Глава 3

Як часто ви задумуєтеся над текстами пісні? Мабуть, рідко. Не дарма, кажуть, що ти думаєш про це лише тоді, коли почуваєшся не найкращим чином.  

А ось я постійно слухаю сам текст, а не музику... 


Прокинувшись вранці, я сонно протерла очі, позіхнула і розім’яла спину. Сіла на шпагат і легко доторкнулася руками ніг, нахиляючи весь корпус вперед. 

Я вже півроку займаюся йогою. Спершу, думала, що це замінить мені звичайні фізичні вправи, але потім зрозуміла, що це хороший спосіб покращити свою розтяжку. Яка в мене була нульова!  

Це вже був не перший раз, що я вчилася сідати на шпагат, але мені ніяк не вистачало терпіння, щоб закінчити весь курс. Постійно кидала на половині. І так в мене стається з багатьма заняттями. Дивно, що йога так довга протрималась.  

Після водних процедур я нанесла свій звичайний дитячий крем на обличчя, потім тональний і тільки тоді провела тушшю по віям. Краплі солодких духів вилила на зап’ястя і розтерла.  

Великого вибору одягу в мене не було. Гардероб складався з малої кількості речей, тож напружувати мізки щодо проблеми всіх дівчат мені не часто доводилося.  

Я взяла джинси і світшот. Хоч це лише вересень, але цього року осінь відчувалася набагато холоднішою, ніж раніше.  

На кухні вже сидів тато з мамою. Худий чоловік курив, відчинивши вікно, а жінка щось жарила на сковороді.  

— Що будеш їсти? — грубо спитала мама.  

Вона завжди поводиться так, ніби я нею керую і заставляю її щось робити. При тому, що до тата зовсім інше відношення. Хоча, звісно, я постійно забуваю на яких «пташиних» правах тут знаходжусь.  

— Я сама зроблю, — хочу взяти іншу пательню, щоб вжарити яйце, але вона вихоплює її в мене з рук. 
— Що ти зробиш? Потім я відмивати буду, бо ти не вмієш нічого нормально собі взяти?! — істерично кричить.  

Ще рік тому я б не дозволила з собою так розмовляти. Крикнула б у відповідь і легко могла виявитися правою.  

Тепер же мені просто її шкода. Вона ніколи не зможе побачити світ таким, яким його бачать інші тому, що установки в її мозку відрізняються. І все через кляті таблетки, які вона приймає кожного дня, щоб остаточно не розчаруватися у всьому. 

— Добре, — відповіла і сіла за стіл, — Я хочу яєчню.  

Жінка мовчки підійшла до холодильника, відкрила його і дістала звідти яйце та помідор. Вона почала нарізати його, хоч і прекрасно знає, як сильно я ненавиджу цей продукт.  

Стиснула зуби до болю і прикусила язик. 

''Не зараз. Мовчи. Вона того не варта''. 

Мама виклала на тарілку яйце, що вже вжарила і помідор та поставила кружку з чаєм. Зранку я привикла пити каву з молоком, але краще заткнутися і випити той нещасний чай, ніж кричати на весь будинок.  

Я відклала тарілку і пішла в кімнату, складати рюкзак. Головне не забути основне — навушники. Без них немає сенсу кудись йти.  

Дивлюся в дзеркало. Руде волосся знову почало крутитися. Я погано його вчора випрямила, тому кінчики вже отримали форму хвиль. 

Зателефонувала Кайлі і, коли вона сказала, що зараз буде виходити, вийшла.  

В нас в під’їзді на самому низу є невеличка пуста територія. Колись хотіли поставити там дивани, щоб зробити, свого роду, лаунж зону. Та, як бачимо, не склалося. Але принаймні, якщо я не маю куди піти, то просто стою тут, спершись об стінку. В разі дощу, точно є, де сховатися.  

Кайла виходить, а разом з нею Мая. Обоє дівчат накинули на себе дощовики.  

— Ем... Нащо ви це вдягнули? — незрозуміло питаю.  
— На сьогодні шторм передавали, — відповіла Мая, — До речі, привіт.  
— Привіт. Як це шторм? — роблю великі очі.  

Дідько! Тільки цього не вистачало. Якщо я промокну, а потім захворію, то ще хтозна скільки буду вислуховувати, яка я безвідповідальна, дурна і решту «компліментів».  

— Не хвилюйся, я взяла ще парасолю, — Кайла підняла вищезгаданий предмет угору.  
— В мене чотири уроки, а в тебе три, — нагадала я їй, — Та нічого. Це мої проблеми, щось придумаю.  

Провівши Маю, ми направились в сторону нашого навчального закладу. Та як сьогодні спішити було нікуди, Кайла почала розказувати, як вона вчора мало не посварилася з Нейтом. Нейт — її хлопець і вони вічно з ним сваряться, тому я ніколи не дивуюся, коли чую, що вони вкотре в чомусь не розібралися. Справа в тому, що він молодший за Кайлу лише на два місяці, але вона при цьому вважає, що іноді він поводиться, як дитина. Ну, а хлопець так не вважає. Ось і причина сварки.  

