Глава 12

Тед не пережив і тиждень. А от його душа застрягла. Він постійно біля мене вертівся і коментував усі мої дії. Добре, що хоч додому до мене не ходив.

Я вже поставила захист на себе, на квартиру і на кабінет від злих духів. Та Тед не проявляв агресії, лиш постійно нив, звинувачував іноді мене у своїх невдачах і дорікав. Макс знав, що душа Теда поряд. А от міс Гарде я якось дуже злякала, а може не дуже, бо жіночка вона в нас бойова.

-Ні, ну ти бачила як цей ескулап надріз зробив?! Ти бачила?! Безрукий! - Бідкався Тед.

Я робила розтин чоловіка, який помер у нас у клініці через кілька днів після операції. Тед намагався все мені розказати, що після того, як відділення втратило його золоті руки, залишилися одні бездарі. Я вже закипала.

-Та ти замовкнеш чи ні?!- Йшла до кабінету, а з підсобки вийшла міс Гарде.

Від неочікуваності, вона аж закричала, я за нею услід.

-Вибачте, я не Вам,- перепросила я, а потім самій стало смішно. Бо до кого ж якщо ми тільки одні тут.
На диво прибиральниця відреагувала не так, як я очікувала.
-Не переймайтеся, - махнула рукою. - Я зі своєю покійною матінкою дотепер теревеню.

І пішла прибирати після розтину, ніби й не сталося нічого.

-Теде, мене скоро до психлікарні запроторять з тобою. Я з небіжчиками працюю, бо вони мовчать. А ти вже увесь мозок виїв. Упокойся вже нарешті!
-Я б і радий та не можу, - зовсім сумно промовив, - може які справи залишилися у мене тут?
-Ага, звезти мене з розуму! А потім зловтішатися над моїм станом. Згинь! -Дух і справді зник. Та я відчувала, що він десь поряд і невдовзі заявиться.

Як Тед помер, його мати таки заявилася до мене. Вилила на мене свій біль і злість. На мене і так косилися вже в лікарні, та я мало з'являлася у товаристві, у мене своє є. Яке мене куди більше влаштовує. А от щодо Теда, треба розв'язувати цю проблему. Я навіть знаю як. Тільки треба впевнитися, що усе вірно пам'ятаю.

Ітана і Дональда вже з тиждень не чутно, вони займаються розслідуванням самотужки, без мене. Спочатку було трохи прикро, а втім, в мене і свої маленькі розслідування маються. Тому я швидко приборкала кішку, що шкреблася всередині мене і зайнялася своїми звичними справами.

-Чому ти перестала носити лінзи й не фарбуєш волосся?- Вивело із задумливості питання Теда.- Це такий протест?
-Ні. Просто я така є. Це моя особливість.
-Ох ти ж вперта! Ти так сама залишишся. Нікому не хочеться жахатися від своєї жінки.
-Це вже не твоя біда. Згинь, - треба якнайшвидше його упокоїти. Бо вже яке моє терпіння холодне, але і воно от-от розколеться.
 

У двері постукали. Я відірвалася від монітора і поглянула на Ітана, який щиро мені посміхався.

-Привіт! Ти не надто зайнята?
-Як завжди. Проходь. Як у Вас справи? Я давно про вас вже не чула.
-Я саме по цьому питанню. Ми знайшли, ще одне місце. Це тобі підсолодити новини,- чоловік простягнув мені пакетик з солодощами.

Найцікавіше, що мої улюблені. І звідки знає? Ми жодного разу не обговорювали це.

