Глава 4

— Добре, сонце, потім подзвоню... І я тебе.  

Я ж казала, що вони з Нейтом постійно сваряться і миряться. Ось, вже помирились.  

Я пила чай з м’ятою, поки Кайла завершувала розмову зі своїм хлопцем. Прийшла до неї після того як пообідала вдома. Довше там сидіти не хотілося.  

— Ну... Розказуй. Що від вас хотіли ті дві мегери? — питає, маючи на увазі Керолайн і Пейдж.  
— Я ж казала: щоб ми допомогли з приготуванням. І звісно, ми погодились, бо казати «ні» ніхто не вміє.  
— Пф... Я б сказала, що маю свої плани.  
— На цілий місяць? — скептично поцікавилася, — Я не така зайнята людина.  

Мікрохвильова піч подала знак, що бутерброди розігріті. Кайла витягнула їх і віднесла в кімнату своєму братові, який прийшов, бідний, втомлений зі школи і йому було лінь піднятися з ліжка.  

Ми вже звикли до такого, тому і не надіємось, що одного дня, він буде робити нам чай і ставити печиво на стіл.  

— Ти вибрала, який манікюр хочеш?  

Повернулася дівчина. Я відкрила в «інсті» папку з потрібними збереженими фото і показала люмінесцентний червоний колір на нігтях. Зазвичай я люблю більш пастельні тони, але сьогодні захотілося саме такий. Все одно більше двох тижнів він в мене не протримається.  

— Так... Добре, — відповіла дівчина і потягнулася до коробки з багатьма лаками, які їй подарила тітка.  

Дві години минали дуже довго, тому ми розважали себе розмовами, плітками і запивали все смачним чаєм.  

Так практично кожного дня, крім вихідних, я в Кайли. Ми постійно після школи йшли до неї, купляли якусь шкідливу їжу і розмовляли, дивилися фільми або слухали на повну гучність музику. До речі, дивно, що сусіди жодного разу на це не скаржилися. Зрештою, біля Кайли живе одна старенька жінка і чоловік, але він в іншій квартирі. Ще одна квартира пустує, лише іноді туди приходять її власники.  

А сусіди знизу претензій теж не виявляють, бо знають, що крім Кайли і її батьків тут живе ще — Олівер — її непосидючий брат.  

Ось і зараз він вже був готовий покинути квартиру, йдучи до своїх друзів. Хлопець вчиться в середній школі, але про нього багато знають і в старшій. Ех, що ви знаєте про «популярність»?  


Беручи до уваги кількість уроків, які мені треба зробити, я дозволила собі ненадовго відпустити все і зосередитися на лампі, яка зараз сушить лак на моїх нігтях.  

— Ти якась нервова дуже, — замічає Кайла.  
— Та ні, — знизала я плечами.  
— Знову його бачила? — майже відразу здогадується.  

Просто мені постійно «щастить» на тих людей, яких я так «хочу» зустріти. 

Перед очима знову з’являється висока чоловіча постать з темно каштановим волоссям, яскраво вираженими вилицями і вічно серйозним виразом обличчя. Колись він хоч посміхався, а тепер я навряд ще колись побачу це явище.  

— Ага.  
— І? — допитується дівчина, малюючи ніготь.  
— Нічого.  
— Навіть не привітався?  
— Привітався, — киваю.  

Кайла зі співчуттям дивиться на мене. Всередині я відразу напружуюсь, очікуючи, що вона робитиме далі. 

— Сонечко моє... 
— Не починай, — відмахнулася я, мимоволі видихнувши, бо боялася, що вона вирішить обійняти мене, а я не знатиму як на таке реагувати,  — Я за ним не бігаю, не пишу йому і взагалі не згадую так, що все нормально.  

Останнє — чиста брехня, але я не буду всього розказувати тому, що знаю, що вона знову намагатиметься мене підтримати, а я відчуватиму провину за те, що заставляю її хвилюватися. Деколи недосказанність — краще правди, яка тільки може додати проблем у наше життя.  

