Глава 9

Вже на наступний день я почала заздрити Оліверу. Йому то в школу йти тільки через два тижні! А я пленталася практично з закритими очима, бо так вже спати хотілося...  

— Харіс, ти взагалі знахабніла?!  

Гучний крик заставив мене відкрити очі і я з подивом відмітила, що таки заснула на уроці іспанської.  

— Вибачте, — щиро шкодую. Вчора до самого ранку я зубрила саме цей урок. Ми мали розказувати діалог, який треба було зробити в парі. Так як Емма не хотіла його робити, довелося мені написати за двох. А зараз я ось так взяла і заснула.  
— Я не впізнаю тебе, Сем, — розчаровано крутить головою.  


Дарма. Це та сама я. Тільки такі періоди в мене зазвичай не так довго тривають. Схоже, доведеться сьогодні таки вийти погуляти з Еммою, інакше я так і залишусь в депресивному стані, а мені це аж ніяк не подобається.  


Вбиваючи в неті ознаки депресії, я не очікувала побачити нічого хорошого. В результаті я усвідомила, що пройшовши тупі тести, в мене не просто депресія, а навіть «біполярка». Та, а якщо я напишу, що робити з болем в животі, то мені виб'є помирати? І кому тільки прийшла в голову ідея писати свої поради, замість того, щоб відправитися до кваліфікованого лікаря? 

Так-с... В мене вже мозок перестає функціонувати, від маячні, яку я прочитала. 

З тихим стоном я опустила голову над ноутбуком.  
Прийшло повідомлення на телефон. Піднявши, я прочитала, що Емма сьогодні не зможе. Вона йде на манікюр.  

— Алло?  
— Кайла? Що робиш? — питаю, натягуючи на себе джинси і світшот зверху.  
— Нічого. Дописала біологію. Які пропозиції?  

Ось за це я її і люблю. Ми домовилися, що йдемо гуляти, але так як дівчині треба буде ще десь годину, то я впоралася за пів і вже сиділа на ліжку, бездумно гортаючи стрічку в інстаграмі.  

Якби я тільки знала, чим нам обернеться та прогулянка... 

Кайла виглядала так, ніби ми зараз не по нашому місту підемо гуляти, а в клуб.  

—  Ми йдем в клуб, — урочисто промовляє і протягує мені якусь прямокутну карточку.  

Паспорт. В якому моя фотографія, але не моє ім’я і вік.  

— Де ти... Це взяла? — від шоку навіть говорити важко було.  
— Де взяла, там немає. Ходімо! — і потягнула мене до автобусної.  
— Ти збожеволіла? — спитала, коли вже платила за свій квиток.  
— Чому це? Я ж тобі казала, що мені нудно. До того ж, Нейт не хоче кликати мене до себе. То чому я маю цього чекати, а не веселитися? — справедливо запитала, а я тільки закотила очі. Знову вліземо в неприємності. Тільки б не спіймали.  


Їхати було недалеко. Ми могли б навіть пішки пройтись, але Кайла не хотіла, а вірніше не могла так як взула свої туфлі на високому підборі. Я ж одягнула нові кеди, які купила тільки тиждень тому і ніяк не могла перестати любуватися ними. Майже, як конверси... тільки без зірочок, замість них були намальовані ноти. Мені вони дуже подобалися, а тому я навіть просто так до школи не хотіла їх брати. Та все ж доводилося, бо старі кроси вже ледь тримались.  

Ми зайняли місця в самому кінці, де поки ще нікого не спостерігалось. Та це поки...  

— Хей, Сем, дивись хто йде, — штурхнула мене в плече Кайла.  


Вона поправила свою сукню, а мені самій стало холодно, коли я дивилася на її голі ноги. На секунду, завтра вже жовтень. А в нас клімат зовсім не такий теплий.  

— Де?  


Виглядаю у вікно і серце пропускає удар.  

— Алекс... — видихаю.  

Хлопець неспішно йшов до автобуса, ніби знав, що той буде чекати саме на нього і ще двох хлопців, які йшли по два інших боки. Він поправив рукою каштанове пряме волосся і потягнувся. Компанія про щось говорила і гучно сміялася.  

Вони по черзі зайшли в автобус, але вільні місця залишилися тільки біля нас з Кайлою.  

— О-о-о...— тихо протягнула дівчина, — Везе ж нам, — саркастично промовила, а я хмикнула, погоджуючись з нею.  

Хлопці направилися до нас. Алекс йшов самий останній, а його друзі не могли впустити шанс пройтися поглядом по Кайлі. Вона, втім, з гідністю(якщо це можливо в такій ситуації) витримала їхні погляди, але як тільки вони сіли, то мало не здригнулася. Один сів з одного боку, біля неї, а другий біля мене. Така тіснота мені не подобалася. Ще одне місце залишилося вільним біля хлопця, який сидів з боку від мене. Я надіялася, що вони не задумають поговорити з нами.  

