Розділ 3. Пропозиція морського диявола

Про те, звідки ж бере свіжі продукти команда, не здатна зійти на берег частіше, ніж раз на десять років, я дізналася через кілька днів. Коли корабель став на якір недалеко від невеликого портового міста, і до нього підплив старий баркас, набитий припасами.

Поки команда перетягувала на корабель цінний вантаж, з баркасу на борт Летючого голландця зійшла дівчина років двадцяти. Висока, з довгим рудим волоссям, зібраним у пишний хвіст. Вродлива тією зухвалою красою, яка відразу привертає увагу і зачаровує відчуттям небезпеки, що лине від неї. У кожному її русі відчувалися спритність, грація та сила — немов вода, що плавно перетікає між каменями.

Підійшовши до капітана, дівчина грайливо подивилася йому в очі і, ніби ненароком закусивши губу, повідомила:

— Справу зроблено. Як завжди ідеально.

— Добре попрацювала, Енн, — кивнув Філіп, ніби не помічаючи відвертого не те що флірту, а невербальної пропозиції прямо зараз вирушити вдвох до каюти.

— А ти, як я бачу, все ж спіймав її? — протягла вона, кинувши на мене зневажливий і трохи роздратований погляд. Погляд, від якого в мене з'явилося відчуття, ніби мені кишки з живота витягують і зав'язують бантиком на канатах. — І що, вже одружуєтеся? — додала вона з легким глузуванням.

— Стули пельку, — прогарчав чоловік і пішов, залишивши дівчину на самоті посеред палуби, невдоволено клацати язичком.

Спочатку мені здалося, що вона зараз підійде до мене і почне розбиртися. Навіть морально приготувалася до нестримних веселощів. Але на щастя, дівчина лише пирхнула і, розвернувшись, повернулася до матросів, аби стежити за тим, як вони розвантажують баркас.

— Треба ж, то вона досі працює на нього, — задумався Арчі, сівши на моєму плечі.

— Знаєш її?

— Як не знати? — знизав плечима папуга. — Це ж Енн Бонні, знаменита піратка, прозвана володаркою морів. Та ще чортиха. Її батько був ірландським адвокатом, коли їй було п'ять років — купив плантації у Південній Кароліні та відвіз улюблену доню до Нового світу, де та жила приспівуючи у багатому колоніальному маєтку з купою слуг. Татко її просто обожнював, дав хорошу освіту і вже підшукував вигідного нареченого, коли дівка таємно вийшла заміж за бідного матроса і втекла з дому на острів Нью-Провіденс. Тільки ось сплуталася там не з тими людьми, влипла в історію з убивством кузини губернатора Ямайки. Просто дивом її багатенькому коханцеві, з яким вона там закрутила, вдалося витягти її. Але як і чоловік, той коханець їй швидко набрид. Тому коли в дев'ятнадцять років Енн познайомилася в таверні з піратом Джеком Рекхемом, була рада кинутися до нього на шию. Той взяв її з собою в море, спочатку під виглядом хлопця, але після народження дитини, яку залишили на суходолі, вона свою стать приховувати перестала. При цьому пила і матюкалася в тавернах не гірше за мужиків, а билася з люттю і жорстокістю, які не поступалися всім чоловікам у команді разом узятим. Трохи пізніше вони захопили корабель, на якому під виглядом чоловіка плавала Мері Рід, яка приєдналася до команди. Дівчатка зрозуміли, що у них багато спільного, і чудово заладнали. А потім обидві взагалі стали коханками Джека. Їхня щаслива «сімейна» ідилія, наповнена розпустою та розбоєм, протрималася до жовтня 1720 року, коли всіх трьох нарешті пов'язали за наказом губернатора Ямайки. Джека відразу повісили, а ось дівчатка викручувалися, вибиваючи відстрочку вироку завдяки універсальному жіночому чіт-коду: вагітності. На жаль, Мері протрималася недовго і померла у в'язниці від дизентерії. Але ось що сталося з Енн люди так і не дізнались. Наплодили купу чуток: за одними з них вона втекла і продовжила піратствувати, знайшовши собі нового коханця, з яким буянила, доки не загинула. За іншими чутками її навпаки витягнув батько, який відвалив щедрий хабар. І повернувши додому, видав заміж, де вона стала шовковою покірною дружиною, яка смиренно наплодила десяток діточок своєму чоловікові, а померла поважною старенькою у вісімдесят два роки.

— Не дуже-то вона скидається на поважну стареньку, — зауважила я, здалеку поглядаючи на Енн, що віддавала різкі накази матросам.

— Ага, непогано збереглася, скажи, — гмикнув Арчі. — Наскільки я знаю від Чорного Барта, Енн дійсно повинні були ось-ось страчувати. Але чортиха схитрувала, продавши душу дияволу в обмін на порятунок своєї шкури. В результаті все склалося так, що Філіп підібрав її на свій борт. На жаль, як жінка вона йому корисна тільки коли в ліжку розважитись за кортить. Прокляття з Летючого голландця Енн зняти не зможе, бо сама наполовину примара через власне прокляття. Тож одружуватися з нею йому марно, і вона просто залишилася при ньому як права рука і водночас людина, яка не є членом команди, отже здатна зійти на берег. Енн почала тягати Філіпові картоплю та фрукти з берега саме незадовго до того, як Чорний Барт закрив мене у пляшці рому. До цього мені її доводилося бачити лише кілька разів, але враження вона на мене справила таке, що навіть як схочеш — не забудеш.

— Тільки ось при цьому сама Енн на Філіпа всерйоз запала?

— Причому (якщо судити з того, що ми бачили) не пускає її вже третю сотню років. Не знаю, чим вони тут займалися і які у них були справи, поки я в пляшці сидів, але з боку Енн на сьогодні, як мені здається, не дуже щось змінилося.

— А якби він справді запав на неї, це вирішило б купу моїх проблем…

— Я б не надто сподівався на це, — зітхнув папуга. — Якщо за стільки століть їй не вдалося його зачарувати, то краще вір у щось реальніше. Гадаю, скоріше Христя Соловейко на кремлівському корпоративі заспіває, ніж Філіп втратить голову від Енн. Та й Ван дер Деккен, як я гадаю, дуже хоче зняти прокляття. Тільки ось Енн здаватися точно не збирається. Наполеглива дівчина.