекер, його вчора вбили. Ми не встигли вдруге з ним поспілкуватися. Жодних зачіпок, крім однієї,- вводив мене в курс справи Дональд.
-Якої?- Нетерпляче питала я.
-Біля входу до будинку Адамс підібрав недокурок. Ми не покладали великих надій, що це щось дасть, але все одно вирішили перевірити.
-Не тягніть.
-Адамс сьогодні в ранці мав тобі відвезти на експертизу, сказав, що йому так буде ближче.
-Він мені нічого не привозив, -заперечила я, при цьому подивилася на Ітана, нагадуючи йому таким чином на наш вчорашню розмову.

Той заперечно похитав головою.

-Ми знаємо,- сказав Ноланд і відкрив мішок на сусідньому столі.

Я була не просто шокована, аж ніяк я не очікувала побачити детектива Адамса.

-Він нікуди не доїхав, Касандро,- знизив плечима Хансінген.-Ми помилялися щодо нього.
-Ви про що? -Прискіпливо подивився на нас детектив.
-Ми вважаємо, що у нас є щур. Ми грішили на детектива Адамса,- пояснила.- Як я розумію докази зникли?
-Так. Ви передчасно винуватили Адамса, він постійно був зі мною,- захищав свого напарника Дональд.
-Та це не виключає, що він міг зливати інформацію. І тепер злочинці зачаяться,- видала я.
-Я не вірю, що Артур був щуром. Я його не один рік знаю. Те, що хтось зливає інформацію це вже й так ясно. Треба знайти цього Ірода.
-Ми можемо давати різну інформацію підозрюваним і чекати хто себе видасть, -запропонував Ноланд,- той хто зливає інформацію зіллє саме те, що ми скажемо.
-Сама по собі ідея не погана, от тільки треба звузити коло й вигадати, що саме і кому казати, при цьому не видаючи себе.
- В мене теж є ідея,- насмілилися я, -ми можемо їх допитати.

Схоже, що після цих слів тільки Ітан не проявив жодної реакції, крім легкої поблажливої усмішки. Дональд дивився на мене з підозрою, а Ноланд хапав повітря ротом, вибучив очі.