6 розділ

   За вихідні я змогла впорядкувати свої думки та спогади, а ще - склала приблизний план дій…хоча це й планом назвати важко.  
   По-перше, треба закохати в себе Владико. Завдання із зірочкою. Раніше хлопець завжди сам мене знаходив і «завойовував», а зараз ця місія лягла на мої плечі. Удачі мені з цим. 
 По-друге, знайти більше інформації про знак нескінченності на моєму зап’ясті. 
 По-третє, розв'язувати проблеми в міру їх надходження…ось, власне, і весь мій план. 
     Звісно, є ще багато нюансів, які треба врахувати, та спочатку - завоюємо серце принца. 
   - Мені вже страшно. Що ти знову задумала? 
 - Я? Нічого, - невинно посміхнулася Даші, яка з підозрою мене розглядала. 
   Мабуть, ця посмішка була надто невинною, бо погляд дівчини став ще більш настороженим. Тож я швидко перевела тему: 
   - До речі, сьогодні якесь свято? Виглядаєш просто неймовірно. 
   Подруга й справді виглядала казково. Її довге чорне волосся було зібране в замислувату косу, прикрашену невеликими перлами, яка зараз лежала на правому плечі. Легкий макіяж підкреслював карі, майже чорні очі, вилиці та пухкі червоні губи, додаючи образу загадковості. Костюм-трійка, що складався з короткого білого топа, приталених штанів і вільного піджака насиченого синього кольору, змушував людей обертатися їй услід.

   - …чення.
   - Що?
   - Сьогодні в мене побачення, - крізь зуби промовила Даша.
   - …мачуха? - обережно поцікавилася.
   - Так. Ця стара карга знову взялася за своє. Вона спить та бачить, як витурює мене із сім’ї, а місце спадкоємиці займає її люба доця…Чортова відьма! Даю слово, вона ще про це пошкодує!
   Побачивши бойовий настрій подруги, я не втрималася:
   - Хто сьогоднішня жертва?
   - Єдина жертва тут - я, а цей ненормальний сам підписав собі вирок…а ось і він…як же ж хочеться стерти цю дурнувату посмішку чимось важким.
   Ми з Дашею якраз обідали перед наступними парами в кафетерії нашого університету, аце означає тільки одне - її сьогоднішній партнер, як і ми, є студентом. Що ж, це доволі непогано. Особливо якщо врахувати, що всі попередні кандидати були вдвічі, а інколи й втричі старші від неї. Повернула голову і застигла…Ян.
   У ту саму мить, здається, стихли всі розмови - погляди присутніх звернулися до компанії, що щойно зайшла в кафетерій. П’ятеро принців нашої альма-матер: Владико, Гордієнко, Ліхт, Мельник та Янгол. Всі як на підбір: красиві, розумні, багаті й надзвичайно популярні.
   - І хто з них? - хрипло запитала в подруги, відірвавши погляд від коханого.
   Хотілося зірватися з місця та негайно побігти до хлопця. Обійняти. Сказати, як сильно його кохаю…хотілося…зараза!
   Як він взагалі тримав себе в руках увесь цей час?
   - Янголятко, - прошипіла дівчина у відповідь.- Сьогодні я добряче проріджу його крильця…стоп! Тільки не кажи, що вони йдуть до нас.
   - Доброго дня, дами. Ви ж не проти якщо ми приєднаємося? - запитав, судячи зі злого обличчя Даші, майбутній труп.
   - Ми пр…
   - Ось і чудово. Хлопці, падайте, - перебив Янгол подругу і вмостився біля мене.
   Решта компанії послідувала його прикладу. Може, я й поспівчувала б цьому смертнику…але не зараз. Серце застигло в грудях, не в змозі зробити наступний удар. Усі сили йшли на те, щоб тримати себе в руках. Ян сів просто напроти мене. Він був так близько…і водночас так далеко.
   - Про що розмовляли? -поцікавився Матвій…у мене?
