Глава 2

Після французької, ми з дівчатами відправилися поснідати. В нашій їдальні рідко можна знайти щось корисне, тому часто батьки готують вдома і дають їсти до школи, але в моєму випадку це не спрацює.  

— Далі математика, — ниє Ізі. З нас усіх вона її найбільше ненавидить. В принципі, я теж не далеко втекла, але ми обоє розуміємо, що на жаль, цей предмет потрібний.  
— Я не зробила прикладу, який вона скинула вчора, — говорить Холлі.  

Ми сідаємо за невеличкий столик в кутку. Я дивлюся на натовп людей, які стоять в черзі за їжею, намагаючись знайти Кайлу. Вона, втім, ніяк не з’являється.  

— Так я теж не зробила, — фиркаю, беручи батончик, що лежав в моєму рюкзаку зі вчора, — Вона скинула його в одинадцятій вечора. Я навіть не дивилася, що там, — чесно зізнаюсь. Але подумайте самі, це чесно так робити? Якщо їй щось не подобається, нехай ставить «два» і розходимось, як в морі кораблі.  
— Як вона мене бісить...— не приховує Емма.  

Вона взагалі завжди говорить правду, не хвилюючись, що про неї подумають. За останні два роки я з нею найбільше здружилась, тому знаю, яка вона.  

По-правді, кожна з дівчат, які сидять за цим столиком — має якусь свою характерну особливість. Емма, — брюнетка з темними карими очима, — я думаю, уособлює впевненість, Холлі — розум і жіночу витонченість, Ізі — доброту і чесність. Ну, а я... Без поняття. Це, мабуть, треба в них питати. 

— Не тільки тебе. До нас приєднається Кайла? — цікавиться Ізі.  

Дівчина схожа на Холлі кольором волосся, тільки очі в неї світло-карі, коли в іншої — то блакитні, то сірі. В мене теж карі. Не дивно, що це один з найрозповсюдженіших кольорів.  

— Мала б, — хмурюсь, набираючи до неї.  

В нас зараз найдовша перерва, тому дівчині немає куди спішити. До речі, це теж дивно, що перша перерва — найдовша. Краще б всі короткі зробили, щоб я скоріше пішла звідси!  
Але знову ж таки, є свій плюс — не зробив домашки вчора, зробиш перед заняттям.  

— Ти де? — з ходу питаю, коли Кайла приймає виклик.  
— Біжу!  

І вона справді забігла в їдальню і відразу направилася до нас. Вихопила в мене батончик і почала скоро його їсти.  

— Ей! — обурююсь.  
— Вибач, я востаннє їла вчора зранку. Ще й та хімія... Дістали зі своїми тестами! Тільки нерви мої зривають! 

Не дивно, що в неї хороша фігура. Так рідко їсти, треба вміти. Мені б таку витримку. Але вона іноді з’являється, наприклад, коли я сиджу за серіалами чи граю «Sims». Але зазвичай це не мішає мені з’їсти власноруч приготовлений бутерброд...  

— Тебе вдома не годують? — питає Ізі. Вона так само як і Емма ніколи не відмовляється від їжі.  
— Пф... Це я всіх маю годувати. 

Ну не зовсім так. Батьки Кайли, як і решта робочих людей, працюють в будні з ранку до вечора. Мама звісно, встигає приготувати сніданок, але часто дівчина сама відмовляється від нього. Коли ж вона приходить зі школи, то готує їсти своєму братові і іноді, якщо її мама попросить, то може приготувати щось і на вечерю. Втім, скоріш за все, вона просто допоможе їй.  

— Ой, як я радію, що Джейла поїхала, — видихає Ізі. Джейла — її старша сестра, вона закінчила школу два роки тому.  
— В моєму випадку, я отримаю свободу тільки, коли поїду сама, — з набитим ротом вимовляє дівчина, маючи на увазі, що в неї молодший брат, тож в коледж спершу поїде вона. 

