7 розділ

   Дзвінок у двері змусив винирнути із солодких сновидінь.
   Як же ж не хочеться прокидатися.
   Вчора до пізньої ночі ворочалася та не могла заснути.
   Скільки зараз годин?
   06:23…Протерла очі й ще раз подивилась на телефон…нічого не змінилося.
   Хто взагалі міг прийти в такий час?
   Телефон в руках різко задзвонив, змушуючи злякано підскочити на ліжку.
   Даша?…Невже?
   Швидко побігла до дверей.
   - Вип’ємо? - запитала дівчина, як тільки побачила мене.
   - А…
   - Нічого зараз не запитуй…просто випий зі мною…будь ласка.
   - Звісно, - посміхнулася їй, пропускаючи в квартиру.
   Через деякий час, коли ми вже майже спустошили другу пляшку вина…ну, як ми - скоріше Даша, але зараз не про це, дівчина заявила:
   - Я зійшла з розуму.
   - Чому ти так вирішила? - обережно поцікавилася.
   - Бо іншого пояснення немає. Я повністю і остаточно зійшла з розуму, - буркнула Даша й відвернулась до вікна.
   - Даш, а…
   - Ми переспали, - перебила вона мене.
   Стоп. Що?!
   - …хто ми?
  - Софа, не тупи. Я і той придурок Янгол…хоча, якщо чесно, він виявився не таким вже й поганим…та все одно козел! - Даша стисла келих так, що я за нього злякалась. - Сонь, що мені робити?
   -…
   - Соня? Ау? Ти мене чуєш?
  - Я думаю, - прошепотіла, намагаючись зібрати думки докупи.
   Даючи поради хлопцеві я звісно надіялася на те, що їх стосунки цього разу будуть розвиватися швидше, але…такого ефекту точно не очікувала.
   - Даш…а в чому, власне, проблема?
  - Софа, ти знущаєшся? Я ПЕРЕСПАЛА З МАТВІЄМ. Хай йому грець! Ти реально не розумієш в чому проблема?
   - І що?
 Даша приклала долоню мені до лоба та пробурмотіла:
   - Дивно…температури немає.
  - Я серйозно. Ну, переспала ти з ним і що з того? Особливо якщо врахувати те, що ви явно подобаєтесь один одному.
   - Все, я йду викликати швидку…божевілля, здається, заразне.
   - Да-аш, - докірливо протягнула.
 - Що? Він мені? Серйозно? Цей самозакоханий павлін?! Він же міняє своїх подружок частіше, ніж спідню білизну…Це навіть не смішно! - розпалювалась вона, - я не така дурна, щоб закохуватися в хлопця, який не зустрічався з дівчиною довше трьох днів…і то через те, що вона була ще тою дурою та не одразу зрозуміла, що її кинули.
   - Тоді чому ти з ним переспала?
  - Я…я не знаю, - важко видихнула подруга, - чесно, просто не знаю.
 - Знаєш. Просто не хочеш визнавати…Я думаю - краще ризикнути та обпектися, ніж усе життя шкодувати про те, чого не зробила. Він тобі не байдужий…і ти йому також.
   - Чому ти взагалі вирішила, що я йому подобаюсь? - пробурмотіла вона, опустивши очі.
   Я посміхнулась і поцікавилась:
  - Тобто те, що Матвій тобі подобається ти вже не заперечуєш?
   - Ти просто нестерпна, - зашарілася дівчина.
  - Як же приємно бачити саме таку Дашу. Без усіх її захисних колючок. Тендітну. Щиру.
   Що тоді, що тепер - вона стає такою тільки завдяки Янголу. Ці двоє справді люблять один одного, причому доволі давно. Тільки дівчина ще не знає про це, а хлопець - дізнався буквально на днях, і то випадково.
   Доля - цікава штука.
  Коли Даші було 16 у неї почалися проблеми у сім’ї. Матір кинула все та втекла за кордон з молодим коханцем, а батько одразу привів додому нову жінку з дитиною…його дитиною. Це все стало страшним ударом для дівчини й вона закрилася в собі…можна навіть сказати зламалася.
 Та в мить, коли, здавалося, що надії вже немає, звичайна випадковість стала порятунком для двох поранених душ, і початком чогось прекрасного. Один неправильно набраний номер зміг назавжди перевернути з ніг на голову життя Даші та Матвія.
 Але щастя тривало недовго. В один момент Янгол просто зник. Даша важко це перенесла, та все ж змогла жити далі…правда закривши своє серце на замок.
 Почувши цю історію в перше я, м’яко кажучи, розізлилась на хлопця. Але ось вам цікавий факт: одна й та сама історія може звучати зовсім по-іншому. Все залежить від того - хто її розповідає.
   - Со-о-онь? - жалібний погляд подруги змусив мене засміятися.
   Захотілося ще трішки її подражнити:
 - То тобі цікаво, чому я так впевнена, що ти подобаєшся своєму принцу?
   - Софа, я тебе люблю…чесно. Але якщо ти зараз не заговориш, то…на наступну сімейну вечерю підеш зі мною.
   - Вау, жорстоко…Добре. Насправді все дуже просто, адже тільки сліпий не помітить яким поглядом на тебе дивиться Матвій…а на зір я ніколи не скаржилась.
   Принаймні зараз. Всі попередні рази я, як і Даша, цього взагалі не помічала. Через що хлопець доволі довго мучився, щоб завоювати довіру дівчини. Соромно визнати, але я також вставляла палки йому в колеса…Треба потім буде перепросити.
   - І яким же саме поглядом він на мене дивиться ? - хмикнула Даша, намагаючись подавити усмішку, яка так і норовила розповзтися на обличчі.
   - Ніби дивиться на самий дорогоцінний скарб.
  -…мені час іти, - підскочила вона та швидко почала збиратися.
  - Ем-м-м, Даш, а ти куди зібралась в такому стані? - запитала, дивлячись як дівчина намагається взути свої ботильйони, та через порушену координацію в неї це зовсім не виходить.
   - До Матвія.
   - Зараз? Може краще трохи проспатись, а…
  - Ні! Або зараз, або ніколи! - відрізала подруга, не давши мені договорити.
 -…дай мені 10 хвилин, - зітхнула та поспішила вдягнутись.
  Не можу відпустити її саму, а переконати залишитись точно не вийде.