Глава 5

Засиджуватися не стала. Поспати часу не було, тинятися без діла теж не хотілося. В мене справ вище даху. Тож одягнувшись, відправилася на роботу.

Сьогодні я буду не тільки тим, хто засиджується на роботі, а ще й тим, хто приходить першим. Тим паче, що тепер це дуже актуально. У голові у мене крутилася думка, що тепер з роботи я буду йти разом з Максом і ніяких нічних справ. Бо зовсім не хочеться стати одною з міських божевільних, зі скуйовдженим волоссям старчачим у різні боки, з викоченими очима, а ще з моїми. Мене аж здригнуло від такої думки. Уявила, як я уся така жахаюча, біжу містом чіпляючись до перехожих і надриваючи горлянку репетую: "Ми всі помремо, апокаліпсис насувається! Мерці! Навкруги мерці". Знову мене здригнуло, я зупинилася, щоб посмакувати свою уявлену долю. Потім розсміялася і прискорилася.

Спускаючись сходами до моргу, побачила Макса, який тулився до стіни та до чогось неначе прислухався. Я підкралася до нього ближче.

-Від кого ховаєшся, -шепочу.

Макс підстрибнув і схопившись за серце, показав жестом мовчати.

-Ти мене злякала, хіба можна так підкрадатися?
-Максе, я так тупотіла сходами, що гадала ти давно мене помітив. Що ти тут робиш?
-Я тебе не сприймаю як загрозу, тому й не помітив,- задумливо протягнув хлопець, - у нас в морзі сторонні.
-Звідки знаєш? Хто?
-Хто не знаю?
-То може тобі здалося? Є спосіб перевірити, -рушила до моргу.
-Стій! -Чи кричить, чи шепоче мій помічник.- Там точно хтось є. І він не один. Перевертають твій кабінет.

Побачивши мій скептичний погляд, притримав за передпліччя.

-Кас, просто повір, я їх чую.

Я не чула геть нічого. Тут знизу була гробова тиша, як би це смішно не звучало. Намагаюсь прислухатися, та все одно не чую.

-Тоді треба викликати охорону,- погоджуюсь з Максом.

Швидко набираю номер, розповідаю про ситуацію. Тепер тільки чекати.

Кабінет перевернутий вверх дном. Документи розкидані, комп'ютер пошкоджений. Ця наволоч пошкодила навіть дороге обладнання. Макс мав рацію, у нас був обшук. Охоронці пов'язали двох чоловіків, один з яких був Жан. Схоже, що справа Лідовські буде мати доволі гучне продовження. Коли їх виводили, він з ненавистю глянув на мене і прошипів: "Ти труп, потворо".

-Усі ми їми будемо,- спокійно відповіла,- Жане, звіт вже відправлений, а ти тільки погіршив своє становище.

Засмучено обвела поглядом свій кабінет. Сьогодні тут усім вистачить роботи, тож нечекаючи на міс Гарде, ми з Максом взялися за прибирання.

- Це що в дідька лисого тут відбувається?!- Від дверей прокричала обурено наша міс Гарде.
-Це ми злодіїв ловили,- важко зітхаючи пояснила я,- до нас пізніше, ще полісмен прийде, хоче з вами поспілкуватися.
-Гаспиди недороблені, гівно носорога! Щоб їм не встигати до горшка добігти, недоміркам, - розпалилася жінка, а потім раптово заспокоївшись, просто почала згрібати сміття.

Дивна вона, наша міс Гарде. Хоча хто з нас тут не дивний? Отож-бо.

Я перебирала папери, коли до нас завітав представник ритуальної служби й дочка бабусі, з якою я мала вчора розмову. Жінка з червоними заплаканими очима, усе робила автоматично. Підписавши усі потрібні папери, ми вже прощалися.

-Я співчуває вашому горю,- як жінка вже збиралася піти, я не втрималася і сказала їй,- схоже вона була гарною людиною?
-Чудовою, хоч останні роки вона трохи стала шкідлива, проте все одно хороша, -витираючи сльози, з печаллю сказала жінка, -мама стала нервовою і розгубленою, роки давали своє. Десь і документи загубила і заповіт не залишила.
-Перевірте половицю біля вікна.
-Навіщо?- Запитала жінка, підозріло на мене дивлячись. Я не відповіла просто знизила плечима.

Як жінка пішла я стомлено сіла на стілець і опустила голову на стіл.

-Кас, що ставилося?- Запитав Макс.
-Щось забагато подій останнім часом. Стомилася.
-Ну що ти ніс повісила. Зі справою Лідовські вже розібралися. Тепер усе стане на свої місця, -заспокоював мене мій помічник.
-Якби ж то. Щось мені підказує моя інтуїція, що це тільки початок, -відказала я.

Як у воду дивилася. Сьогодні на мене чекало ще дві зустрічі.

Спочатку мені подзвонив душоприказник моєї бабусі та попросив приїхати. Я розгубилася, адже вважала, що на читання заповіту, я повинна бути запрошена разом з батьками.

Роботи було забагато, та Макс запевнив, що вони разом з міс Гарде впораються. Отже, я відправилася відразу, не відкладаючи.

Офіс містера Остіна Дакіруса був в одному з найреспектабельніших районів міста. Піднявшись на потрібний поверх, я затамувала подих від захоплення. Це ж скільки моїй бабці коштували послуги містера Дакіруса?

-Міс Грейв? - Окликнув мене худорлявий хлопчина з хитрими усміхненими очима. І дочекавшись стверджувально кивка, продовжив,- я Дюк, помічник містера Дакіруса. Він вже на вас чекає.

Остін Дакірус виявився чоловіком середніх років, доволі привабливим і що відразу впадало в очі, успішним як і бізнесі, так і в жінок. Неквапливо вийшов до мене зі столу, щоб привітатися.

-Міс Грейв, радий, що Ви так швидко мене відвідали.
-Не люблю відкладати справи на потім. Скажіть, будь ласка, чому тільки я на оголошені заповіту. Там що крім мене більше нікого немає?
-Заспокойтеся. Ваш батько теж є в заповіті. Просто Ваша бабуся дуже хотіла, щоб про Ваш спадок я повідомив окремо.

Дедалі цікавіше. Чоловік провів мене до наступної кімнати, яка примикала до кабінету. М'які крісла, диванчик шоколадного кольору, стіл і меблі під стать. Кімната була занурена у скорботу і навивала велич моменту. Я присіла на крісло, а містер Дакірус напроти. В руках тримав конверт і папери, поряд з собою поставив коробку.

-Це Вам,- передав мені конверт і коробку, -дозволите я зачитаю, а потім залишу Вас на одинці з Вашими думками.
"Я, Саманта Грейв, перебуваючи.... З вашого дозволу ми все це опустимо. Своїй онучці Касандрі Уокер, у дівочості Грейв, залишаю у спадок п'ятсот тисяч доларів, усі цінні й не цінні папери, свої записи, щоденники тощо."
-Перепрошую, яку суму Ви озвучили? - Я не могла нормально дихати, не те що говорити.
-Пів мільйона, це крім цінних паперів, - посміхається,- ви тепер забезпечена дівчина, міс Грейв. Я Вас залишаю, як будете готові, треба підписати ще деякі документи. Не поспішайте.