Розділ 11. Наречена мага

Коли про наші з Вільямом заручини було оголошено офіційно, одна річ не викликала в мене жодних сумнівів: емоції на обличчі Мірабель та її бажання придушити мене голими руками, розрізати на шматочки та піти цим м'ясом голодних котиків годувати. І мої очікування ця особа більш ніж виправдала!

Перетнулися ми з нею наступного дня після того, як лорд Найт улагодив усі питання з моїм вітчимом, і я саме прямувала до виходу з маєтку, щоб до весілля повернутися до батьківського дому. І нехай вона так нічого мені й не сказала, але її погляд був промовистішим за тисячу слів… як мінімум половина з яких була б недрукованими.

Ех, знала б вона, що поки що у мене не так багато приводів для тріумфу, як їй здається… Хоча я, звичайно ж, старанно працюватиму над тим, щоб цей маленький недолік виправити.

Як би там не було, моя гра в служницю під прикриттям добігла кінця. Згідно з офіційною легендою, яку Вільям впарив моєму вітчиму, великий і загадковий маг втратив голову від юної покоївки, що прийшла до нього на роботу. І вже збирався, наплювавши на завіти предків, одружитися з простолюдинкою… аж раптом дізнався справжню особистість дівчини, що полонила його серце. Після чого, обісравшись з радості, відразу ж побіг до її вітчима, просити про те, щоб той переглянув своє рішення видати падчерку за лорда Забінаєва, і дозволити закоханим здобути щастя (а прохання, звісно, підкріпив кругленькою сумою). На що зворушений «татусь» просто не зміг відмовити, і рахуючи зі сльозами на очах відвалене йому золото, радісно вигукнув: «Діти мої, я вас благословляю!».

Після цього я, як пристойна дівчина, мала повернутися додому і просидіти там до самого весілля. До якого Вільям, до речі, почав готуватися в прискореному режимі, бажаючи якнайшвидше перестати представляти інтерес для відьми-гарпії.

Ніхто з нас, звичайно ж, не сумнівався, що ця сама гарпія, щойно пронюхавши про весілля лорда, зробить усе, щоб завадити церемонії, а головне — першій шлюбній ночі. Тож планувалося провернути все, по-перше, швидко, по-друге «у вузькому сімейному колі», щоб легше було тримати все під контролем.

На щастя, плаття для нареченої вже давно було готове і чекало свого часу в батьковому домі. І те, що наречений помінявся, анітрохи не стало приводом і цю сукню поміняти — яка, в принципі, різниця? Головне наречена, а за кого вона там виходить заміж, це вже деталі.

Ті кілька днів перед церемонією тяглися повільно і похмуро, наче клей на гнойовій купі. Ще трохи, і я напевно б заволала від нетерпіння! Але на моє щастя, несподівано нарешті таки настав той самий заповітний ранок, коли в мою спальню завалилася зграйка покоївок, які почали збирати мене для походу в храм.

Своєю весільною сукнею та прикрасами я, зі зрозумілих причин, перед втечею не цікавилася. А потім, повернувшись додому, була настільки розгублена через те, що якось забула дізнатися, що там та як. Тому тепер, дивлячись у дзеркало, нервово гигикала від розуміння того, що схожа на чортову полуничну зефірку! Пишна сукня, основа якої була білою, виявилася пофарбованою градієнтами і декоративними елементами ніжно-рожевого кольору, що подекуди набував досить яскравих відтінків. Рожевими були і камінці в прикрасах. Ну і звичайно ж у зачіску мені натикали шпильок з рожевими камінчиками, квіточками та іншими фентифлюшками, завдяки яким мене тепер можна було сміливо виставляти на вітрину кондитерської крамнички.

Заплющивши очі, я напружено порахувала до десяти, дозволила покоївкам застебнути на собі білі туфельки з рожевим помпончиками, взяла в руки рожевий букетик і попрямувала до виходу з маєтку, де на мене вже чекала біла весільна карета… прикрашена рожевими стрічками та квітами.

Ну, принаймні до моєї нинішньої зовнішності цей колір пасував більше, ніж до старого волосся та відтінку шкіри. Втіха, звичайно, паршивенька, але на безриб'ї і рак риба!

Хоча по правді, всі невдоволення, обурення та інші пирхання сердитого їжачка відійшли на сотий план, коли почалася вона: наша з Вільямом весільна церемонія. Пройшовши у своїй «зефірній» сукні червоною килимовою доріжкою храму, посипаною пелюстками білих троянд, я опинилася поруч із ним, моїм нареченим, одягненим у строгий чорний костюм і з незмінним ціпком в руці. Спокійний, зосереджений, він не зводив з мене погляду, і я бачила, що в цьому погляді ні на мить не згасають жадібність, пристрасть та бажання, переплетені із захопленням та благоговійним трепетом.

Зізнаюся, починаючи з того моменту, як жрець пов'язав наші руки шовковою стрічкою, я вже більше ні на що не звертала уваги. Весь обряд ніби змазався, обертаючись на суцільний солодкий туман, крізь який мені вдалося лише в потрібний момент сказати: «Згодна!». А потім, танучи як морозиво в тропіках на розпеченому камені, я розчинилася в обіймах Вільяма, відчуваючи як мене поглинає його поцілунок.

Коли маг відсторонився від мене, туман так і не відпустив мою свідомість. Ні коли я покидала разом з ним храм, відчуваючи на своєму пальці обручку. Ні після прибуття в елітний ресторан, де в невеликій кімнаті для приватних урочистостей відбувалося святкування. Ні навіть коли покоївки, після повернення в маєток, допомогли колишній колезі зняти пишну сукню, щоб після ванної перевдягнути в нічну сорочку та рожевий халатик, прикрашений пушком.

Отямилася я трохи пізніше. Кілька хвилин по тому. Коли лорд Найт, увійшовши до кімнати, завмер, дивлячись прямо на мене.

— Отже, у нас попереду ціла ніч, — промовив Вільям, замикаючи за собою двері. — Чим займемося?