Відкривши двері у морг, відчула аромат свіжозвареної кави. Люди часто хибно вважають, що в морзі обов'язково повинно смердіти мерцями. Це не так.
Моє царство складається з кількох приміщень. Перше - невеличкий коридорчик, з якого троє дверей. Одні у підсобне приміщення, де мис Гарде зберігає свій інвентар, другі у мій кабінет, тут і приміщення для відпочинку і місце, де я працюю з паперами, і нарешті треті ведуть у найбільше приміщення. Це там де відбувається сакральне - розтин. Тут не тільки столи й інструменти, а ще стіл з приладдям, мікроскопами й тому подібним. З нього кімната з холодильними шафами. Саме у цих місцях я відчуваю себе комфортно.
Тед, бувши моїм чоловіком, часто дорікав мені, що розвагам з живими, я віддаю перевагу "жмурикам". Він був повністю правий, бо вони не потребують розмов, вони не насміхаються і не потребують обміну враженнями. Я і справді відчуваю тут себе королевою.
Люди, з якими тут постійно контактую - це міс Гарде, прибиральниця, вже не молода жінка, проте з чудовим почуттям гумору іноді й чорним. Та це не дивно, оглядаючись на місце нашої роботи. А також інтерн Макс, який допомагає мені при розтинах. Дуже кмітливий, шустрий і мовчазний. Ми з ним відразу спрацювалися. Ось і вся моя королівська свита. Та мене більш ніж влаштовує. Адже я не дуже комунікабельна. Працювати люблю мовчки.
-Я каву зварив. Тобі вже налив. Усе як ти любиш.- Макс поставив переді мною чашку з гарячою кавою. Чорною і дуже солодкою.
Я обняла чашку двома руками, щоб не було помітно як вони тремтять. Все ж я перенервувала.
-Дякую, Макс. Ти справжній друг.
-Бачу, розмова була не з приємних, -помітив мою нервозність.- Що хотів від тебе твій колишній?
Зазвичай Макс не ліз в мої особисті справи. І зараз, гадаю, просто проявив ввічливість.
-По справі Лідовскі. Хоче, щоб вказала, що був інфаркт.
-Зухвало. Що ти?- В очах було очікування.
Здавалося, що зараз моя відповідь має життєво важливе значення для Макса.
-Ти в мені сумніваєшся? -Хлопець видихнув з полегшенням. -Час працювати. Ще безліч справ. Треба у нашої нової клієнтки взяти матеріал на біопсію. Та й відправити нарешті висновок Лідовські, а далі буде що буде.
Та планам не судилося здійснитися. До кабінету постукали.
-Добрий день. Касандра Уокер? -Звернувся до мене худорлявий, проте високий чоловік. Очі прискіпливо мене розглядали.
-Добрий день. Це я. Та тільки не Уокер, а Грейв.
-Вибачте, в мене написано Уокер.
-Це моє колишнє прізвище. Чим можу допомогти?
-Дуже красномовне у вас прізвище. Символічно, - хмикнув чоловік. - Мене звуть Артур Адамс, я детектив з Нихонського відділку поліції. Мені вас рекомендував професор Турей.
-По якому питанню Вам потрібна допомога? -Не просто ж так він до мене завітав, та й ще рекомендацію просив.
- Річ в тому, що в нас нерозпізнаний труп. І в нас не має спеціаліста в цій галузі. Там дуже незрозуміла ситуація. І потрібна Ваша допомога.
Мене зустріли гробовою тишею, хоча як ще може бути там де мерці. Судмедексперт, чоловік років п'ятдесят з гаком і доволі череватий, здивовано мене розглядав. Як зрозумів, що я помітила його зацікавленість, пояснив.
-Вибачте, будь ласка, та я уявляв Вас дещо старшою. Значно старшою. А Ви зовсім дівчинка. Мені казали, що Ви у звичайному знаходите незвичайне. То може зараз Ви в незвичайному знайдете хоч щось звичайне.
-Дуже цікаво звучить. Та боюсь, що ви будете розчаровані. Якось занадто мене підносите. Та навіть якщо захочете передумати, я вам не дам. Ви мене заінтригували.
-Вибачте за мою неввічливість. Мене звати Ноланд. Можна просто Нол. - Чоловік простягнув мені баночку з ментоловим бальзамом.
- Ні, дякую. Я звична. Я з професором Турей в інтернатурі два роки провела,- сміюся.
-О, -здивовано, -тоді все зрозуміло.
Він простягнув баночку детективу і ще одному чоловіку, якого мені не представили. Я як приїхала до Нихонського відділення судово-медичної експертизи, постійно відчувала на собі погляд цього чоловіка, та вдавала ніби все гаразд, бо за свій вік я звикла до зацікавлених поглядів. Він відмовився від бальзаму як і я, а от детектив Адамс скористувався.
- Ніяк не звикну,- знизив плечима, неначе перепрошував.
В приміщенні стояв специфічний трупний запах. Це не мій, чистенький і свіженький морг. Тут відразу було зрозуміло, що труп давешній. З боку стояло два столи. Саме до них ми й пішли.
Те, що я побачила на столі, привело мене в оторопілий стан і водночас у захват. Це, на перший погляд, не була людина, та тільки на перший погляд. Голова якоїсь тварини, а от тулуб людський, кінцівки, крім того, що занадто вкриті волоссям, були деформовані. Однієї руки бракувало. Небіжчику було десь з місяць. Плюс мінус. Залежить від умов в яких він знаходився. Я підійшла ближче і нахилилася, щоб краще роздивитися це диво.
-Що Ви помітили? -Нетерпляче запитав чоловік, якого мені не представили.
-Дайте рукавички, будь ласка, хочу роздивитися уважніше, - проігнорувала питання чоловіка, потім вже до судмедексперта,- операційного втручання не було?
-Ні, я теж спочатку про це подумав. Навіть були думки, що це лабораторний експеримент. Та є ще дещо. Ось погляньте,- він підкотив другий стіл, на ньому були лише кістки,- ці кістки знайдено в радіусі кількох миль від нашого, дозвольте сказати, клієнта.
-Їм приблизно рік. Схоже, що це та ж… істота. -Я оглянула кістки,- брали зразки?
-Так чекаємо на результати. Зі свіжого теж узяли.
-Можна, я візьму ще раз. Хочу сама перевірити.
-Так-так, будь ласка.
-Треба ще рентген зробити, -більш сама до себе.
-Зробили, на столі результати. Що Ви думаєте, Касандро?- Ми вели діалог з Нолом, чоловіки мовчали.
-По кістках видно переломи ребер, зламана нижня права кінцівка, череп пробитий. Тож там зрозуміло, що був покалічений і смерть від удару тупим предметом по потилиці. У цього - вже зараз можу сказати, що переломи кінцівок, зламана щелепа. Дуже виснажений, на тілі чисельні сінці й подряпини. Судячи з усього, тут велика втрата крові від відсутності руки, якщо це можна назвати рукою. Бачу, що аутопсію ще не робили? Дозволите? -В мене чесалися руки розгадати цю таємницю.
Я не отримувала задоволення від смерті, та я любила спілкуватися з мертвими, адже вони так багато можуть розказати. А це створіння чи Боже, чи людське, ще треба вияснити, могло відкрити завісу таємниці.
#4148 в Фентезі
#1013 в Міське фентезі
#1757 в Детектив/Трилер
#723 в Детектив
злочини і розслідування, незвична героїня, родинні таємниці і дар
Відредаговано: 05.05.2024