Глава 6

-Детективе, чому Ви вирішили їхати на місце злочину на ніч дивлячись? Я спочатку подумала, що це новий труп знайдено. Тепер розумію, що Ви хочете, щоб я оглянула місце, де знайшли нашого вкраденого мерця.
-Наші експерти вже оглянули, ви ж бачили висновок огляду. Ми гадаємо, що можливо Ви щось помітите, що ми не побачили. А оглядаючись на ваші фізіологічні особливості... вибачте за ці слова, я знаю, що вдень ваші очі страждають від сонця.
-Ви дуже обізнані.
-Ви ж самі розумієте, що найкраща випускниця, два роки практики з найвідомішим професором. У Вас були такі перспективи у судмедекспертизі, а ви чомусь задовольнились патологоанатомією у клініці міського масштабу.
-Так, мій організм дуже важко переносить денне світло. Ви вже помітили, що я повністю прикриваю тіло, ношу сонцезахисні окуляри. Та є ще один козир у мене в кишені. У мене стоять лінзи в очах, виготовлені по спеціальному замовленню.
-То цей чудовий фіалковий колір не Ваш? - З цікавістю і з жалем запитав детектив.
-Мій. Дякую. Дуже приємно чути, що Вам мої очі подобаються, бо дехто находить їх відразливими. Мої лінзи майже прозорі, в них особлива полімеризація. Це не означає, що я можу без шкоди для своїх очей дивитися на сонце, та все ж розширює мої можливості. Що ще ви про мене довідалися? - Поцікавилася я.
-Правду?- Я кивнула, він продовжив,- Коли я вперше Вас побачив, то вирішив, що це якийсь абсурд був вас запрошувати. Що Ви хвороблива панянка, яка виключно по протекції професора отримала хоч якусь роботу. Вибачте, але ви самі просили правдиво. Я взагалі людина, яка тільки правду і в очі. Але Ваш погляд... Знаєте, щось є в ваших очах... І коли ви взяли в руки інструмент, я зрозумів, що помилявся. Готовий просити вибачення за свій перший хибний висновок.
-Нічого страшного, я вже не звертаю увагу, -кривила я душею, бо насправді я дуже гостро реагувала на такі слова на свою адресу.

Моя зовнішність була моїм болем, до того ж я докладала неймовірні зусилля, щоб кимось стати. Я постійно вчилася, працювала і коли я чула, що я отримала нізащо протекцію або ж маю блат, це різало мене ножем. Та я вміло навчилася приховувати свої почуття. Щоб люди не могли давити на болюче. Щоб не користувалися моїми слабкими місцями. Образивши вперше, вони не робили це вдруге, бо навіщо, якщо я повністю байдужа і мене це не ображає. А насправді кожне таке слово лягало на попередні і цеглинками будували стіну від людей.

Детективи гарно підготувалися. Місцина була освітлена так, неначе не ніч близиться, а полудень. Тільки от якщо і було щось тут, то вже усе затоптали.

-Сподіваюсь вони тут не геть усе затоптали, -як думки мої читав, проговорив детектив.

А я почала мерзнути. Відчуття болю, відчаю і благання про допомогу неначе стояли у повітрі, яке стало важким і задушливим.

-Касандро, нарешті... , -тільки й почула я, як у голові запаморочилось і я б впала, якби не детектив, який мене підтримав.
-Міс Грейв, Вам зле? -Підтримуючи мене запитав він.
-Щось трохи, - хтось протягнув пляшку води. Зробивши кілька ковтків, стало значно краще, - мені вже краще, дякую.

Взявши себе в руки й привітавшись з усіма, я почала оглядати територію. Нічого нового я не помітила. Тільки відчуття смерті. Тут разом з нами. Її еманації всюди, вони окропили кров'ю цю землю, залишили свій слід у повітрі й осіли разом з болем і останнім криком на деревах, кущах.

-Його не вбили. Він був поранений. Сюди прийшов помирати. Тут спустив дух,- я говорила і мій голос звучав у повній тиші та неначе належав не мені.
-Касандро, чому ви так вирішили? - Запитав Ноланд.

Я отямилася і огледілась. Неначе щось сталося і навкруги все було як і раніше, та не зовсім, повітря було пронизано тонкими нитками, зітканими чи то з туману, чи з легкого мережива. Тому здавалося, що усе задимлено. А як пригледітися... Я мотнула головою скидаючи морок. Усе стало на свої місця.

-Міс Грейв?- Пролунало надто близько.

Я кліпала очима фокусуючи погляд на детективові. Поряд зібралося ще кілька осіб серед них і другий детектив.

-Міс Грейв, чому ви вирішили, що ця істота вмерла саме тут і сюди він прийшов сам?
-В мене немає доказів, я просто так відчуваю. До того ж його ніхто б в такі хащі не тягнув на руках, а машина тут не проїде. А десятці метрах звідси, слід від ступні, який відповідає небіжчику, а якщо добре оглянути кущі, то, гадаю знайдемо біоматеріал, що відповідатиме загиблому.

Детектив віддав наказ, люди пішли шукати. Мені ж налили з термоса чашку чаю, доволі ароматного. Відчувався чебрець, м'ята і дещо ще знайоме.

-Я собі кожного дня такий запарюю. Каву і міцний чай лікар забороняє пити. Тепер таким балуюсь,- жартував судмедексперт, - гадаю, ви маєте рацію. Він втік з лабораторії, був поранений, тут стік кров'ю і вмер. Про залишки на гілках ви добре надумали. Хоча минулого разу нічого не помітили. Та нехай перевірять. Касандро, Ви не можете не відповідати, якщо не хочете. Ви медіум?
-Чому Ви так вирішили?- Поцікавилася я.
-Ви в якийсь момент неначе випали з реальності, очі блищали, вмить збідніла, як той мрець. Моторошно виглядало. А ці Ваші слова про те, що він тут спустив дух.
- Ноле, все так складно. Я не зовсім медіум. Але щось відчуваю. Розумієте...- я не договорила, бо до нас підходили детективи.

Ноланд підбадьорив торкаючись мого плеча.

-Міс Грейв, давайте я Вас відвезу. У вас і так був дуже тяжкий день,- запропонував детектив.

Оскільки ми вже обговорили по кілька разів результати аутопсії й обстежень, а також викрадення нашого трупа, то й справді мені тут робити більше нічого. Вже по дорозі додому я все гадала, чому змовчала про Ітана. Та пояснення так і не знайшла. Просто в мене було відчуття, що так правильно.

Повечерявши на швидкоруч, прийнявши душ, я засіла за бабусин спадок. Повністю зануритися в нього мені не дав дзвінок у двері.

Та що ж це за напасть така? Мені дадуть спокій сьогодні чи ні? Це вже починає дратувати. В мене не було друзів, які могли б завітати у гості. Батьки ніколи без попередження не приїжджають. Ми сьогодні уже спілкувалися і я знаю, що завтра ми всі запрошені на оголошення заповіту. Я звісно про свій спадок знаю. Та все одно запрошена. Тоді хто до мене завітав ще й так пізно?