5 розділ

   Я досі не розумію, що тоді сталося. Подорож у часі? Реінкарнація? Чи, можливо, взагалі щось зовсім інше? Та хіба це має значення - головне, що нам дали другий шанс. От тільки була одна проблемка: я зовсім нічого не пам'ятала про своє, скажімо так, попереднє життя. Зате пам'ятав Ян. Тепер, коли до мене повернулися всі спогади, я в цьому впевнена.
   Тай цього разу в нас не вийшов хепі-енд.
   Ні, все починалося просто чудово. Замість удару м'ячем у лоб я отримала пропозицію, яка поставила весь університет на вуха: принц нашої альма-матер запропонував мені зустрічатися. Мені?! Ви тільки уявіть мій шок. Якщо чесно, в ту мить я реально засумнівалася в психічному здоров'ї хлопця. Але Ян завжди отримує те, що хоче. Ця людина просто не вміє здаватися. І дуже скоро ми з Владико знову були разом.
   Це був прекрасний час. Ми навіть встигли одружитися…але щастя було недовгим. Через два дні після весілля в нашому будинку почалася пожежа. Ян зміг витягнути мене, але сам...сам вибратися так і не зумів.
   Тоді я вперше зрозуміла,що означає втратити кохану людину, але, на жаль, не востаннє.
   Було ще «третє життя». Знову аварія, здається, навіть машина була та сама, що й вперше. Але цього разу Ян встиг мене врятувати...щоправда, ціна виявилася занадто високою. Принаймні для мене.
   Це повторювалося ще тричі...ще три рази хлопець рятував мене ціною власного життя. І я знову прокидалася від різкого звуку будильника, знову нічого не пам'ятала, закохувалася…і знову приносила йому лише страждання, біль та смерть.
   Я думала, що нам дали ще один шанс на щасливий кінець, але це більше нагадувало пекло. Кожне прожите «життя» потроху руйнувало мене - хоча я цього однаково не усвідомлювала.
   Уявити не можу, як Ян зміг витримати стільки болі самотужки й не зламатися...В голові промайнули спогади останнього –«сьомого життя»...момент, коли він своїми руками всадив собі ніж у серце...Не зламатися? Серйозно?! Це навіть не смішно!!!
  Благаю, якщо хоч хтось мене чує, нехай все це припиниться…прошу…але…але якщо все це має повторюватися вічно, то нехай я буду нести весь цей біль. Заберіть його спогади. Я більше не можу бачити, як він страждає через мене...прошу...хто-небудь...я зроблю все...тільки благаю врятуйте його...
                                                ***
   Різкий звук будильника змусив мене підскочити на ліжку. Декілька хвилин не могла зрозуміти ні де я знаходжуся, ні хто я взагалі така. Перед очима досі стояло закривавлене тіло хлопця.
   Я знову повернулася?!
 Різко вхопивши телефон тремтячою рукою, натиснула на дисплей...і видихнула з полегшенням, коли побачила такі заповітні цифри: 1 травня 2021 року.
  - Я й справді повернулася, - тихо прошепотіла, не вірячи власному щастю.
 Не просто повернулася. Цього разу я все пам'ятаю...серце, здається, розривається від суперечливих почуттів. Щастя, відчай, біль, страх, передчуття - все змішалося, не даючи тверезо мислити. Сльози полилися з очей.
   «Зараз буде істерика», - це остання зв'язана думка в моїй голові. Далі я ридала, як маленька дівчинка, просто не в силах заспокоїтись.
   Мені знадобилося чимало часу, щоб прийти до тями та взяти себе в руки.
   Дзвінок у двері змусив мене застигнути. Невже…Ян?
   «Можливо, цього разу спогади були не лише в мене, а й у нього…ніхто ж ніколи не казав, що пам’ятати має тільки один із нас», - ця думка одночасно викликала і радість, і тривогу.
   Я справді не хотіла, щоб Ян пам’ятав весь той жах, що ми пережили та знову страждав. Але водночас…надіялась, що цього разу ми будемо боротись разом.
   Глибокий вдих…видих…
  - Софа, ти там жива? Якщо зараз же не відкриєш ці кляті двері - клянусь, я їх виламаю! - пролунав стурбований голос…Даші.
   «Не Ян», - гірко посміхнулася.
   - Нарешті, я дум…, - побачивши мене, дівчина різко замовкла.
   - Все так жахливо?
   -…угу. Зомбі нервово курять осторонь. Чесно, своїм виглядом ти точно присоромила б не одного упиря.
   - Все настільки погано?
   Даша нічого не відповіла, просто взяла мене за руку й повела до дзеркала.
 - Воу, - шоковано застигла, розглядаючи своє відображення.
 Сплутане ще від сну волосся, синці під очима, набрякле від сліз обличчя, додайте до цього блідий, зараз місцями зелений, колір шкіри і вийде…дещо, що й людиною назвати важко. Якщо побачити таке серед ночі, то можна легко стати заїкою. Назавжди.
   - Ось і я про це…Сонь,що сталося?
   -…кошмар.
   - Що?
   - Мені наснився просто жахливий сон.
   Даші моя відповідь категорично не сподобалась, але допитуватися далі вона не стала. За що я їй була щиро вдячна.
   - Добре. Сон - так сон. Та якщо захочеш поговорити, то ти знаєш, де мене знайти.
   - Угу.
   - Ти снідала?...Хоча в кого я запитую і так ясно, що ні. Ось що ми зробимо: ти йдеш у ванну та приводиш себе в людський вигляд, бо без сліз дивитися неможливо, а я - замовлю нам щось смачненьке. Як тобі план?
