Розділ 23

За вікном запанувала абсолютна ніч, коли Акане переступила поріг своєї кімнати. Вона почувалася розбитою, ніби після довгої, виснажливої подорожі, де всі сили покинули її ще на півдорозі.Така очікувана та бажана прогулянка принесла більше питань, ніж відповідей, а пережиті події здавалися далекими й розмитими, наче тривожний сон, що вперто не хотів відпускати її розум. Принц, мовчазний і неприступний, провів її до дверей кімнати, не обмовившись жодним словом.

Акане відчула, як її ноги стали ватяними й неслухняними. З важкістю вона дісталася до ліжка й опустилася на його край. Її не полишали спогади про той жахливий провулок, де на неї напали незнайомці. Від усвідомлення того, що вони могли вчинити з нею що завгодно, її охоплював озноб. Той момент, коли вони наблизилися, коли їхні руки схопили її, зірвавши капюшон з голови, вона відчула себе абсолютно безпорадною, без жодної надії на порятунок. Якби не принц, вона не знала, що могло статися.

Згадуючи їхні погляди, сповнені страху, ненависті й огиди, Акане на мить заплющила очі, намагаючись відігнати ці спогади. Їй не хотілося думати про це, не хотілося знову відчувати себе такою вразливою й беззахисною, але ці думки вперто поверталися, отруюючи її свідомість. І все через її волосся, колір якого місцеві жителі вважали прокляттям, ознакою нечистої сили, відьминського походження. Вони були переконані, що вона несе в собі зло, і це ставлення було для неї неминучим і жорстоким.

Легенда про Фіорду... тепер дівчина починала розуміти, чому її сприймали з такою відчуженістю й підозрою. Можливо, це було більше, ніж просто наклеп. Це частково пояснювало, чому люди боялися Леї, чому її ігнорували або ненавиділи без жодної причини. Вони прагнули знайти в ній щось темне, щось, за що можна було б звинуватити, і вона стала цією "чорною міткою". Для Акане все це було чужим і ворожим, немов бурхлива річка, що поглинала її думки, змиваючи її відчуття власної ідентичності.

З важкими думками й виснаженим тілом дівчина відчула, як її свідомість повільно згасає. У неї не було сил навіть переодягнутися, вона просто опустилася на ліжко, відчуваючи, як її тіло провалюється у глибокий, безпробудний сон.

***

Акане, хоч і заснула пізно, а сон її був важким та неповним, прокинулася на диво рано. Зазвичай її будило стукання служниць, які приходили готувати її до нового дня. Проте сьогодні її пробудження було швидшим за їхній прихід. Бліде, холодне світло, що просочувалося крізь щілини у важких завісах, створювало відчуття, ніби саме небо зволікало, даруючи їй ще кілька хвилин спокою перед тим, як день повністю вступить у свої права.

Відчуваючи важкість у кожному русі, дівчина повільно підвелася з ліжка та підійшла до дзеркала. Її відображення у холодному світлі ранку здавалося незнайомим. Тіні, що залишилися на її обличчі від неспокійного сну, не збиралися відступати. Замислено заправивши за вухо непослухне руде пасмо волосся, що спадало на плече, вона легко здригнулася.

Дівчина обережно розправила свою сукню, пом'яту за ніч, її пальці ковзали по тканині, наче вона намагалася не тільки навести лад у своєму зовнішньому вигляді, але й впорядкувати думки, що хаотично кружляли в голові. Одяг у цьому світі вражав її своєю казковістю та вишуканістю, але водночас лякав своєю складністю та вимогливістю. Процес одягання та роздягання займав значно більше часу, ніж вона очікувала, і це її дратувало. Зітхнувши, вона вирішила не зациклюватися на цьому та вийшла з кімнати, жадібно вдихаючи свіже, прохолодне повітря ранку.

Навколо панувала тиша, ще не порушена денною метушнею. Її кроки луною відбивалися від стін замку, який здавався сонним та неготовим до нового дня. Акане ніколи раніше не покидала своїх покоїв так рано. Пройшовши кілька коридорами, вона звернула до одного з них, що вів до саду, і раптом почула голоси. Зупинившись, вона нашорошила вуха.

З глибини коридору наближалися кроки та тиха розмова служниць. Вони перемовлялися між собою, не підозрюючи, що їх хтось чує. Один голос звучав низько та спокійно, інший — дзвінко та з щирим інтересом.

Акане, відчуваючи легке хвилювання, завмерла на місці, готуючись уникнути непотрібної уваги. Проте цікавість взяла гору, і вона вирішила підслухати розмову. Обережно, майже непомітно, вона відступила в тінь, притулившись до стіни, намагаючись стати невидимою.

— Елізабет останнім часом ходить сама не своя, — промовила одна зі служниць, її голос був сповнений невдоволення, ніби її власні переживання були тут ні до чого. — І ти ж сама знаєш, через кого…

— Звісно ж знаю, — відгукнулася інша з легкою іронією в голосі, ніби тільки й чекала на можливість поділитися своїми думками.. — Я б теж сказилася, якби мій наречений у мене на очах проводив час з іншою. 

Акане відчула, як її серце стиснулося. Вони не називали імені, але в цій ситуації йшлося лише про одну людину — про неї.

— Принц супроводжував її до міста. Принц! — вигукнула перша служниця, її голос звучав так, ніби це було неймовірним відкриттям. — Я досі не можу в це повірити.

— Я чула, що Емілі стежила за ними вчора. Вона бачила, як вони разом обирали прикраси, — додала інша служниця, її голос знову став тихішим, ніби вона боялася, що хтось може почути.

— Що? Не може бути!

— Тихіше! — попередила її подруга, і Акане відчула, як її серце завмирає. — Ти ж знаєш, хто тут головний. Елізабет сама наказала це зробити.

Слова служниць боляче вразили Акане. За нею стежили? Що це означає? Її розум відмовлявся вірити в те, що відбувається.

— Я не вірю, що наш принц за власною волею вчинив би щось подібне, — промовила перша служниця з сумнівом у голосі, але в ньому відчувалася й тривога.

— Не забувай, хто вона така, — відповіла інша з презирством. — Не здивуюся, якщо вона його зачарувала.

Ці слова, сповнені зневаги, вразили Акане, як ніж. Вони вважали її темною, злою силою, яка якимось чином змусила принца поводитися так. Ніби вона була злочинницею, яка використовує магію, щоб контролювати інших.