— Вже добре, — розпливається в щасливій посмішці, — Я знаю, що ти сама можеш з усім впоратися, але іноді треба і постраждати, і поплакати і висказатись.  

Я це добре усвідомлювала, але мені важко переносити на неї те, що я сама не дуже розумію. Страждати? Надто гучне слово для того, що зі мною відбувається. І причина, на жаль, не в хлопцях, а в сім’ї, в моїх власних тарганах, які забирають в мене будь-яку можливість на хороше майбутнє.  

Хоча, мабуть, я не правильно висловлююсь, бо єдине, що в мене ще залишилося — віра в краще. Рано чи пізно, але все зміниться. За минулий рік я виросла ментально набагато більше, ніж за всі попередні.  

О, Боже... Почуваюся старою бабкою, яка прожила вже багато і знає все, що буде далі. Прямо таки уявила себе, сидячою на лавці біля дому і як я показую пальцем на нахабну молодь.  

Розсміялася від уявленої картини, а Кайла подивилася на мене, як на божевільну. Коли я розповіла, що мене так розсмішило, дівчина теж почала нестримно сміятися.  

— Я буду сидіти біля тебе, — пообіцяла вона. 

Мама Кайли повернулася з роботи саме тоді, коли вона закінчила робити мені манікюр.  

— Добрий день, — привіталася я.  
— Привіт, — запихано відповіла жінка.  

Вона поклала пакети на стіл біля плити і видихнула.  

— Фух, ледь занесла.  
— Треба було подзвонити, я б відправила Олівера, щоб допоміг.  
— Хай сидить, — добродушно дозволила йому жінка, — Головне, щоб уроки зробив.  

Кайла хмикнула на таку заяву, я теж посміхнулася.  

— Що? — дивиться жінка на нас, — Дайте вгадаю, він пішов на двір і тепер хтозна, коли повернеться?  
— Ага, — сказала я, а тітка Елізабет закотила очі.  
— Професор, — фиркнула вона.  


Кайла допомогла мамі все розкласти, а мене відправили робити всім кави. Чаю нам вже не хотілося, а от випити чогось гіркого — з радістю.  

— Що там в школі, дівчата? — цікавиться жінка.  
— Ой, мам, я вже не можу, — жаліється Кайла.  
— Чому? — терпляче питає місіс Макконахі.  
— Та «біологічка» задає нам все додому, бо в школі її пояснення ніхто не хоче слухати. А це не так, просто вона сама видумує те, чого немає...  
— Скажи їй про це, — радить жінка.  
— Аякже, — кривиться Кайла, — Щоб потім вона до мене чіплялася? Не треба мені такого. 
— А в тебе, що там, Сем? — переводить тему в інше русло.  
— Та все по старому. Тільки тепер ще й буду готувати зал до осіннього балу.  
— Чого так? Хіба вам мали дати завдання, щоб готувати все до балу? Я думала, це проблеми випускників.  
— Ну так, але в нас є дівчата, яким життєво необхідно показати себе, тому вони і погодилися допомогти.  

Накинувши поверх себе халат, жінка підійшла до плити, ввімкнула її і поставила гріти воду в каструлі на макарони.  

— То, що вони хочуть в тебе?  
— Самі не впораються, — роздратовано фиркаю.  
— Ну нормально, — обурюється жінка, — Самі свої задниці на такі «пригоди», — показала в повітрі лапки, — підписали, а тепер ще щось хочуть.  
— Так само, як і Джейла минулого року хотіла заставити мене з нею вести випускний, — згадала Кайла.  
— Пам’ятаю, — киває її мама, — Але в нас дуреп немає. В тебе і так весь час йшов на навчання. Не розумію, чому взагалі це дають вести учням молодших класів. Хто виступає, той нехай і париться через це.  

Місіс Макконахі була жінкою веселою і з радістю підтримувала наші розмови, добавляючи до них свої різні життєві історії.  

Вони дуже схожі з Кайлою. Один колір волосся, очей, а також в кожної велике добре серце, яке змогло полюбити і мене.  

Не знаю, що я робитиму, коли Кайла поїде в один коледж, а я в інший. Без неї вже важко уявити своє життя.