Мері Сью носить рожеве - Розділ 1. Втеча з-під вінця

— Та ви, мабуть, зовсім розум втратили, «ТАТУСЮ»? — прошипіла я, навмисне виділяючи останнє слово: вітчима завжди зачіпало за живе, коли я акцентувала увагу на тому, що він мені не рідний батько. І тому я вкрай рідко вдавалася до подібних маніпуляцій — як-не-як, ця людина ростила мене з дитинства після того, як моя мати зникла безвісти і на сьогоднішній день офіційно вважалася загиблою.

Тож до вітчима, нехай той і не виявляв до мене особливо теплих почуттів та щирого піклування, я ставилася з належною повагою.

Зазвичай.

Тому що ситуація, в якій я опинилася тепер, була не просто надзвичайна! Це смерділо якимось поганим жартом, тому що уявити, ніби подібне відбувається в реальності, здавалося неможливим.

— Елюмінаріє, стеж за своїм язиком, — суворо підвищив голос лорд Баракон, подивившись на мене примруженими карими очима.

— Тобто, на вашу думку, після подібних заяв за язиком все ще реально встежити? — пирхнула я, схрестивши руки на грудях.

— Досить вередувати, ти вже більше року, як офіційно вважаєшся повнолітньою. І заміжжя для твого віку — це нормально! Я й так занадто довго не міг підібрати тобі підходящу партію через твій поганий характер.

— Тож вирішив віддати мене за старого маразматика?!

— Лорд Рудольф Забінаєв — дуже шановний і заможний чоловік.

— О так, вибачте, як я могла забути! За БАГАТО старого маразматика! — ще більше розлютилася я. — Потворного, зморщеного, смердючого діда, що лапає служниць у перервах між колекціонуванням кінського гною з різних куточків Сутінкової Імперії!

— Йому всього шістдесят чотири, — знизав плечима вітчим. — Між іншим, в Імперії проживають маги, яким понад шістсот років.

— І у свої шістсот вони, завдяки магії, і то виглядають краще за Рудольфа Забінаєва! Який, майте на увазі, не маг, і старіє так само, як і звичайні люди. То поясніть на милість, якого біса я повинна виходити заміж за ось це?

— Тому що з усіх можливих кандидатів на твою руку він виявив найбільший інтерес.

— Тобто, перекладаючи людською мовою, він найбільше за наречену вам заплатив, — прошипіла я, пропалюючи вітчима поглядом.

— Припини ламати комедію, — випалив він, своїм почервонілим обличчям даючи зрозуміти, що я влучила в яблучко: справи у вітчима останнім часом йшли не дуже. Корабель його компанії, що затонув півроку тому, та ще й не дуже вдалий урожай виноградників, очевидно не пішли на користь його фінансовому становищу. Виходить, він справді вирішив трохи поправити свої справи, видавши падчерку заміж замість того, щоб взяти позики у банку? Як мило!

— Не припиню! — тупнула ніжкою я, дзвінко цокнувши підбором по паркету. — Я не вийду за лорда Забінаєва.

— Вийдеш, — прошипів лорд Баракон. — Весілля за тиждень.

Не давши мені сказати жодного слова, вітчим вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері. І не залишивши мені більше нічого, крім:

По-перше, кинути у стіну найближчу вазу, яка з гуркотом розлетілася на уламки.

По-друге, з розмаху сісти на ліжко і надутися, наче сердитий голуб.

І по-третє, почати посилено перебирати в голові найвідчайдушніші варіанти того, як би уникнути нав'язаного заміжжя.

Найочевидніший із них досить швидко виділився серед інших. І я, недовго думаючи, вирішила наслідувати приклад героїнь улюблених любовно-пригодницьких романів. Тому почала спритно шурхотіти по кімнаті, збираючи в сумку всі свої коштовності, а заразом прихопивши кулон з портретом матері, який завжди тримала в маленькій схованці, облаштованій у ящику столу.

Наступним кроком було приготувати одяг, у якому було б найзручніше покинути маєток. Вибравши для цієї справи костюм для верхової їзди, я дочекалася глибокої ночі. І під її покровом, коли величезний будинок заснув, вилізла з вікна, пройшлась карнизом, спустилася стічною трубою, а потім щодуху побігла до високого кам'яного паркану.

Незабаром за моєю спиною почувся гавкіт і тупіт численних лап сторожових псів, які охороняли територію маєтку. Тільки додавши газу від цих підбадьорливих звуків, я домчала до паркану і, спираючись ногами на декоративні виступи, перемахнула через нього, перш ніж перша зубаста щелепа встигла зімкнутися на моїй нозі.

Отже, перша лінія є. А тепер потрібно якнайшвидше забратися подалі і втекти, поки «нічного злодія» не наздогнали!

Пробігши через парк, я покинула квартал для знаті і пірнула в мережу міських вуличок, де моїм головним завданням ставало загубитися і злитися з оточенням. Для цього слід, насамперед, перевдягтися. Тож сховавшись у провулках до світанку, я дочекалася відкриття перших крамниць і спочатку спихнула за зниженою ціною кілька коштовностей, а потім прикупила собі простий міський одяг, на який відразу ж змінила дорогий верховий костюм.

Наступний крок був радикальніший: легка зміна зовнішності. Заради цього я попрямувала в найбільш пристойний на вигляд салон краси для простолюдинів, де фея-косметолог обстригла мої довгі каштанові коси, перетворивши їх у каре до плечей, і змінила колір на сріблястий блонд. А на додачу освітлила шкіру, прибрала характерну чарівну родимку над губою і поміняла колір темно-зелених очей на світло-блакитні з легким пурпуровим відливом.