Розділ 2. Працевлаштування

Нервово гикнувши, я ще раз, для певності, порівняла адресу на брамі з тим, що була вказана в газеті «Робота в столиці». І судомно сковтнувши, задумалася: а може, інше місце пошукати?

Ось тільки останні два тижні пошуку успіхів не мали — або я не підходила, або взагалі приходила на співбесіду, щоб дізнатися, що робота вже зайнята. Тому крутити носом не можна було від будь-якої можливості. Навіть якщо ця можливість — похмурий маєток на околиці. Величезний маєток, що належав лорду-магу Вільяму Найту, про якого я знала тільки те, що цей чоловік нелюдимий, загадковий і дуже успішний трудоголік-кар'єрист, який певний час тому відсвяткував чотириста двадцять сьомий День народження.

Згідно з чутками, які ходили у світі, цей таємничий чародій вічно працював у лабораторіях маєтку і пожинав плоди своїх експериментів, що стало джерелом його разючого доходу. Ось тільки на навколишній світ, і тим більше на людей у ньому, цьому чоловікові було начхати. На офіційних заходах, урочистостях і прийомах він не з'являвся, а його слуги, що працювали в стінах маєтку, не говорили зайвого згідно з контрактом. Магічним контрактом, який одразу просигналив би лорду Найту, надумай хтось його порушити. А тоді балакун отримав би вагон проблем.

І ось саме до цієї людини я поїхала влаштовуватися на роботу прислугою! Ну а що? Зарплату обіцяли високу, роботу — не надто тяжку, до того ж соціальний пакет хороший, плюс смачне харчування та проживання в охайній кімнаті з м'яким ліжком. Тож я вирішила спробувати сюди працевлаштуватися. Тим паче що альтернатива у вигляді повернення додому, до вітчима, і заміжжя з лордом Забінаєвим, приваблювала мене в рази менше, ніж робота прислуги.

Тому зібравшись із силами, я пройшла через браму доріжкою, зупинилася біля вхідних дверей і натиснула на кнопку дзвінка, яка передала магічним імпульсом сигнал дворецькому про те, що на порозі чекають гості.

— Добрий день! — широко посміхнулася я, тільки-но чоловік за сорок у чорному костюмі відчинив переді мною важкі двері. — Я до вас тут із приводу роботи. Бачила оголошення, що вам слуги потрібні.

— І?

— Ну, загалом я прийшла влаштовуватися до вас. Дуже сподіваюся, що підійду, і…

— Вибачте, юна леді, але я сумніваюся, що ви нам... підійдете, — несподівано обірвав дворецький, просканувавши мене якимось підозрілим, наче оцінюючим поглядом.

— Чекайте, з чого такі висновки? — ображено засмутилась я. — Ви ж ще навіть не поговорили зі мною, і таке інше! Як ви можете заявляти, що я вам не підійду, отак, з порогу?

— Справа у вашій зовнішності, — заявив він, вибиваючи в мене землю спід ніг.

— Тобто зовнішності? — мало не розплакалася я. Все життя мені здавалося, що я дуже гарненька! Та й корекція зовнішності в салоні, здавалося, лише пішла мені на користь. Не може такого бути, щоб я насправді була потворою, яку навіть поломийкою в своєму будинку бачити ніхто не захоче? А моя впевненість у власній красі полягає в тому, що мені просто всі брехали все моє життя.

— Тобто, у мене нав'язливе відчуття, що ваша зовнішність не підходить для робітниці цього маєтку.

— Але чому? — ледве не схлипнула я.

— Як мені здається, ви занадто привабливі для цієї роботи.

Зізнаюся, почути таке дивне запевнення у своїй красі я була, як мінімум, не готова. А тим більше не могла зрозуміти, що ж це має означати.

— Хіба це проблема? — несміливо перепитала я.

— Боюся, що коли йдеться про співробітниць лорда Найта, то цілком собі проблема, — знову приголомшив мене дворецький.

— У нього що ж, неприязнь до гарних дівчат?

— Не те щоб неприязнь. Але з особистих причин йому краще їх уникати. Тож йдіть ви звідси.

— Ні, заждіть! — заблагала я, притримуючи ніжкою двері, які вже почали зачинятися. — Ви не розумієте! Мені справді дуже потрібна робота. Дні просто кошмарні, не щастить страшенно. Хоч впустіть мене та дозвольте пройти співбесіду! А там хоч мішок на голові носитиму.

— Мішок, кажете? — з несподіваним інтересом підняв брову дворецький. — Ви справді погодилися б на щось подібне заради роботи в цьому маєтку?

— Ну загалом так, — обережно промовила я, відчуваючи недобре. Справді, не напнуть же буквально мені тут на голову мішок з прорізами?

Хоча, зрештою, робота досить приваблива, мені дуже потрібна, а з мішком на голові наближені вітчима вже точно не впізнають мене, навіть якщо якимось чином забредуть до маєтку лорда Найта.

— У такому разі проходьте, поговоримо трохи, — протягнув дворецький, все ж таки відчиняючи переді мною двері, і жестом запрошуючи переступити поріг. — Як вас звуть, юна леді?

— Міна, — відразу назвала я заздалегідь підібране фальшиве ім'я. — Міна Еліна.