-Звідки ти....
-Я просто уважний,- сміється, та крізь його посмішку проскакує гіркота і напруга.
-Дякую. То що ви знайшли?
-Ми знайшли ще одне місце, де тримали наших. Там була яма, куди скидали залишки, правильно сказати кості, - голос чоловіка втратив свою силу,- ми їх усі відвезли до Нихонського окружного моргу. Зараз детектив зі своїми хлопцями виїхав до того місця, що ми з тобою знайшли. Будуть шукати таку ж могилу. Не знаю як і назвати, виродки. Вибач, не вистачає сил вже. Я підняв на вуха наші громади, складаємо список зниклих. Касандро, потрібна твоя допомога. Їх судмедексперт не справиться сам. Я тебе хочу ще від себе попросити. Для мене це дуже важливо.
-Ітане, я звичайно допоможу чим зможу. Якщо детективи й Ноланд дозволять, я запросила б до діла свого помічника. Він хлопець кмітливий і він з ваших, тож буде у пригоді.
-Це той хитрий вовчак, що тут вже все помітив?
-Як помітив?! Це він тут що...

Гримнув такий сміх, що й стіни дрижали. Ітан зігнувся навпіл і не міг заспокоїтися. З його очей текли сльози. А я щиро не розуміла, що тут смішного. Хлопець по кутах мітить територію, а Ітан вважає, що це смішно?

-Господи, Касандро, я такого ще не чув,- витирає сльози й знову сміється,- як ти до такого додумалася?
-Ти ж сам сказав, що він усе помітив.
-Я мав на увазі, що тут стоїть його запах. Він дуже сильний, тож кожен Звір, який потрапить до тебе в морг живим, відразу відчує свого.

Стало зовсім мені ніяково і соромно.

-Яка я дурепа. Вибач, будь ласка, - схоже, що я почервоніла, бо моє обличчя горіло від сорому.
-Усе нормально. Заспокойся. Ти мене трохи відвернула від моїх чорних думок. Бо мене геть вже поглинула ненависть і злість, що й голова не може думати ні про що інше. Про хлопця я запитаю у Дональда. Дякую тобі, Касандро. Ти диво.

-Так-так-так,- пролунало поряд, коли Ітан пішов.- Як у тебе усе цікаво.
-Я тебе упокою, Теде. Не маю сил на тебе дивитися щодня.
-А я вже звик, навіть отримую задоволення. А ти можеш?
-Можу. А ти хочеш?
-Хочу.
-Сьогодні у нас з Максом з'явилася справа, а завтра ми проведемо ритуал, - пообіцяла я.
-Розкажеш, що там в Нихоні сталося?
- Ні.
-Ну, Кас, ну, будь ласка, я ж з нудьги тут подихаю, а в тебе он скільки усього відбувається. Та і кому я можу розповісти?
-Теде, от чесно, при житті ти не був таким балакучим і настирливим. Ти був серйозним дорослим чоловіком.
-Був, Кас, просто з тобою було нудно. Ти вибач, я був не правий, коли сказав, що ти нікому не потрібна. Он, бач, який до тебе навідується. У вас відносини чи так, інтрижка?
-У нас просто дружба і ділові стосунки!
-Про дружбу можеш своєму інтерну розповідати,- опершись об мій стіл долонями й подавшись до мене уперед, промовив Тед, -я ж не хлопчик, щоб мене казочками та байками годувати.
-Це в тебе проблеми з дружбою були, Теде! Це в тебе була вавка у голові й ти під кожний халат заглядав! А в мене усе чудово. А без тебе буде ще краще! Вибач, що так кажу та це правда. Не змогла тобі при житті сказати, то скажу після смерті, ти гімнюк, стерво і бабій, Теде. Тож і не знаю куди тобі дорога. В тебе залишилося близько доби, щоб обміркувати своє нікчемне життя. Не моє, Теде, а саме твоє, я не обмовилася. Дістав вже ти мене,- схопила сумку і пішла шукати Макса.
-Кас! Та зажди! - Кричав у слід Тед.
-Я гадала, що ми вже усе обговорили?
-Вибач. Я й справді був козлом. І до тебе, і до інших. І мені страшно, що на мене чекає і так існувати важко. А свої в'їдливі життєві звички позбутися важко і після смерті. Ну мені важко перепрошувати, ти ж знаєш! Я зараз вже переступив свою гордість, а ти дивишся на мене як на пусте місце. От чого ти така відморожена?!