Перемовляючись, ми не замітили як перерва закінчилась і пролунав дзвінок на інші уроки. Кайла побігла на біологію, ми ж відправилися на математику.  

#шкільнібудні або, як вижити, коли єдине твоє бажання — спати. 

Після уроків ми з подругою відправилися в кафе. Додому йти не хотілося. Там мене нічого хорошого не чекає.  

Замовивши собі молочний і мені фруктовий коктейль, Кайла зайняла столик біля стінки.  

— Мої предки мене скоро доведуть, — ділиться дівчина.  
— Чого так?  
— Знову маємо їхати до баби.  
— А, — розуміючи кивнула, подумки співчуваючи їй.  

Проблема не так в її бабусі, як в тому, де вона проживає. В невеличкому селищі, яке знаходиться досить далеко від нас. Кайлі там нудно, оскільки її лише заставляють робити щось по домі. В той час, як її брат може спокійно розважатися.  

— Сподіваюся, що на канікули я залишуся тут.  
— Я теж, — зітхаю, — Інакше я точно здурію.  

Я рідко виходжу гуляти. Частіше за все разом з Еммою або Кайлі. Коли їх немає, сиджу вдома або виходжу пізно ввечері разом з Бонні.  

— Прийдеш завтра до мене? Зробимо манікюр, — пропонує.  
— Звичайно, — хмикаю, — Але готуйся до того, що я захочу їсти.  
— Ти нічого не їси, що я готую.  
— Тому можеш купити печиво, — пропоную, а дівчина фиркає.  
— Ага, може ще щось? Я тобі ресторан з доставкою?  
— Я жартую. Спокійно, — розсміялася, виставляючи руки перед собою, немов здаюсь. 

День минав прекрасно. Я раділа, що сьогодні не доведеться сідати зразу за уроки, тому знову буду дивитися якийсь фільм.  

Заходячи в під’їзд, ми стикнулися з нашою сусідкою — Маєю. Вона живе на сьомому поверсі, ми вчимося в різних школах, тому так рідко бачимось. Тож, ми розговорились з нею і вирішили, що непогано буде зібратися разом якось.  

— Точно! — радісно вигукує Кайла, — Це ідеальна відмазка! Приходьте до мене на вихідні! Тоді мені не доведеться їхати до баби, — з радості дівчина навіть почала танцювати.  

Я посміхнулася, знайшла першу кращу пісню в плейлисті, ввімкнула її і приєдналася до неї. Мая теж не відставала, повільно кружляючи поруч. 

В нашому будинку всі одне одного  знають, тому ніхто не здивувався дивлячись на наші незрозумілі, криві рухи, а лише привіталися і пройшли повз.  

Попрощавшись з Маєю, я повернулася в свою квартиру, а в Кайла — в свою.  

Відчинивши двері відразу відчула якийсь неприємний запах. Схоже до нас знову прийшла кузина мами. Від неї постійно несе алкоголем та ще якоюсь гидотою.  

Я ледь чутно зітхнула і пройшла повз кухню, відправившись до себе. Ні з ким вітатися я не збиралася. Зачинила там двері і сповзла вниз по стінці, прижимаючи до себе коліна.  

Будучи веселою в школі, в мене ніколи не вистачає сил на те саме вдома. Втім, це й не вимагається. Головне, що я хоча б приходжу.  

Ввімкнувши на ноуті музику для фону, я дістала книги, які маю прочитати і наклеїла по стікеру на кожну, щоб позначити в якій послідовності буду читати.  

Моє ліжко стояло прямо навпроти вікна, чому я неймовірно раділа, адже в мене було вільне підвіконня! Не те, щоб це приносило мені якесь задоволення, дивитися як діти на нижньому кварталі грають у футбол, але це все ж ще одна територія для кращого слухання музики. Свого роду, більш підходяща атмосфера.  

Весь вечір я провела знову за фільмами, коли тітка Тейлор пішла, я вийшла, щоб поїсти і повернулася назад. Сьогодні обійшлося навіть без сварок. Ось вам і позитивні сторони мовчання.