Розділ 7. Прокляття

— Що ви сказали? — видихнула я із сумішшю шоку та обурення.

— Звільніться. Сьогодні ж, — випалив Альфред, суворо дивлячись на мене.

— Чому я маю звільнятися?

— Це буде найкращим способом довести, що ваші слова були правдою, ви справді нічого не знаєте і ніхто вас до лорда Найта не підсилав із якоюсь темною метою.

— Залишіть свої хворі фантазії при собі! — пирхнула я, схрестивши руки на грудях. — Як я розумію, пропозиція (саме ПРОПОЗИЦІЯ) мені звільниться — це не більше ніж ваше особисте прохання, так? Від лорда Найта прямого наказу про звільнення не було? Більше того… судячи з того, що ви мене про це саме ПРОСИТЕ, а не просто ставите перед фактом, що я звільнена… швидше за все, звільняти мене лорд Найт заборонив, правда? І тому вам залишається лише просити, щоб я звільнилася сама.

— І що з того, нахабне дівчисько? — кинув дворецький. — Усім буде краще, якщо ти справді назавжди покинеш цей маєток. В чому проблема?

— У тому, що мені потрібна ця робота, піти більше нікуди, і мені тут просто подобається.

А ще я по самі баклажани закохалася в господаря маєтку! Але цього вголос перед Альфредом краще, мабуть, не вимовляти.

— Тоді знайдіть іншу роботу, і нехай вам просто подобається вже там, — випалив дворецький.

— Якщо це все, що ви хотіли мені сказати, то вибачте, але я маю ще нарізати квітів у саду для парочки кімнат, — заявила я, гордо задерши носа. — Дякую за бесіду, всього найкращого.

Задираючи носа анітрохи не менше, я покинула кімнату, попередньо перечепившись об пуф, і попрямувала до квітучого саду. Де спритно орудуючи гострими ножицями, почала зрізати квіти для майбутніх букетів. Кожну із яких, ретельно відбираючи, складала в кошик.

— Якщо не складно, залиш для мене, будь ласка, он ту зелену троянду, вона конче потрібна для букета, який я маю зробити, — несподівано прозвучав приємний жіночий голос, що трохи нагадував дзвін кришталю.

Обернувшись на нього, я побачила сліпуче гарну дівчину з волоссям насиченого кольору гранатового соку. Її яскраво-пурпурові очі не спускали погляду з квітів, кожну з яких вона дбайливо відбирала тонкими пальцями для майбутнього букета.

Цікаво, не бачила її тут раніше. Хоча на ній форма місцевої прислуги... нехай і не понівечена так само, як і моя.

— Звичайно, без проблем, — кивнула я, розуміючи, що надто пильно на неї дивлюся. Але з якоїсь дивної причини погляд сам чіплявся за її обличчя, і чомусь розум ніяк не хотів переключитись на щось інше.

— Ну і як тобі тут? — дружелюбно посміхнулася дівчина, несподівано подивившись мені просто у вічі. А потім доброзичливо додала: — Адже ти нещодавно почала працювати на лорда Найта, так?

— Так, — трохи розгубилася я.

— І як, уже звикла до дивацтв господаря?

— Дивацтв? Це ти про…

— Про його цноту, — так само мило посміхнулася дівчина з буденною природністю, яка, з урахуванням сказаних нею слів, моментально вибила мене з колії немов стриптизерка, що вискакує з торта на похороні.

— Тобто, цноту? — гикнула я, від несподіванки впустивши садові ножиці, якими зрізала квіти. При цьому радіючи, що дівчина сказала ЦЕ не в той момент, коли я використовувала їх. Інакше, боюся, замість троянди цілком могла відрізати собі палець.

— А хіба ти не знала? — знизала плечима дівчина. — Лорд Найт — справжнісінький стовідсотково незайманий.

— Секундочку, адже йому вже понад чотириста років! При цьому він не схожий на якогось стрьомного ботана з психічними відхиленнями. Цілком собі привабливий, милий, харизматичний, при цьому багатий чоловік. Як таке може бути взагалі? — видихнула я, намагаючись зрозуміти: чи не розводять мене тут як лоха на ринку? Хоча звичайно те, що лорд Найт незайманий, цілком пояснювало його поведінку щодо жінок.

— Ніякі зовнішні дані, таланти, харизма чи гроші не допоможуть, коли справа у старих прокльонах, — підморгнула дівчина, торкнувшись пальцем стебла чергової квітки.

— Лорд Найт проклятий?

— На жаль, але так, — зітхнула служниця. — Діло було давно. Дуже давно. Ще до його народження. І подякувати за такий «подарунок» він може своєму батькові.

— Не батько ж його прокляв?

— Фактично не він. Але насправді прокляття Вільяма Найта — лише його заслуга.

— Тобто? — заплуталась я.

— Справа в тому, що за деякий час до того, як він був зачатий, його батько закрутив роман з однією дівчиною, яка насправді була ніким іншим, як королевою фей, що приховувала свою справжню природу та становище. І ця дівчина, на своє нещастя, справді кохала його, та ще й дитину народила, — сумно прошепотіла служниця. — Тому коли той чоловік її врешті покинув, щоб одружитися з іншою — дуже довго побивалася. А потім, коли в нього народився первісток, з'явилася в його домі, щоб помститися. І наклала на немовля закляття: якщо Вільям Найт переспить з якоюсь жінкою, то більше ніколи не зможе лягти в ліжко з кимось іншим, бо ні на кого, крім тієї його першої жінки, у нього вже просто... як би це сказати делікатніше ... макаронина не підніметься, — захихотіла вона. — І навіть якщо та перша помре раніше за нього, дія закляття залишиться в силі, і лорд Вільям просто не зможе переспати з іншого.