Глава 10

Я рідко проявляю емоції. Недаремно Тед вважав мене холодною і загальмованою. Хоча з ним я розквітала, оживала, правда, лише до тих пір поки не стала його дружиною. Сьогодні ж в мене виросли крила. Я після тривалої, як для мене, перерви поспішала на роботу. Схоже для мене це і справді життєвого необхідно.

Ніщо не могло зіпсувати мій настрій, навіть зустріч з Тедом. Він не шукав зустрічі зі мною і стикнувшись сахнувся як від чуми.

-Відьма! Не підходь до мене!
-Навіть і не збиралася,- посміхнулась у відповідь його розлюченості й страху та продовжила свій шлях.

Мене не турбувати погляди, якими нас проводжали свідки цієї сцени. В цьому випадку тільки Тед поводився не зовсім нормально.

-Ну нарешті! - Сплеснула на радощах міс Гарде,- наша Касандра повернулася. Як я рада!
-А я вже й каву зварив, тож усіх запрошую на маленьке ранкове святкування,- промовив від дверей мого кабінету Макс.

Я насолоджувалася кавою та оглядала цих двох людей, вони для мене як частина моєї родини. Хоча що ж це я, Макс же не зовсім людина. Та то пусте. А ще у моєму царстві відчувалася рука сторонньої людини. І мене це страшенно нервувало. Макс вихопив мій важкий погляд.

-Я намагався максимально зберегти все як було, чесно. Але кожен день усе руйнувалося. Та тепер все буде як і раніше, -виправдовувався хлопець.
-Максе, не хвилюйся. Не страшно.- як же він добре мене розуміє. І як же мені пощастило мати поряд такого помічника. Він і справді вартий бути моїм другом. Єдиним другом на цей момент.
-Ну що ж, за роботу, -посмакувала я свої слова, -Чи Воскан не залишив для мене роботу?
-Ще і як залишив. З документами я вже розібрався, а от одна панянка таки на тебе чекає. Воскан при первинному огляді вказав на асфіксію в результаті апное. Та я хочу тобі дещо показати.

Жінка вже в роках, має надмірну вагу. Тож апное не виключено. В картці також є інформація про серцеві й вегетативні порушення. Макс терпляче чекав поки я ознайомлюся з карткою померлої. Коли я підняла на нього очі, він посміхнувся і підійшов ближче до тіла.

-Подивися в рот і скажи, що ти бачиш.

Я оглянула зуби й погляд зачепився за язик.

-Атрофія м'язів язика та асиметрія дужок м'якого піднебіння,- задумливо промовила я.
-От! -Радісно вигукнув Макс.
-Ти Воскану казав про це?
-Як би ж то. Він мені слова не давав вставити. Тільки-но я намагався на будь-що вказати, він затикав мені рота і наказував менше теревенити, а більше спостерігати й вчитися.
-Зрозуміло. Ну що ж. В картці вказано: порушення частоти серцевих скорочень, частоти дихання, лабільність артеріального тиску. Я підозрюю бульбарний синдром. Тож треба все перевірити й знайти причину ураження нервової системи.

Чомусь Воскан, який був непоганим спеціалістом, на мою думку, не зробив повну аутопсії і розтин мозку, що дещо полегшувало мені роботу. Бо повторний розтин робити складніше.

Змочений мозковий великий ніж плавно робив надріз мозку, коли з'явився сторонній. Саме зараз було важливо трохи змінити кут надрізу. Тут розтин повинен пройти так, щоб не пошкодити мозочок. Тому Макс пішов до відвідувача, щоб я не відволікалася.

-До тебе детектив, я сказав, що ти зараз зайнята, він почекає. Сказав, що справа термінова,- повідомив мені хлопець.
-Ну що ж, моє припущення підтвердилося. Можемо і перерватися.

Знявши захисний костюм, рукавички і маску я поспішила дізнатися причину терміновості.
Детектив Дональд Пітерс вирішив не чекати в кабінеті, а стояв у коридорі взявши долоні у замок за спиною і дивився у вікно. Його обличчя неначе було викарбуване з мармуру. Різкі, трохи хижі риси обличчя мене неймовірно до себе притягували. Мені подобався цей серйозний і спокійний чоловік. Мені імпонувала його витримка і чіткі рухи. Жодного зайвого слова не пролітало у ті моменти, що ми були поруч і його небагатослівність теж мені подобалася.

-Вітаю Вас детективе, що Вас привело до нас сьогодні?- Простягнула руку, яку він впевнено, проте без натиску потиснув.
-Міс Грейв, нам треба поговорити, але наодинці. І це надто серйозно, щоб нас почули сторонні.
-Ви мене лякаєте, детективе. Прошу до мого кабінету.

Потрапивши до кабінету, чоловік окинув його поглядом і посміхнувся.

-Відчувається ваша рука.
-Що сталося, детективе?
-Можете називати мене на ім'я. Касандро, я дуже Вам симпатизую, тому буду з Вами чесним. Якби не моя до Вас симпатія, ми б зустрічалися зараз у відділку. Та я сподіваюсь на чесність з вашого боку і сподіваюся, що у вас є пояснення, яким чином Ви опинилися на місці злочину. У нас є свідок, який бачив і упізнав Вас. А ще мені цікаво, що за чоловік був з Вами. Я навіть дам Вам час усе обміркувати та підготуватися до розмови, бо подальші мої дії будуть залежати від Вашого пояснення. Пропоную повечеряти й Ви мені усе поясните.
-Ви ... не боїтеся, що я можу просто не сказати правду. І чому ви так впевнені, що то була я?
-Таких примітних зовнішністю, погодьтеся, не так і багато. А якщо бути точніше, то у цьому й у кількох сусідніх округах жодної. Про інші не скажу, бо не знаю. А те, що Ви не будете брехати, я теж впевнений, не з тих людей, які вміють лицедіяти.

Як детектив пішов, я обдумала усе і подзвонила Ітану. Все ж таки, він теж у цьому заплутаний, можливо дасть пораду. Той і собі запропонував нічого не приховувати, бо я все одно не зможу. І цей туди ж. Можливо вони не дооцінюють мене? Хоч би що там було, а я не могла не тішитися згадуючи слова детектива про симпатію. Чи можливо знову відчути себе коханою і потрібною?

Закоханість трохи почекає. Ще є не закінчені справи. Макс уважно на мене поглядав, та питання тримав при собі. Закінчивши з аутопсією і підтвердивши мої підозри, я написала висновок. А потім зовсім трошки підвела очі й нанесла рум'яна на вилиці, щоб придати здорового рум'янцю своєму обличчю. Все ж таки жевріла надія, що так я більш сподобаюся чоловікові. Бо згадувала слова свого колишнього, коли ми ще були одружені, що я занадто бліда, занадто сіра, щоб притягувати погляди зацікавленості, а не погляди цінувачів цирку потвор. Від спогадів стиснулося серце від образи й страху.