Розділ 13. Рожева фея

Прийшовши до тями, я дізналася, що мене знайшли в саду під ранок. При цьому жодних поранень на тілі, лише розірвана на плечі тканина сукні. Що дивно — чітко пам'ятаю, як пазурі гарпії вп'ялися в моє тіло. Можливо, мені здалося?

Але думкам про те, як це дивно, місця в моїй голові просто не залишилося. Тому що мене мучило розуміння: Вільяма викрали! Справді викрали. А головне — забрали невідомо куди. Що найгірше, я чудово знала, що з ним у тому «невідомо куди» збираються робити.

До того ж Альфред явно поставився з недовірою до моїх слів, коли я переказувала йому те, що сталося в саду. І не здивуюсь якщо вирішив, ніби я була заодно з викрадачами. Так, чого мені зараз точно не вистачало, так це щоб мене ще й замкнули в якійсь темниці!

Хоча навіть якщо замкнуть, що це змінить? Без різниці, на волі я, або десь у темряві. Адже я все одно не знаю, куди йти і що робити, не маю можливості хоч якось вплинути на ситуацію. І від цього безсилля хотілося кричати.

Втім, поки мене нікуди не замикали, при цьому з розпитуваннями було покінчено. Тож поки Альфред кидався туди-сюди, я вирушила на прогулянку у вечірній сад. До того місця, де на нас менше доби тому напали гарпії. Неначе сподівалася, що спрацює якась магія, і вищі сили підкинуть мені відповіді.

Повільно походжаючи доріжкою, я розглядала трояндові кущі, залиті блідим місячним світлом. І саме у той момент, коли збиралася сумно заплакати, згадуючи дотики рук Вільяма… перечепилася на рівному місці та нервово закашлялася!

За поворотом доріжки, оточена трояндовими кущами, на лавці сиділа вона: та сама вродлива служниця, яка розповіла мені того дня про прокляття, накладене на лорда Найта королевою фей. Ось тільки сьогодні на ній була не форма служниць цього маєтку. Ні, вона була одягнена в красиву синю сукню, що витончено підкреслювала кожен вигин її стрункого тіла. Волосся кольору гранатового соку було зібрано у вишукану зачіску, а яскраві пурпурові очі, підкреслені легким макіяжем, з цікавістю дивилися на мене.

— Доброго вечора, Міно, — ласкаво сказала дівчина, підійшовши ближче до мене. Вона рухалася, дивилася, говорила таким голосом, ніби не з цього світу. І я не могла відірвати від неї погляду, наче зачарована. — Знаєш, я ж дуже сумувала за тобою всі ці роки, — прошепотів її голос у той момент, коли вона дбайливо обняла мої плечі.

Я затремтіла. І відчула, що неконтрольовані сльози набігають на очі.

— Мамо… — тільки й удалося видавити мені крізь клубок у горлі.

Зараз, цієї хвилини, жодних сумнівів не було. Я просто відчувала це, начебто моє тіло визнавало свою частину.

— Мені дуже шкода, що я повинна була зникнути і залишити тебе, — тихо промовив її голос, випереджаючи питання, яке крутилося на язиці, але ніяк не могло бути вимовлене через той самий клубок в горлі. — На жаль я маю чимало ворогів, які майже вирахували мене в той період, коли я інкогніто жила серед людей. І якби я тоді залишилася, мене б вистежили. А разом зі мною знайшли тебе. Тому довелося зникнути, залишивши тебе на вітчима. Ти ж пам'ятаєш, тоді він був зовсім іншою людиною і щиро дбав про мою дитину від іншого чоловіка, яку я народила ще до нашої з ним зустрічі. Я навіть подумати не могла, що йому спаде на думку насильно видавати тебе заміж, ще й за якогось старого пердуна. Ну а коли мені стало відомо про твої заручини, і я вирішила втрутитися, ти на той час уже й сама впоралася, втікши з дому, — тепло посміхнулася мама, витираючи мої сльози. — А далі я, скориставшись своїми зв'язками, дізналася, як ти тепер виглядаєш, знайшла тебе і трохи постаралася, щоб ти зрештою влаштувалася на роботу в цей маєток.

— Але чому саме сюди? І… мамо… чому ти така молода?

— Тому що та, кого твій вітчим знав як Б'янку Лайм, насправді Картабелла Форест, королева фей, яка ходить по цій землі вже п'яте тисячоліття, — підморгнула вона, відразу вганяючи мене в глибокий шок. А потім, ніби бажаючи добити, додала: — І так, це саме я наклала тоді те закляття на Вінсента Найта, який у ті дні був ще немовлям.

— Що?

— Так-так, розумію, таке складно прийняти, — пустотливо засміялась мама. — Власне, звідси і твоя сила, яка почала прокльовуватися якийсь час тому. А ще ти, як напівфея, починаючи з двадцятого року свого життя, будеш дуже повільно старіти, тож проживеш кілька століть.

— Але чому? — нарешті зуміла промовити я.

— Що чому?

— Чому ти підлаштувала все так, щоб я влаштувалась на роботу саме в цей маєток?

— Ах так, зовсім з голови вилетіло! — знову захихотіла фея. — Справа в тому, що по-перше, тут твій тато дворецьким працює...

— Альфред? Тобто ти хочеш сказати, що Альфред насправді мій батько? — Задихаючись, закричала я.

— По-друге, — продовжувала фея, не зважаючи на мій афіг. — …Коли я накладала те закляття на маленького Вільяма Найта, спрацював відкат.

— Відкат?

— Ну так. Я можу накладати деякі шкідливі заклинання, звичайно. Але ось на відміну від чорних магів (які укладають договір з чорними силами, що приймають всі відкати на себе, щоб вже після смерті «виставити рахунок» своєму клієнтові), я повинна потім огрести за ці заклинання. І відкатом чарів, що я тоді наклала на Вільяма, стала зміна ниток долі. В результаті якого моя наступна дочка народилася б із зв'язком душ із цією людиною, тобто фактично вона стала б його справжнім коханням. Тим самим, яке впізнаєш з першого погляду, до якого тебе тягне з непереборною силою, і заради якого ти готовий на все. Спочатку я сподівалася, що мій вік довше людського буде, і цей хлопець помре раніше, ніж я обзаведуся новою дитиною. Але доля виявилася хитрим стервом і Вільям Найт виріс могутнім магом, молодість якого істотно продовжувала чарівна сила. А в мене одного дня, через підступи тієї ж долі, злетіло протизаплідне заклинання, і я завагітніла від чоловіка, з яким у мене тоді був роман. В результаті ти народилася перш ніж Вільям Найт постарів і помер. Зв'язок між вами я побачила відразу, тож лишилося тільки змиритися. Ну і радіти з того, що той хлопець виріс не найгіршою людиною, а завдяки моєму закляттю ніколи не стане таким же кобелиною, як і його татко, — закінчила мама, сердито пирхнувши.