Я часто закочую очі, бо думаю, що їм потрібно просто не тупити, а почати говорити. Втім, я намагаюсь не лізти в їхні стосунки. Краще хай самі розбираються. Це не моя справа.  

— Він не покликав мене з собою! — починає Кайла, — Сказав, що поїде кудись зі своїми пацанами, а мене навіть не запросив.  
— А коли він має їхати? 
— На вихідних.  
— Ти ж сказала, що на вихідні я і Мая прийдемо до тебе.  
— Ну так... Але все одно йому треба було хоч спитати.  
— А ти йому казала, що ми плануємо залишитися в тебе з ночівлею?  
— Ще ні, — закусила губу.  

Раптом Кайла зашпорталася своїми черевиками на тракторній підошві за гілку і мало не впала та я подала руку, і втримала її.  

— Фух... Боже, — видихає дівчина, — Дякую. Точно забилася б.  

В мій сьогоднішній план входило вижити на математиці, англійській літературі і мистецтві, а потім піти до Кайли, щоб вона зробила мені «манік». Хоч я і не люблю гель-лак тому, що в мене від нього нігті дуже псуються, але це все одно досить гарно виглядає. Та й... Чому ні, коли та?  

— Оскар Уайльд «Портрет Доріана Грея». Я задавав вам його читати ще влітку, хтось це зробив? — питає вчитель і обводить очима класну кімнату.  
— Зрозуміло.  

Ніхто не підняв руки, а я не бачила сенсу це робити. Не привертайте увагу, тоді і жити легше буде і вчитися.  

— Може... Нам розкаже Саманта Харіс? Сем?  

Відриваю голову від зошита в якому записала тему. Вчитель стоїть, спершись об свою парту і схрестивши руки на грудях. Він наймолодший з усіх вчителів чоловічої статті— близько 30, тому зараз, коли він звернувся безпосередньо до мене, жіноча частина класу безсоромно стежила за ним. Впевнена, він знає, які емоції викликає у моїх одноліток, але тим не менш, чоловік тримається спокійно і впевнено. Плюс йому в карму, але відразу мінус, бо вирішив спитати мене. В результаті — нуль.  

— Сем, ти читала твір? Можеш розказати сюжет коротко?  
 
Містер Міллер знає, що я прочитала, оскільки весь минулий рік, коли він тільки прийшов в нашу школу, чоловік те й робив, що задавав тести і есе, які я виконувала на високі бали.  

— Він помре старим, а портрет буде молодим, — коротко розказала.  

Чоловік засміявся. Після цього на мене вже почали дивитися. На літературі я сиділа на передостанній парті і зараз мені це не подобалося, бо надто бурна реакція в прихильниць містера Міллера.  

— Це надто стисло.  

Я знизала плечима і ніяково посміхнулась. Він, ніби все зрозумів, тому зітхнувши кивнув і вирішив розказати сюжет сам.  

В кінці уроку нас попросили написати есе на тему: «Як би в нас був вибір між вічним життям і правильним, що б ми обрали?»  

Дивне якесь питання. Думаю, воно не правильно поставлене, адже хто сказав, що вічне не може бути правильним? Чи правильне — вічним?  

Щоб записати свою думку, я витягнула телефон і в нотатках швидко надиктувала текст.  

Холлі сьогодні не було, вона поїхала на курси в художню академію. Дівчина планувала туди поступати і я щиро підтримувала її в цьому. Я бачила, як вона малює і пишалася, що хоче слідувати своїм мріям. А вона постійно говорила мені, щоб я теж поїхала з нею. Та мені доводиться відмовлятися через те, що я вважаю, що не надто гарно малюю для академії (я рахую це за хобі), а ще я не маю достатньо грошей на ті курси.  

Ми втрьох зайняли наш столик, але цього разу замість Кайли прийшли ті, кого ми не дуже хотіли бачити.  

Самопроголошені королеви класу — Керолайн і Пейдж. Дві блондинки зі спортивними фігурами і великими амбіціями. Зазвичай, ми розмовляли тільки, коли комусь це було потрібно. Тому я і здивувалася, коли вони сіли біля нас.  

Дівчата до того ж ніколи не їли в їдальні. Вони постійно кудись йшли, але так як їхнє життя мені байдуже, я не цікавилася куди.  

— Привіт, — промовила Керолайн.  
— Привіт, — хором відгукнулись ми, не розуміючи, навіщо вони сюди прийшли.  
— Дівчата, ми хотіли попросити вас допомогти нам в приготуванні осіннього балу.  

Осінній бал — це звичайний виступ випускників з різними комічними сценками, музикою і танцями в кінці. Проте, готувати його мали ми, хоч нам до випуску ще два роки, якщо цей рахувати.  

