Пролог

Нічого людського в очах. Лише тваринні інстинкти, один з яких вижити за будь-яку ціну. А ціна не маленька, вбити суперника. І яким би сильнішим чи слабкішим не був суперник, йому як і тобі не має чого втрачати, окрім свого життя. Тому і не дивно, що вони рвуть один одного не озираючись ні на що. І той, хто вийде переможцем вже ніколи не буде колишнім. Це буде Звір без можливості жити колишнім життям, за яке заплачено занадто високу ціну. Ще не зрозуміло чи буде цей бій останнім? У випадку перемоги, звичайно. Бо просидівши два тижні на ланцюгу й побачивши не одного в'язня, питань стає ще більше.

Зайві думки зараз аж ніяк не сприяють перемозі. І ось пропущений ще один випад суперника. Зірване вухо лежить під лапами. Кров сліпить очі. Та суперник переможно скалиться. В цей момент він скиглить і відступає, що відволікає суперника, а потім зненацька летить вперед, збиває з лап, перекидає сірого і вривається йому у горлянку. Щелепа чимдуж тримає до останньої хвилини життя, до останньої конвульсії. Це перемога. І він відчуває як гаряча кров суперника ллється у горло, тече по вовні, змішується зі своєю кров'ю, яка тече з ран. І виривається переможний клич.

Та радість швидко спливає, коли на нього накидають аркан і тягнуть назад у клітку. І його наглядач, чи то новий господар похвалить за перемогу і назве чемпіоном. Його чекає нагорода. Дуже великий шмат м'яса. І зуби Звіра будуть рвати й із задоволенням куштувати те, що залишилося від сірого. І тільки десь дуже глибоко в середині промайне жаль і сором. Та тільки на мить, бо голод не залишає місця іншим почуттям.