9 розділ

   Що ж, хлопець як завжди стримав слово. Вже за годину Даня був у нормі. Магія не інакше.
   Наша чесна компанія знову зібралася у залі. Навіть Матвій з Дашею приєдналися...і всі з нетерпінням дивилися на мене, чекаючи відповідей на свої запитання.
   - З чого б почати? - задумливо пробурмотіла, намагаючись впорядкувати свої думки.
   - Звідки ти знаєш Ангеліну? - з нетерпінням поцікавився Ліхт.
   В принципі, я можу його зрозуміти...та як йому обережно, щоб не дуже сильно шокувати, все пояснити? Не уявляю.
   - Ми працюємо разому«Моменті». Не скажу, що ми дуже близькі, швидше просто гарні знайомі. Але так вийшло, що я знаю про її ситуацію більше, ніж інші…Я не маю права зараз це розповідати, але…яхочу допомогти. Справді.
   Я дістала телефон, розблокувала його й мовчки передала Дані.
   - Хто це? - спитав хлопець, роздивляючись маленьку дівчинку на фото.
   - Аліса, - обережно відповіла, спостерігаючи за його реакцією.
   Зрозуміє чи ні? Дитина на фото його точна копія. Те ж золотисте волосся, голубі очі та ямочки на щоках. Коли я вперше побачила цих двох разом була дуже здивована. Таке відчуття, що хтось просто натиснув «Ctrl + С» «Ctrl + V».
   - Твою ж дивізію, - видихнув Макс, заглядаючи в телефон.
   - Що там? - поцікавився Артем Ян,поглянь.
   - Та що там таке? - вирвала телефон Даша з рук завмерлих хлопців. - ...Ліхт, мої вітання?
   - Це запитання чи ствердження? - нервово всміхнувся Матвій.
   - Все залежить лише від нього, - махнула Дашав бік Дані.
   - Вона моя? - тихо запитав хлопець.
   По його обличчі я не могла точно сказати, що він відчуває цієї миті. Шок точно, а далі не зрозуміло. Відчуття, що йду по дуже тонкій кризі. Крок не туди й трісне.
   - Так.
   - ...скільки їй?
   - Три.
  - Ясно, - видихнув він, різко підскочив, збираючись піти геть.
   Ян з Артемом зреагували блискавично - вхопили його й силоміць повернули на місце.
   - Відпустіть!
   - Ні, ти зараз не в тому стані, щоб кудись іти...Потім ти ще нам подякуєш, - прошипів Артем, намагаючись втримати Даню.
   - Ти більше нічого не хочеш в мене запитати? Тобі не цікаво чому Ангеліна тебе покинула? Чому нічого не сказала про Алісу? - швидко заговорила, щоб його заспокоїти.
   Здається, спрацювало. Даня затих. Принаймні зовні.
   - Ти знаєш?
   - Так...хоча і не так багато, як твої батьки.
  Напевно, сказати це зараз - погана ідея. Та він має знати правду...інакше знову може зробити боляче дорогим людям.
   -...не може бути? - прошепотів, дивлячись на мене з надією.
   Хотілося б мені виправдати ці очікування...але я не могла:
   - Пробач.
 Серце болісно жалося в грудях. На моїх очах хлопець ніби постарів на добрий десяток років...Коли зраджують найближчі люди - це страшенно боляче.
   - Сонь, вони знали, що Ангеліна була вагітна?
   -...ні.
   - Значить, вони не знають про Алісу?
   Як? Як мені сказати хлопцю, що його батьки, коли дізналися про Алісу, особисто підписали їй смертний вирок? Своїй онуці...
   - Все добре? - стурбовано запитала Даша, беручи мене за руку.
   Я з вдячністю їй посміхнулася. Її підтримка додала сил.
  - Вони знають про Алісу, - видихнула та підійшла ближче до Дані, - дізналися майже одразу після її народження...чорт! Я знала, що це буде важко, але...я й справді не хочу розповідати далі.
   - Софа, прошу, - взмолив Ліхт, - я маю знати правду.
  Я гірко посміхнулася. Ненавиджу приносити людям біль...та цього разу повинна.
   Вдих…видих…
 - Аліса народилася раніше зазначеного терміну...занадто рано. В неї серйозні проблеми з серцем. З перших днів ця маленька і неймовірно сильна дівчинка відчайдушно бореться за своє життя. Ангеліна, попри ризики, намагалася зв'язатися з тобою, щоб попросити про допомогу…але в неї нічого не вийшло. Більше того, про це дізналися твої батьки й почали погрожувати їй. Вона блага їх про допомогу та...вони сказали, що якщо зникне цей нікому не потрібний баласт - буде навіть краще...
   Від почутого всі, здається, навіть перестали дихати.
   Я хотіла б хоч якось підтримати Даню, але в голові не було жодної ідеї.
   Що взагалі можна сказати в такій ситуації? Напевне зараз це питання мучило не тільки мене, а й усіх присутніх.
   Прокляття! Це ж, по суті, тільки початок петлі, а вже стільки всього сталося, що здуріти можна…
   - Дякую.
   - Що? - здивувалась.
  - Дякую за те, що розповіла…для мене це дуже багато значить.
  Я бачила по очах - хлопець не брехав. Він був і справді мені вдячний. Від цього стало спокійніше на душі.
   - Ось, це адреса лікарні у якій зараз перебуває Аліса.
   - Ангеліна буде в ярості…Я приніс їй скільки болю…не думаю, що вона буде хоч трохи рада мене бачити, - гірко сказав Даня, беручи в руки заповітний папірець.
  - Помиляєшся, адже саме зараз ти їм потрібен як ніколи.
 - Думаєш? - з майже відчайдушною надією поцікавився Ліхт.
 - Ти й сам можеш в цьому переконатися, - підбадьорливо посміхнулась татусеві.