Не вважаючи себе дурепами, ми відмовилися брати участь в цьому заході. Вистачає уроків. Тому, дякуємо, плавали, не сподобалося.  

Зате Керолайн і Пейдж ніяк не могли впустити можливості покрасуватися. Вони, крім того, що будуть ведучими, танцюватимуть танець, який придумає сама Пейдж. Вона раніше займалася танцями, але нещодавно кинула, кажучи, що це забирає багато часу.  

— Чому ми? — справедливо питає Емма. Вона недолюблює Пейдж, але так як вона, який не який, а вплив має, то намагається триматися з нею в нейтральних стосунках.  
— Тому, що ви єдині, хто не бере участь в шкільних заходах, — замічає Пейдж. Дівчина поправляє свою сіру сорочку, в той час, як Керолайн стягує своє пальто і ставить його на коліна.  
— Слухайте, — починає вона, — Я знаю, що, можливо, вам це все не цікаво, — ти права, — Але ми самі не впораємося, — треба було думати про це раніше, — Тому просимо вас допомогти.  

Кілька секунд всі сиділи мовчки. Я переписувалася з Кайлою, розказуючи їй, що зараз відбувається в їдальні.  

«Н-да»  
«Найшли ідіоток»  

Такою була її реакція. Але, ти не менш, я знала, що зараз Ізі скаже:  

— Добре. Якщо я, звісно, зможу щось зробити, то...  
— Прекрасно! Одна є, — плескає в долоні Керолайн, чим привертає ще більше уваги, ніж до того.  

Звісно, рідко побачиш дівчат практично модельної фігури та зовнішності в нашому буфеті. Керолайн, в силу свого зросту, взагалі мені якусь королеву нагадувала. І це не комплімент, скоріше мій страх.  

Якщо одна є, то і решта є, це було відомо нам всім. З сумними моськами, ми погодилися на те, щоб прийняти участь в приготуванні, але від танців відмовилися навідріз. По-перше, нам не було з ким танцювати, а по-друге, бажання теж.  

— Клас, — підсумовує Ізі, — Все про, що я мріяла.  
— Плюс, — сумно погоджуюсь з нею.  

Йдучи до школи, дощ лише по трохи падав, проте після, повертаючись додому зірвався справжній шторм, як і попереджав прогноз погоди. 

Я тихо вилаялась спостерігаючи як краплі води швидко падали на землю, ударяючись об асфальт.  

— Сем, ти колись почнеш носити з собою парасолю? —  поцікавилася, Емма. Вона відкрила свою і вже стояла поза покриттям школи, яке поки прикривало мене.  
— Ага, — відізвалася, — Коли Кайлі буде писати прогноз погоди в смс.  

До речі, за неї. Дівчина побігла додому і запропонувала потім повернутися за мною. Але щойно подзвонила, повідомивши, що не зможе тому, що їй треба бігти до мами на роботу.  

Зробила глибокий вдих і на видих попрямувала прямо під дощ, миттєво змокнувши.  

Перебігаючи через калюжі, встигла намочити ноги. Диво буде, якщо я таки не захворію.  

По сторонах я навіть не дивилася, бо дощ повністю застилав дорогу, через що, піднявшись по сходах до нашого будинку, випадково врізалася в когось.  

— Ай!  

Потерла ніс рукою і підняла голову, щоб подивитися на причину своєї зупинки.  

Світло-зелені очі дивилися на мене зі сміхом.  

— Вибач, — кажу до хлопця, що живе нижче за мене.  
— Все нормально.  

Задивившись вкотре на нього, я забула про те, що зараз страшенний дощ ллє і замість того, щоб бігти додому я стою в кроці від під’їзду.  

— Маєш чіп? — питає хлопець.  
— Ні, — відповідаю, підходячи ближче і набираю номер своєї квартири.  

Нам поставили домофон кілька років тому і тепер всі викручувалися як могли. Ті, хто не ставив його, дзвонили до сусідів, ті, хто ставили, але взяли недостатньо багато чіпів стояли і чекали, поки хтось відкриє двері. Словом, це такий собі гарант безпеки.  

— Хто? — механічним голосом питає мама.  
— Я. 

Двері відчинилися і притримавши їх, Ітан пропустив мене вперед.  

Ми вдвох пройшли до ліфту, але хлопець не заходив туди, оскільки їхати йому не було необхідності.  

Я ніяково притиснула рюкзак, який встигла зняти, до грудей. Ми зараз практично не спілкуємось, тому я не знаю, чого він чекає разом зі мною на ліфт, який спускався.  

Зайшовши всередину, перш, ніж натиснути потрібний мені поверх, я все ж запитала:  

— Ти заходиш?  

Хлопець не відводячи очей дивився на мене. З цієї відстані я не могла бачити, але здавалося, що його очі знову змінили колір. Ніколи не могла розібрати, який він конкретно.