Не виправдалася моя надія... Хлопці нахилилися, щоб краще бачити одне одного і ближче присунулися до нас. Вони посміхалися, ніби це все добре спланована акція, а ви дівчата, радійте, що у вас є шанс взяти в ній участь.  


— Девід, як думаєш, сьогодні багато народу буде в «Опері»? — спитав той, що сидів біля мене. Я намагалася відвернутися, але мій злий і, мабуть, не дуже дружелюбний погляд спіймав Алекс.  


«Оперою» в нас іронічно назвали саме той клуб, в який мене хотіла повезти Кайла. Він відкритий відносно недавно, лише півроку, але довкола нього вже такий ажіотаж, що чули всі.  


— Не знаю, не знаю... — туманно відповів хлопець зліва, — Дівчата, а ви куди їдете?  

От спитали наче в нас двох, але він дивився саме на Кайлу.  

— В клуб, — не бачила сенсу приховувати Кайла.  
— Правда? — награно здивувався, — А який?  

Я закотила очі. Ніби в нас їх багато!  

— А чому вас це цікавить? — вирішила включити «леді» подруга. Я мало не розсміялася, але тоді їх би точно не позбулася.  
— Може, ми хочемо вас провести. Красивим дівчатам не варто самим ходити по таким місцям.  
— Дякуємо, але ми самі знаємо, де і з ким маємо йти, — майже холодно відповіла Кайла та я все одно відчула, як в неї «тріснув» голос.  
— Чому ж? — не бажали відступати хлопці.  

Той, що праворуч вже так сильно затиснув мене, що я мало не задихалася від запаху алкоголю, який йшов від нього. І змішаного з сигаретами. За віком він десь, як я, плюс мінус років два.  

Раптом на його куртку, на плече лягає чиясь рука з довгими, як у музикантів пальцями.  

— Міняємось, — говорить Алекс, який встиг посидіти біля вікна і, мабуть, йому не сподобалося там.  
— Що? Я якого це дива? — хмуриться мій вимушений сусід. Його куртка була розщеплена, а на джинсах якась темна пляма. По запаху можна було зрозуміти, що це пиво.  

Я скривилася і мій давній знайомий це замітив. Він нахилився і взявши свого друга за комір його футболки, заставив того встати, а сам сів біля мене.  

Навряд чи, мені від цього стане легше дихати. Ноги почали трястись, мені було холодно, але ще гірше було через те, що Алекс спокійно собі сидів і теж не намагався відсунутись від мене, що на нього не схоже. В сенсі, ми ж навіть не вітаємось...  


— Поліцейські, як з ланцюга зірвалися, — продовжив говорити хлопець, який тепер сидів біля Алекса. Схоже, він не дуже ображається на такий вчинок друга.  


Тим не менш, я вдячна, що Алекс все ж ніяк не торкається мене, крім як плечем.  

— Та ну? — байдуже питає хлопець, але дивиться перед собою.  
— Ага. Я вчора їхав повз дитсадок, їхні машини там стояли. Ніби чекали чогось.  

Алекс не відповів, але я бачила, що він задумався над словами друга. В розмову втрутився інший хлопець.  

— Там «наріки» лазили. Тому хтось викликав поліцію, бо боялися, що вони залізуть в їхні будинки, — пояснив він.  


Дитсадок про який говорили хлопці, один з наймолодших. Його побудували років десять тому. Але так як в нашому місті таких закладів вже було вдосталь, він збанкротувався. Тепер там ходить багато підлітків, просто позависати, але крім них є — наркомани. Дітям, батьки забороняють туди лізти, але ніхто не може наказати наркоманам піти, крім поліції. Хоча і в них я слабо вірю.  

— Тоді треба буде на деякий час не з'являтися на треку.  


Я здивовано подивилася на Алекса. Вони беруть участь в перегонах? Відколи?  

Хоча я вже давно не цікавилася про життя свого колишнього найкращого друга. Наскільки ви здивуєтеся, коли я вам скажу, що він теж мій сусід? Живе на поверх вище, ніж я. Справа в тому, що в нашому будинку близько ста квартир і ми знали все про кожного. Алекс на рік від мене старший, ми вчимося в одній школі тільки дуже рідко бачимось і я цьому рада. Знаєте, дитяча закоханість і таке інше? Так ось, мені не пощастило влюбитися в свого найкращого друга. Звісно, що це вже пройшло і, слава Богу. Зараз дивлячись на цього хлопця я не відчуваю нічого.  

Втім, він стиснув губи, коли замітив, що я подивилася на нього, після слів його друга. Я ж вирішила, що краще не звертати уваги на слова тієї компанії.