Глава 12

Ми сиділи в кімнаті Ріни і її старшої сестри — Лілі, яка на даний момент жила в іншому місті, оскільки там і працювала. Додому вона поверталася в основному на вихідні або на свята.  

В кімнаті Ріни стояло два великих ліжка, які відділяла лише одна тумбочка. Шафа-купе теж займала немалу частину простору, тому вільного місця тут залишалося зовсім мало. Ріна витягнула книжку з психології, яку я колись просила її позичити мені.  

Поки я гортала сторінки, дівчина пішла ставити чайник. Її батьків не було, вони у від’їзді.  

Ми розташувалися на м'якому килимі і поставили чашки з чаєм на табуретку. Також Ріна принесла білу шоколадку і розділивши її на маленькі шматочки, ми виклали на тарілку.  

Аромат чаю «каркаде» обволік кімнату. Я відкусила шматок шоколадки і побачила, що Ріна не припиняє дивитися на мене.  

— Що?  
— Звідки ти знаєш Ітана? — питає і питливо звужує очі.  

Я доїдаю свою шоколадку, запиваю чаєм, знаючи, як її дратує така повільність, але вона все ж мовчить і терпляче чекає.  

— Ми живемо в одному будинку, якщо ти не замітила, — зауважую.  
— Та ну? А мені здалося, що ви знайомі не лише, як сусіди... 


Я дивилася на фотографію, яка висіла на стіні. Це було фото Ріни, коли вона тільки пішла у перший клас початкової школи. Коли ж я пішла в школу, то Ріну часто просили сидіти зі мною, поки мої батьки були на роботі. Дивно, що вона жодного разу не відмовилася, а з радістю сиділа, як нянька, зі мною. Мабуть, після того ми так і здружилися. Взагалі, я вважаю її більше сестрою, ніж подругою. Але сестрам теж не завжди можна сказати правду. 


— Можливо, і так, — зітхаю.  
— Сем! Я ж тебе попереджала, що він не такий, як ти можеш думати, — суворо промовляє, — Він не хороший.  
— Я знаю, — стискаю зуби до болю.  


Я прекрасно пам’ятаю все, що вона мені про нього говорила. Крім того, в мене потім були нічні жахіття через це. Але я не можу так просто повірити в те, що він може бути... Монстром, яким його виставила Ріна.  


— Тоді чому ти з ним спілкуєшся? І взагалі, як давно це? — продовжує допитуватися, а мені стає некомфортно, що я не розказала їй про те, що знаю його ще довше, ніж вона. 
— Я з ним не спілкуюсь, — втомлено заперечую, — Просто... Він колись підтримав мене, коли... Бабуся померла... Ні тебе, ні Кайли тоді тут не було і я не знала до кого можу звернутися. Водночас мені було складно все вам розказати... А йому ні, — додала і пожаліла. Побачила, як очі Ріни розширились і як вона намагалася все порахувати.  
— Вона померла чотири роки тому...— видихає, — Ти весь цей час з ним спілкувалася?  
— Ні. І навряд це можна назвати спілкуванням. Ми переписувались, а це інше. Особисто, нам ніколи не доводилося ось так говорити... Відверто, скажімо.  
— Це добре. Але я не розумію. Як ти могла з ним... Боже, Сем, ти нормальна хороша дівчина, а він... 
— Що? — чомусь образилася я, — Я не захищаю його. І після того, що ти розказала намагалася навіть не вітатися з ним. Ми більше року не говорили і не переписувались! Цього мало?!  
— Мало! — раптом кричить, що на неї дуже не схоже. Зараз дівчина нагадує мені скоріше таку спокійну і розумну дорослу людину, ніж запального підлітка, якою вона була ще два роки тому, — Він міг тобі щось зробити! 
— Але не зробив, — знизала плечима.  
— А, що хотілося б?! Послухай, — намагалася заспокоїтись подруга.  

Я підсунула їй чашку з чаєм, щоб вона попила його і перестала кричати. 

— Я розумію, що він красивий і таке інше...  
— До чого тут це? Ріна, я ніякого стосунку до нього не маю.  

На жаль. Але цього я не сказала, а лише подумала і знову розізлилася на себе. Я думаю багатьом важко повірити в те, що людина, яка вам завжди допомагала і здавалася неймовірно розумною на свої роки, може виглядати в чиїхось очах суцільним жахом, страхом або ж чимось не надто приємним. 


— Будь-ласка, змінімо тему, — прошу її, допиваючи свій чай і йдучи на кухню, щоб поставити чашку у раковину.  

Подруга пішла слідом.  

— Я деколи тебе не розумію, — зізнається і сідає за круглий дерев’яний стіл. 
— Дивно, правда? — засміялася я.  


Нам всі говорили, що ми дуже схожі. Характером, маю на увазі. Ріна хоч і здавалася з першого погляду спокійною, але насправді в неї далеко не меланхолічний темперамент. Якщо її розізлити, то ви отримаєте повний набір: образи, кидання першим, що під руку попаде, знову образи, а потім гнітюче мовчання після якого вам здається, що краще вже хай кричить.  