   - Мені подобається, - вдячно посміхнулась.
   Гарячий душ допоміг зібратися з силами і повністю прийти до тями. Навіть стало трохи соромно за ранкову істерику. А смачний, ситний обід зарядив енергією та підняв настрій з позначки «життя – біль» до «щоб не сталося - впораємося». Я не збираюсь більше плакати. Принаймні до того часу, доки не зруйную цю кляту петлю…
 Легко сказати – «зруйную», але як це зробити уявлення не маю. З чого взагалі почати? В голові - жодної ідеї.
   Ну і нехай. Просто, як завжди, буду викладатися на повну та розв'язувати проблеми в міру їх надходження.
   - Що? - поцікавилась у подруги, помітивши, що вона дивиться на мене з посмішкою.
   - Нічого. Просто рада, що ти знову стала собою…До речі, коли ти встигла зробити собі татуювання?
   - …ти зараз про що? - здивувалась.
  - Про ось це, - Даша взяла мою руку, розвернула її долонею доверху та тикнула пальцем в…невеличке татуювання на зап’ясті, - це ж тимчасове?
  - Напевно, - пробурмотіла, шоковано розглядаючи знак нескінченності на своїй руці.
   Звідки воно взялося? Я точно пам’ятаю, що раніше його в мене не було…невже…можливо це відповідь на мою молитву? Знак того, що цю порочну петлю просто не можливо зруйнувати, що ми маємо страждати так вічно…
   Ні!
 Треба негайно позбутися цих дурних і непотрібних думок. Я не збираюсь здаватися. Навіть, якщо весь світ буде проти мене - впораюся, чого б це мені не коштувало.
  - Нескінченність, значить…доволі символічно та гарно. Тобі личить, - посміхнулась дівчина та додала, змушуючи моє серце пропустити удар: - Іnfinity
*(англійська), Örökkévalóság *(норвежська), अनंतकाल, Sonsuzl…
   - Що ти сказала останнє? - нервово перебила Дашу, не давши їй договорити.
   - Sonsuzluk*(турецька)?
   - Ні, перед цим.
   - अनंतकाल?
   Це воно!
 Саме це сказала мені Смерть перед першим переродженням. Серце почало шалено калатати в грудях.
   Невже я так швидко знайшла першу підказку?
 - Що означає це слово? Яка це мова...хоча ні, спочатку скажи - звідки ти взагалі його знає? - емоційно почала розпитувати подругу.
   - Со-онь?
   - Просто дай відповідь на мої запитання…будь ласка, для мене це справді важливо.
  - Добре, - зітхнула Даша. - Пам’ятаєш, я взимку їздила у відрядження з батьком?
   - Угу.
  - У справах ми відвідали чимало країн тоді, у тому числі й Індію. Монах, що проводив екскурсію в місцевому храмі, розказав доволі багато про їхні вірування. В тому числі про знак, що знаходиться в тебе на зап’ясті. В різних мовах його називають по-різному: знак нескінченності, Іnfinity, Örökkévalóság, अनंतकाल і так далі. Останній варіант це - хідні. Мова поширена саме в Індії. Існує версія, що цей знак виник саме там. Люди вірять, що він символізує невпинний процес переродження - реінкарнацію.
 - Невпинний процес переродження? - гірко посміхнулась.
  - Так. Але дехто вважає, що в нього є ще інше значення.
   - Інше? - з надією перепитала.
 - Хоча цей варіант інтерпретації й не такий популярний як попередній, але все ж має місце бути. Вважається, що цей символ означає зовсім не вічність, а об’єднання двох природних основ - початку і кінця. Іншими словами, петля замикається тільки тоді, коли повторюється мить її утворення.
 - Значить «мить утворення»? - задумливо пробурмотіла.
   Треба подумати. Коли саме утворилась ця петля? Хоча…кого я обманюю? Мені й так відомо з чого все почалося.
   Значить, щоб петля нарешті замкнулася я знову маю померти?
   Що ж, в цьому щось є…Все має закінчитися там, де почалося. Питання в іншому: що буде далі? Я помру…чи зможу переродитись в останній раз? Якщо все-таки перший варіант, тоді який сенс в усьому, що ми пережили до цього, у всіх наших з Яном стражданнях?
 І взагалі…чому саме він пам’ятав усі наші переродження, якщо все почалось з моєї смерті? Чому взагалі з’явилась ця петля?
   І так далі, і тому подібне…здається, хоча я й знайшла відповіді на декілька запитань, та їх точно не стало менше. Скоріше навпаки.
   Таке відчуття, що голова зараз вибухне.
 - Сонце, все добре? Може краще в лікарню? - стривожено запитала Даша, побачивши як я зморщилась від головного болю.
   - Не потрібно, я в…
   - Навіть не думай казати, що ти впорядку!
   - …ти права. Я зовсім не в порядку…Я так втомилась. Останнім часом скільки всього навалилось, що просто не передихнути. А ще цей кошмар…але за ці вихідні я відпочину і вже в понеділок буду як огірочок, - побачивши скептичний погляд дівчини, додала: - Обіцяю.
   - Ти ж розумієш, що якщо ТИ прийдеш в понеділок на навчання у такому ж жахливому стані, як сьогодні, то Я - особисто тебе доб’ю…щоб дарма не мучилась, - лагідно мовила Даша.
   Занадто лагідно. А це означає тільки одне: подруга не жартує. Мені буде реально не солодко, якщо порушу свою обіцянку.