16 розділ

   - Розповідайте! - нетерпляче промовив Матвій, як тільки ми сіли в машину.
   - Що саме? - незворушно уточнив Ян.
   На перший погляд незворушно, але я бачила, як до болю знайомі бісики з'явилися в його очах. Владико явно забавляє ця ситуація. Бачачи це, я не змогла стримати посмішки.
   Кохаю.
   Як же сильно я його кохаю.
   - Для початку, що між вами двома?
   Почувши питання Янгола Ян усміхнувся, обережно взяв мене за руку й ніжно поцілував кожен мій пальчик, а потім єхидно уточнив, не відриваючи від мене погляду:
   - А ти, як думаєш?
   -...в принципі, в мене є декілька варіантів: галюцинації, брат-близнюк, НЛО...ще як варіанти, промивка мозку та альтернативна реальність, - не менш єхидно відповів Матвій.
   - Якщо добре подумати, то останній варіант частково навіть підходить.
   -...Ян, ти ж не збираєшся? - шоковано пробурмотіла.
   - Ага. Думаєш, що це погана ідея?
   - Не те, щоб погана...просто...
   - Ти думаєш він повірить? - перебила мене Даша.
   - А чому ти повірила? - запитав Ян те, що, якщо чесно, турбувало й мене.
   Після нашого «розслідування» я думала про це неодноразово. Для нас з Яном вся ця містика вже стала буденністю, але для Даші - це не так. Хоча ми й надали їй докази (особисту інформацію про яку знала тільки дівчина, принаймні в цій петлі), та це однаково ненормально, що вона так легко повірила у все, про що ми їй розповіли.
   І не тільки вона. З Ліхтом та сама історія. Він занадто легко повірив моїм словам...
   - Якщо чесно, сама не до кінця розумію чому… просто я відчувала, що ви говорите правду…не знаю, як це пояснити.
   - В мене є одна теорія: пам’ять тіла. Навіть, коли люди втрачають пам’ять, то є те, що просто неможливо стерти. Наприклад, рефлекси.
   - Хм-м…звучить доволі правдоподібно…
   - Про що ви всі зараз взагалі говорите? - втрутився в нашу розмову Матвій.
   - Про реінкарнацію, часову петлю, містичну пам’ять тіла й нашу нескінченну любов, - невинно посміхнулася Даша.
   - Ясно...ви всі з’їхали з глузду?
   - Ага. Колективно, - підморгнула.
   - Взагалі чудово, - пробурмотів Янгол, - я просто сів у машину до божевільних. Класика.
 - Не переймайся, - Ян кинув йому поблажливий погляд, - у нас ще є місце для одного пацієнта.
  - Ха-ха, дуже смішно, Владико. Ви всі щось курите і просто не хочете ділитися?
 - Якби ми справді щось курили, ти б уже це зрозумів…Повір краще на слово, - хмикнула Даша.
 Я ледве стримувала сміх. У машині стояла дивна атмосфера - десь між нервовістю й комедією. Ян усміхався, спостерігаючи за нами краєм ока, а я, як завжди, відчувала себе героїнею якогось дивного серіалу:
 «Коли твоя найкраща подруга - хронічна язва, коханий - людина, яка помирала вже шість разів, а твій друг просто не встигає за сюжетом».
   - Добре, - нарешті здався Матвій, - це ж якийсь жарт. Правда? Ви ж реально не вірите в все це? У петлі, переродження й таке інше?
   - Віримо, - відповіли ми з Яном одночасно.
  - Та ви знущаєтесь, - буркнув він і схопився за голову. - Добре, тоді хоч поясніть мені, хто тут головний божевільний, щоб я орієнтувався.
   - Я, - гордо підняла руку Даша. - Але Софа активно дихає мені в спину.
   -…ви ненормальні.
  - Ми знаємо, - спокійно кинула дівчина. - І взагалі, давай без філософії. За десять хвилин усе сам зрозумієш.
  - Ага, звісно. Ви зараз завезете мене в якийсь ліс та скажете, що я - реінкарнація вашої собаки.
 - Ти згадав? - серйозно запитала я, і всі, не втримавшись, голосно засміялися.