  - Повір, тобі краще не знати, - відповіла, перевівши на нього погляд.
 Янгол Матвій Ігорьович був доволі симпатичним хлопцем. Високий шатен з сірими, як грозове небо, очима. В минулому ми досить непогано ладнали. Кілька разів навіть ставали справжніми друзями.
 - Це моя дівчинка, - з гордістю промовила Даша і додала: - Іноді твій жахливий характер реально дуже допомагає.
   Я закотила очі та важко зітхнула:
   - Угу…та до тебе мені ще рости й рости.
   - Язва.
   - Я знаю!
   - Це був не комплімент, - хмикнула подруга.
   - Як для кого, - усміхнулася.
   - І за що я взагалі тебе люблю?
 - Тому що я знаю, як зробити тобі приємно, - підморгнула їй.
  Почувши мою відповідь хлопці спочатку шоковано застигли (Артем взагалі вдавився кавою), а потім почали переводити погляд з мене на Дашу.
   - Матвій, не засмучуйся, але, здається, в тебе немає ані шансу, - поплескав друга по плечу Гордій.
  - Янголятко моє, прислухайся до Артема і просто зникни з моїх очей, - ніжно промовила Дар’я.
   - Не можу, лисонька моя, - не менш ніжно промовив хлопець, - в мене, як і в тебе, просто немає вибору.
 - Ви так підходите один одному, - посміхнувся Максим.
   Дарма.
 - Ауч, це, взагалі-то, боляче, - прошипів Мельник, потираючи коліно, по якому зарядила Даша.
 - Не засмучуйся, - заспокоїла його, - це все одно краще, ніж отримати стаканом в лоб.
 Всі дружно поглянули на стакан зі соком в руках дівчини.
   - Не таке вже я й чудовисько, - пробурмотіла вона.
  - Угу, скажи це кандидату у твої чоловіки номер сім, здається. Три шви й струс мозку. І це ще йому пощастило, що кава була вже холодна.
  - Цей дурний старикашка самвинен.Не потрібно було розпускати руки.
  - Ви зараз про що? - нахмурився Матвій.
  - А…
 - Данечка, ось ти де, а я тебе весь час шукала. Не проти, якщо я також приєднаюся до вас? - влізлав нашу розмову, якщо не помиляюся, нинішня пасія Ліхта. І, не чекаючи відповіді, вмостилася до нього на коліна.
  Хлопці точно не були раді такому поповненню. Як і ми з Дашею. Мені це, мабуть, не сподобалось найбільше. Захотілося гарненько врізати Дані. Аліса з Ангеліною зараз його так потребують, а цей…ця редиска, щоб його, сидить тут й зажимається з цим стервом. І плювати, що він ще не знає проте, що став батьком неймовірно чарівної принцеси…яка просто зараз бореться за своє життя.
 - Каріночка, радість моя, тебе не вчили, що неввічливо влізати в чужі розмови? - роздратовано поцікавився Матвій.
 - Але я скучила за своїм тигреням, - жалібно протягнула дівчина та закотила губу.
  - Софа, забираймося звідси, а то ще трохи й мене вирве.
   - Розумію, - підтримала подругу.
  Швидко підвелася та рушила за дівчиною, але, не зробивши й кількох кроків, повернулася назад:
  - Ледве не забула. В Даші алергія на морепродукти, вона ненавидить троянди і найголовніше - у жодному разі не запитуй в неї про сім’ю на вашому побаченні.
 Не чекаючи реакції на сказане, розвернулася й поспішила за Дашею, доки вона не помітила, що я відстала.
  Якщо дівчина дізнається, що я намагаюся її звести з Янголом - точно розізлиться. Але, проживши «сім життів», впевнена на сто відсотків: єдиною людиною, яка її любила, незважаючи ні на що, був саме Матвій. Хоча через гордість вони й не раз робили одне одному боляче, та тільки з ним Даша була справді щасливою.
   - Чому так довго?
  У відповідь я лише знизала плечима й посміхнулася.