12 розділ

   - Дайте мені хвилину, - шоковано пробурмотіла Даша. - Це все треба добряче переварити.
   Ми справді це зробили?
   Досі не віриться. Але на душі стало легше. Не знаю чому, та зараз мені здається, що все буде добре. Обов’язково буде. Разом ми точно знайдемо рішення для всіх проблем.
   Наївно?
   Можливо. Але я в це вірю.
   - Я б зараз випила, - прошепотіла досі шокована подруга.
   І я її розумію. Почути таке - те ще випробування.
   - Даш, ти як? - стурбовано поцікавилися через хвилин двадцять, дивлячись на застиглу подругу.
   - Як? Як ви взагалі змогли…, - договорити дівчина не змогла через сльози, що хлинули з очей.
  - Да-аш? - вже запанікувала я.
  - Я…я…пробач, просто від однієї думки, що я могла тебе втратити…і…і ви так довго страждали…я просто…скільки всього…
   - Все добре, - посміхнулась трохи сумно та обійняла дівчину, - вже все добре.
   Минуло ще трохи часу, коли Даша нарешті заспокоїлася. Ми перекусили й вирішили знову проаналізувати минулі події у хронологічному порядку в надії знайти хоч якісь підказки.
   - Щось тут не так…
 - Ти про що? - поцікавився Ян, поглянувши на задумливу подругу.
   - Сам подумай…це ж безглуздо, - пробурмотіла вона, витріщаючись у вікно, - просто…безглуздо.
  - Можна трохи конкретики, - хмикнув хлопець. - Бо вся ця ситуація, якщо добре подумати - безглузда.
   -…вперше Софію збила машина. Банально. На жаль, у наш час не рідкість. Потім - пожежа, знову аварія. І, якщо я не помиляюся, Софії здалося, що це була та сама машина, що й першого разу? Потім отруєння,напад…і так знову, і знову. Ви тільки подумайте - скільки разів вона була в смертельній небезпеці. Це вже зовсім не схоже на випадковість.
   - До чого ти ведеш? - запитав Ян.
  Хоча він, як і я, вже прекрасно зрозумів, що саме хоче сказати Даша. Та нам було страшно про це навіть подумати.
   - Це зовсім не схоже на випадковість…таке відчуття, ніби хтось все це спланував.
  Запала тиша. Слова дівчини закрутились у мене в голові, мов нав’язлива пісня. Я не хотіла в них вірити. Та серцем…серцем знала, що вона права.
   - Я згадав, - прохрипів Ян.
 Ніколи ще не бачила його таким…переповненим гнівом.
 - Ян? - обережно обійняла коханого, якого просто калатало від емоцій, що він намагався стримати.
 - Можливо не все, але я згадав, - прошепотів він, - вони стояли в білому, ніби світло виходило просто з них…було так тепло та спокійно…жінка точно сказала, що «її час ще не настав». А чоловік пояснив, що оскільки смерть була неприродною, то «це - шанс на її порятунок». Питання було тільки в ціні…і чи був готовий я її заплатити.
   Стало страшенно холодно:
   - Отже…моя смерть…
   - Тебе вбили, - видихнув Ян крізь зуби.
  Я опустила голову. Було боляче. Але разом з цим я відчула…полегшення.
   Це не карма. 

   Не фатум.
   Та,аж ніяк, не покарання.
   Це - чиєсь рішення. Чиясь воля - от і все.
  А отже, щоб розірвати це пекельне коло, не треба кидати виклик Всесвіту. Треба лише знайти винного та…змусити його заплатити.
   -...фія! Софа!
 Стурбований голос Яна увірвався в свідомість, змушуючи виринути зі своїх думок.
 - Все добре. Я просто задумалася, - відповіла на питання, яке читалося в його очах.
   Мені не повірили. Від слова зовсім.
  - Непотрібно...тобі не потрібно бути сильною. Якщо тобі важко, то просто скажи це. Якщо хочеться плакати - плач. Якщо злишся - злись. Не треба себе стримувати. Я...
   - Все не так! - перебила коханого. - Усвідомлення, що це не якесь покарання від вищих сил, а лише підступи людини заспокоює мене!
   -?!
   -...це дивно, так?
  - Ні, - видихнув Владико, обіймаючи мене. - Я добре тебе розумію...
   Взявши себе в руки, ми вирішили знову повернутися до нашого розслідування. Але цього разу, приймаючи до відома той факт, що злочинець - звичайна людина.
  - Звісно шкода, що єдине, на що ми можемо зараз спиратися - це ваші спогади, - зітхнула Даша. - Було б чудово переглянути відео з камер чи опитати свідків, але працюємо з тим, що маємо...Давайте ще раз спочатку все гарно проаналізуємо. Все почалося з аварії. Правильно?
  - Так, - здригнувся Ян. - Автомобіль зник з місця злочину. Ми перевірили майже всі камери в місті, але нічого не знайшли. Таке відчуття,що він просто виник із повітря і так само розчинився в ньому...я намагався знайти хоч якісь сліди, та...все було марно. Поліція закрила справу, як нещасний випадок.
   - Що ж, негусто, - зітхнула Даша.
   - Я б так не сказав. Враховуючи наявну інформацію, зараз ми точно можемо сказати, що вбивця довго готувався до…цієї аварії. Він розрахував усе ідеально. В нього була точна інформація про плани Софії. Він вивчив маршрут та знайшов усі сліпі зони, завдяки чому ми не змогли його відстежити.
   -...щось тут не сходиться, - пробурмотіла.
   - Ти про що, маленька?
 - Місце проведення дівич-вечора змінилося буквально за день до...інциденту. Вбивця просто не зміг би так ідеально підготуватися...
   Я шокована застигла від усвідомлення всієї ситуації.
   Чому я взагалі змінила місце проведення свята?
 - Хтось від мого імені відмінив бронювання...Я думала, що це була звичайна помилка...
 - Це була не помилка, - перебив мене Ян. - Бронювання відмінив я, тому що...Емілія хотіла зробити тобі сюрприз...
 У голові хаотично пронеслися спогади,змушуючи серце пропустити удар.
   Не може бути?! 

  Це ж не можливо!!!
 Та, якби мені не хотілося в це вірити, відчуття, що пазл нарешті склався заповнило мене.