   Крім Матвія звісно. По його очах бачила - хлопець явно сумнівається в нашому психологічному здоров’ї…що ж, не один він.
   Ми не стали більше нічого говорити в машині. Янгол і так виглядав, ніби його нервова система ось-ось здасться. Вдома я зробила наймудріше, що могла, щоб цьому завадити: поставила чайник та дістала торт.
   Ніхто не психує, коли є торт.
  - Добре, - нарешті промовив Матвій, коли отримав свою чашку. - Ви казали, що поясните. От і пояснюйте.
Я глибоко вдихнула. Ян стиснув мою руку - легкий, підтримуючий дотик.
 - Гаразд…але, якщо чесно, після цього тобі може знадобитися щось міцніше за чай.
   - Я вже готовий, - пробурмотів він, - хоча відчуття, що зараз почнеться якась секта.
 - Та ні, - знизала плечима Даша. - Просто твоя реальність трішки помре.
 Я коротко розповіла все - про першу смерть, про петлю, про те, як ми з Яном знову і знову проживали одне життя.
   Матвій мовчав. Не перебивав, не сміявся, навіть не кліпав - просто сидів, спершись на стіл та вдивлявся кудись у порожнечу. Коли я закінчила, в кімнаті запала гробова тиша.
   - І ви це все…не вигадали? - тихо запитав він.
   - Нажаль, ні, - відповіла Даша.
  - Ага…супер. Просто чудово. То я правильно розумію: ви в циклі смерті, вас убивали, ви воскресали, й тепер усе це знову починається?
   - Якщо коротко - так, - кивнув Ян.
   -…скажіть чесно…я випадково не сплю?
   - Ні, - усміхнулася подруга. - Але можеш перевірити - якщо боляче, значить не спиш.
   Матвій на секунду задумався, а потім тихо буркнув:
   - Це ж повне божевілля.
   - Але ти віриш, - сказала я.
  І це було не питання. Істинна. Матвій вірив нам.
  -…сам не розумію чому, але так, - погодився хлопець. - Та ви серйозно думаєте, що все це зробила…Емілія?
   - Не думаємо, - поправила Даша. - Ми підозрюємо.
  Ян мовчки кивнув на знак підтвердження. Хлопець був натягнутий, як струна. Ще трохи - і обірветься.
  - Ми нічого не можемо довести, - нарешті хрипло сказав він, - у цьому житті вона ще не зробила нічого підозрілого…поки що.
   Даша обережно поставила чашку.
 - Треба дізнатися про неї більше…можливо навіть встановити постійне спостереження.
   - А це вже не занадто? - уточнив Матвій.
   - Ні, - зітхнув Ян, - якщо все ж злочинцем виявиться вона, то ми маємо простежити, щоб цього разу у неї точно нічого не вийшло. Маємо знати, що відбувається. З ким вона спілкується, чим займається та…та чому взагалі націлилася на Соню.
   На перший погляд, його голос звучав рівно, але я бачила - кожне слово дається йому важко й приносить немало болі.
   -...але ж це твоя сестра, - тихо сказав Матвій.
   - Знаю, - коротко відповів Ян. - Саме тому хочу бути певним.
   Коротка пауза зависла між нами. Даша кивнула, хоч і злегка напружено.
  - Непоганий план. Просто живемо собі тихо, без дурниць й тримаємо все під контролем. Коротко та ясно.
  Я сиділа поруч, слухала їх і мовчала. Все звучало логічно. Розумно. Вони хочуть захистити мене - цього разу випередити трагедію, знайти та покарати злочинця й тим самим покінчити з петлею. Але є один маленький нюанс про який знала тільки я: щоб замкнути петлю, треба повторити момент її утворення. А це моя смерть...хоча це і не точно...
   - Соф, ти з нами? - запитав Матвій, повертаючись до мене.
   - Звісно,- посміхнулась.
 Даша задоволено кивнула, Матвій полегшено видихнув. Тільки Ян дивився трохи довше, ніж потрібно. Наче щось відчував.
  - Добре, - сказав він нарешті. - З планом розібрались. Тепер давайте заїмо стрес.
   Я лише кивнула і зробила ковток холодного чаю. Він виявився на диво гірким.