13 розділ

   Я сиділа мовчки, обхопивши коліна руками. У кімнаті було тихо, як ніколи - навіть Даша не порушувала цю крихку тишу своїм фірмовим буркотінням. Ян тримав мене за плечі, але не вимовляв ані слова. Він, як і я, поринув глибоко у свої спогади. Там, у пам’яті, відповідей більше, ніж ми думали.
   Емілія.
  Я пам’ятаю, коли вперше її зустріла. Вона тоді була з Владико, ми випадково зіткнулися біля університету.
 - «Ого, а ти реально така, як він описував», - засміялася вона й обійняла мене так, ніби ми були знайомі вже сто років.
 Тоді я навіть уявити не могла, що ця неймовірно вродлива дівчина стане для мене набагато більше, ніж просто подруга. Сестра. Частинка моєї маленької сім’ї.
  Перед очима пронеслися наші невеликі подорожі та нічні посиденьки на кухні. Знайомство з батьками. Тоді саме вона тримала мене за руку під столом і шепотіла:
   - «Розслабся. Вони тебе обожнюватимуть. Так само, як і я».
   А потім - почалося.
   Перша петля.
   Підготовка до весілля.
  - «Може, не варто так поспішати?», - казала дівчина якось. – «Ви ж ще зовсім молоді. Встигнете ще…».
 Тоді я подумала, що вона просто хвилюється. Не більше. Але зараз ця фраза повертається до мене зовсім з іншим відтінком.
   Друга петля.
 Емілія наполягла, що сама займеться підготовкою будинку. Казала, що хоче подарувати нам ідеальний простір на двох.
 - «Я все проконтролюю: електрика, газ, замки - все буде на висоті!».
   На висоті?!
  Але Ян тоді загинув, рятуючи мене з пожежі.
   Третя петля.
  Я хотіла здивувати коханого романтичною поїздкою.
 -«Я знаю хорошого турагента»,- запропонувала Емі.– «Дозволь мені допомогти».
 Я йшла на зустріч із агентом, коли знову сталася аварія…та цього разу загинула не я…досі не розумію, як хлопець тоді дізнався про моє місцезнаходження й встиг мене врятувати.
   Четверта петля.
 Ми святкували день народження Аліси. Емілія зголосилася допомогти все підготувати.
   На столі - купа всього.
  «Я приготувала для вас улюблені закуски!», - радісно сказала вона.
   Ян відверто зблід, коли побачив томатний сік в моїх руках. Мене розсмішила ця реакція і я змусила хлопця трохи випити мого улюбленого напою.
   Отруєння.
  Тоді я думала, що це був лише нещасний випадок…але це не заважало мені ненавидіти себе.
   П’ята петля.
  Ян намагався контролювати кожен мій крок - він просто божеволів від страху втратити мене знову. Тільки Емілія могла вивести мене з дому на прогулянку без скандалу.
   І під час однієї з таких прогулянок на нас напали.
   Ян був поруч…як і завжди. Він закрив мене собою…
  Мене затрусило. 

  Я підвела голову.
 Коханий уважно дивився мені в очі. Він також усе зрозумів.
   Я бачила це.
  Сліз більше не було.
  Ми пам’ятали занадто багато, щоб плакати.