23 розділ

   Шок.
  Це була перша реакція наших друзів, коли ми з коханим розповіли про наше рішення одружитися.
  А потім - хаос.
  - Ти…, - Артем повільно перевів погляд з Яна на мене. - Софа, скажи чесно. Ти все ж таки відьма?
  - Що? - кліпнула здивовано.
  - Ну бо інакше я не розумію, - розвів він руками.
  - Або…, - Максим примружився й багатозначно глянув на мій живіт. - Є інший варіант.
  - НІ! - хором вигукнули ми з Яном.
  - Шкода,- зітхнув він.- Було б логічніше.
   Даша мовчала. Вона дивилася на мене уважно, ніби намагалася розгледіти щось поміж рядків. Матвій теж не поспішав із привітаннями - лише схрестив руки на грудях і ледь помітно всміхався, так, ніби очікував цього.
   - Почекайте, - нарешті озвався Даня. - Ви серйозно? Типу…весілля? Офіційно? Документи, гості, «гірко» і все таке?
   - Саме так, - спокійно відповів Ян і стиснув мою руку.
  Цей жест сказав більше, ніж будь-які слова.
   - Я пропустив якийсь сезон цього серіалу, - пробурмотів Артем. - У минулій серії ви ще просто зустрічались?
  - А тепер фінал першого сезону, - фиркнула у відповідь. - З неочікуваним поворотом сюжету.
  У кімнаті на мить запала тиша.
  - Ну,- підняв руки хлопець. - Якщо ви щасливі,то я також…але я все одно ставлю на відьму.
  - Я й не сумнівалася, - зіронізувала.
  - Навіть трохи образливо, - хмикнув Даня, - я думав, що буду першим.
  Друга хвиля шоку.
  - Зараз, що якась епідемія почалась? - пробурмотів Максим. - Мені реально страшно дихати з вами одним повітрям.
   Слова Мельника розрядили атмосферу, приводячи усіх в рух. Привітання, обійми, жарти, щасливий сміх та передчуття чогось прекрасного заповнили будинок. Хоча ця новина і стала неочікуваною для всіх, але точно - не небажаною.
   Ян попросив друзів не говорити Емілії жодного слова про пропозицію - принаймні поки що. Сказав, що хоче сам повідомити про наше рішення, коли вся сім’я буде в зборі. Формально - щоб усе було «правильно». Насправді ж…ми обоє знали правду: ми просто хотіли побачити її реакцію.
 Ніхто не заперечував. Навпаки - усі з якоюсь змовницькою серйозністю погодились мовчати.
   Але було ще дві людини, яким ми обов'язково мали розповісти цю новину. І їх реакція була неймовірно радісною, хоча й трохи неочікуваною.
 Ангеліна одразу розплакалася, чим шокувала усіх присутніх. Даня в паніці не знав куди себе подіти, щоб заспокоїти дівчину.
 - Пробачте…просто я дуже щаслива, - сказала вона пізніше. – Таке відчуття, що тільки зараз я зрозуміла, що все добре. Життя продовжується.
 Почувши це, у мене в самої на очах виступили сльози. І не тільки у мене. Напевно ще трохи й ми почали б дружно затоплювати кімнату, але Аліса просто не дала нам цього зробити. Дівчинка радісно підскочила на ліжку та запитала:
   - Ви будете чоловіком і дружиною? - її очі сяяли. - Назавжди?!
  - Назавжди, - усміхнувся Ян, притискаючи мене до себе.
  - Тоді вам треба підготувати весілля. Я чула, що це дуже важка робота…, - вона на секунду замислилась, а потім видала з такою серйозністю, ніби вирішувала долю світу: - Я теж буду допомагати. Можна я винесу кільця? Обіцяю не впустити!
   Ми з Яном переглянулися - і розсміялися.
  - Добре, довірю цю важливу місію тобі, - серйозно сказала, намагаючись стримати посмішку.
   - УРА!
  - Хм-м, якщо ми вже про це говоримо, тоді Дашо, Ангеліно, ви ж станете моїми дружками?
  Даша кліпнула.
  - Ти зараз серйозно?
  - Абсолютно.
 - Ну все, - видихнула подруга. - А я так не хотіла плакати.