Я до неї справді ставилася як до старшої сестри. Іронічно, але в мене ж вона є. Тільки спілкуємось ми раз в рік, якщо не рідше. І взагалі Міріам живе в іншому місті зі своєю мамою. Так, вона моя зведена сестра, але зараз я не хочу згадувати про неї. 


Повернімось на кухню, де подруга вже доїла всю шоколадку і викинула обгортку у смітник.  

— Сем, — кличе і я дивлюсь в її схвильовані карі, такі як і в мене, очі, — Ти знаєш, що я завжди казала, що вважаю тебе розумною дівчинкою. Ти сама розумієш, що маєш робити, але в цьому випадку... Послухай мене, — просить. 


А ось це дійсно було незвично. Ріна хоч і проявляла турботу, в мої справи ніколи не лізла, щоб я не робила. Хочу прогулювати школу — прогулюю, хочу випити після закінчення середньої школи — вперед. Але вона не втручалася, даючи мені свободу вибору. Часто, дуже скоро всілякі дурниці мені набридали і тоді Ріна дивилася на мене і посміхалася, знаючи, що все так і мало б бути. Надто сильно я була на неї схожа. Тому їй не було важко зчитати мене.  


— Ріна, а тепер послухай ти: я не збираюсь з ним спілкуватися. Не після того, що ти сказала. До того ж, йому це теж не потрібно. Вони з Керолайн цілком щасливі, — вирвалось і я прикусила язик.  
— Що? — раптом дівчина почала сміятися, — Ти серйозно? Вона просто вішається на нього.  
— Неправда. Ти так говорила і минулого року, але тепер сама бачиш, як вони йдуть, тримаючись за руки, — аж скривилася, згадавши нещодавню картину.  
— Авжеж! Вона ж вчепилася в нього, як кліщ. Там жодних шансів вибратись.  
— То ти тепер його захищаєш? — дивуюсь.  

Ріна припиняє сміятися і серйозно дивиться на мене.  

— Саманта, я не захищаю його, лише ображаю її. Не люблю я таких цинічних людей. Вона надто погано показує себе зі сторони. Ось ти, бігала колись за хлопцем?  
— Ти ж знаєш, що так, — киваю я. 


Алекс... Та й Ітан, мабуть, теж. Але минув тільки рік після того, як я почала вважати, що він може бути не лише другом. Тож, можна його не рахувати? А Алекс... Ну це ж ще дитсадок. Ми такі малі були. Словом, я не буду занижувати свою самооцінку і вважатиму, що немає такого хлопця за яким я б бігала. Якщо чесно, то в буквальному значенні дійсно немає. Я могла лише перша написати, але це непоганий такий досвід. Більше так робити ніколи не буду.  


— Твої «бігання» ніяк не пов’язані з тим, як Керолайн прив’язується до хлопців. Це схоже на якесь сталкерство. Де він, там вона.  
— І що? Багато пар ходять всюди разом.  
— Не всюди, — поправляє, а я скептично на неї дивлюся.  
— Те, що ти вважаєш, що маючи хлопця, ти зможеш робити все, що захочеш так само, як і раніше... То це не значить, що у всіх так. Кайла, будучи з Нейтом, взагалі мов ангел. Лише іноді він міг довести її, що вона не стримувалась, але в основному це — ніжна і красива квіточка, — фиркнула я.  
— І? Думаєш це нормально? Аж ніяк.  
— Нам звідки знати? Якщо ти не замітила, ми не маємо хлопців.  
— Чорт, але ж мали! З нами все «ок», просто не всі готові витримувати таких, як ми.  


Ми говорили ще близько години. Ріна сміялася з Керолайн, називаючи її не хорошими словами. Я скромно мовчала, але підтримувала кожне слово. Крім того, ми перемили кісточки Алексу і його брату, з яким зустрічалася Ріна. Вона їхню сімейку, після того як вони розсталися, терпіти не могла. Мені чисто байдуже до них, адже з Алексом зараз ми не спілкуємось, а з його братом ніколи і не починали.  


Потім дівчина пішла мити голову, а я лягла на приготовлене мені ліжко.  
 

Довго не вдавалося заснути, тому я слухала звуки води з крану, поки Ріна не вийшла. 


— Спи, — каже подруга.  
— Не хочу.  
— Через не хочу. Вперед. Завтра тобі ще в школу.  
— Не нагадуй! — буркнула, перевернувшись на живіт.  

Ріна лягла на ліжко навпроти.  

— О, я розумію, чому ти так не хочеш в школу.  
— Тому, що ненавиджу її?  
— Боїшся, що Керолайн не сподобається така реакція на тебе в її «хлопця», — щиро розсміялася подруга, навіть не намагаючись бути тихіше. Останнє слово вона взяла в лапки, показуючи, що не вірить в їхні стосунки.